1.Наявність промислових, сировинних і водних ресурсів, чор­ноземів, що дає змогу повністю забезпечити населення продукта­ми харчування.

2. Потенційну здатність кадрів до висококваліфікованої і на наукоємної праці, яка може бути реалізована у короткий час за ра­хунок активізації сильніших ринкових стимулів до праці.

3. Вигідне географічне положення, вихід до моря, сприятли­вий клімат, різноманітна й мальовнича природа.

Таким чином, проведений аналіз дає можливість зробити вис­новок, що Україна має достатні трудові й природні ресурси, сиро­винну базу та виробничі потужності, необхідні для її розвитку як незалежної, суверенної держави, інтеграції у світову співдружність.

Серед численних форм зовнішньоекономічних зв'язків провідне місце належить зовнішній торгівлі, особливо експортному виробництву, від якого значною мірою залежить ефективність економіки.

Ситуація в експортному виробництві України не відповідає не тільки економічному потенціалу країни з валовими показниками, а й господар­сько-технологічній структурі, галузевому розподілу та кадровому потенці­алу. Майже відсутній експорт високотехнологічної продукції наукомісткого виробництва. Нераціональним є і територіальне розміщення експорт­них потужностей. Регіональні можливості експортного потенціалу України залежать від рівня розвитку окремих економічних регіонів. Так, в експорті України на Східний економічний регіон припадає 23,8 % поставок проду­кції до зарубіжних країн, Придніпровський — 20,6, Південний — 15,4, Північ-но-Східний — 12,1, Західний — 11,3, Центральний — 8,2 % (поставки, не розподілені за областями, становлять 8,2 %).

Основними торговими партнерами України залишаються пострадян­ські республіки. На них припадає переважна частка зовнішньоторговельного обороту України. На країни СНД і Балтії припа­дає до 70 % всього зовнішньоторговельного обороту України: на експорт — близько 60, на імпорт —до 80 %. Виходячи з торгово-економічних інтере­сів України, держави колишнього СРСР умовно можна поділити на чотири групи:

країни, що мають виробництва, технологічно пов'язані з підприємства­ми України (Росія, Білорусь);

країни середньоазіатського регіону (Казахстан, Туркменістан, Узбекис-іан, Киргизстан);

країни закавказького регіону (Азербайджан, Грузія, Вірменія);

країни європейського регіону (Латвія, Литва, Естонія, Молдова).

Експортно-імпортні поставки України за цими групами країн поділені нерівномірно. З одними наша країна підтримує більш інтенсивні зовніш­ньоторговельні відносини, з іншими з різних причин обсяги торгівлі зо­всім невеликі (Вірменія, Таджикистан, Киргизстан, Грузія). Найбільшим зов­нішньоторговельним партнером України залишається Росія. На неї припа­дає переважна частка імпорту та близько половини українського експорту, Щодо експорту в інші країни, то за Росією йдуть Білорусь, Туркменістан, Азербайджан. Надто низькі показники експортних поставок з України до Казах стцну, Вірменії, Киргизстану, Латвії, Молдови.

Основу експорту України в країни близького зарубіжжя становлять: про­кат чорних металів, товари народного споживання, автомобілі вантажні, труби сталеві, судна тощо. В структурі експорту до Росії переважають товари на­родного споживання (цукор олія), чавун, сталеві труби, глинозем тощо.)

Аналіз статистичних даних щодо зовнішньоторговельних зв'язків України дає можливість зробити деякі висновки та визначити певні тенденції розвитку експортно-імпортних відносин.

Головною причиною послаблення експортного потенціалу України у 90-х роках XX ст. був спад майже в усіх галузях матеріального виробництва.

і друга причина тісно пов'язана з першою. Значна зношеність промислово-виробничих фондів означає зменшення техніко-економічних можливостей підприємств, їхньої здатності випускати якісну продукцію, яка мог­ла б конкурувати на світових ринках. Продукція багатьох українських під­приємств не має експортного попиту, а отже, й збуту, затоварює власні складські приміщення. Тому одним з першочергових завдань є модернізація виробництва. Це стосується всіх галузей промисловості. Необхідні реновація основних виробничих фондів, оновлення їх на основі сучасних техніко-технологічних досягнень. Третя причина — недосконалість (а в останні роки навіть погіршений) структури експорту й імпорту зовнішньої торгівлі України, тобто вартісного співвідношення, часток різних видів товарів у загальній сумі експорту або імпорту країни.

Проте в стратегічному розумінні йдеться про необхідність формування оптимальної та економічно ефективної структури експорту, що потребує:

докорінного поліпшення загальної структури промислового виробництва і народного господарства в цілому;

значного збільшення в експортних поставках частки машин і устаїкування, наукомістких видів продукції й технології;

збільшення у зовнішньоекономічних відносинах із зарубіжними країнами вартісного обміну науково-технічною документацією, ліцензіями, патент

удосконалення форм і методів розвитку економічних, науково і них, валютно-фінансових відносин господарських суб'єктів України 11 і рубіжними партнерами, зокрема розробка довготермінових програм спів­робітництва;

створення сприятливих умов для надходження до України іноземних інвестицій та забезпечення правових норм, актів і положень, що регулю­ють міжнародні економічні зв'язки.