Захист внутрішнього ринку від зовнішньої конкуренції

Мито - державний збір на товари, що перетинають митний кордон.

Квоти (установлений законом максимальний обсяг товару, який можна імпортувати (експортувати) протягом певного періоду часу)

Ліцензії (ліцензування (нетарифний бар'єр) — видача державними органами письмового дозволу (ліцензії на ввезення або вивезення визначеної кількості товарів)

«Добровільне» обмеження експорту (зниження обсягів і експорту в деякі країни з метою уникнення суворих митних бар'єрів)

Міжнародний рух капіталу

Однією з основних форм сучасних міжнародних еконо­мічних відносин є міжнародний рух капіталу. Капітал є тим ре­сурсом, без якого неможливе виробництво будь-якого товару, ство­рення матеріальних благ. Країна може приймати та інвестувати за кордон підприємницький капітал, давати й отримувати міжнародні позики. Приплив капіталу з-за кордону є одним із джерел фінан­сування імпорту. Головними суб'єктами вивозу капіталу є іноземні країни, міжнародні фінансові організації (наприклад МВФ, МБРР), транснаціональні корпорації (ТНК). Об'єктивною основою міжна­родної міграції капіталу виступає нерівномірність економічного розвитку країн світової спільноти.

За ознакою одержання прибутку на капітал (підприємниць­кий прибуток або відсоток) форми вивезення приватного та держав­ного капіталу поділяються на вивезення підприємницького капіта­лу (інвестування) та вивезення позичкового капіталу.

За фінансовим визначенням інвестиції — це всі види акти­вів (засобів), вкладених у господарську діяльність для отримання доходу. За економічним визначенням, інвестиції — це витрати на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу та пов'язані з цим зміни оборотного капіталу.

Іноземні інвестиції — це капітали, експортовані з однієї краї­ни та вкладені у справу або підприємство на території іншої країни.

У сучасному світі постійно збільшуються обсяги іноземного інвестування, значно зростає вплив на цей процес із боку транс­національних корпорацій, відбувається тяжіння до глобалізації світової економіки.

Міжнародний кредит визначається як позика у грошовій або товарній формі, яка надається кредитором країни позичальникові іншої країни на умовах терміновості повернення та виплати відсот­ків. Значення міжнародного кредиту в розвитку світової економі­ки полягає в тому, що завдяки кредиту відбувається перерозподіл капіталів між країнами відповідно до потреб і можливостей більш прибуткового застосування. Його ефективність в умовах вільного переміщення аналогічна впливу вільної торгівлі або міграції праці на добробут нації. Експорт позикового капіталу набуває все біль­ших масштабів і став основою сучасної системи міжнародного кре­диту. У міжнародних масштабах як позиковий використовується здебільшого державний капітал, меншою мірою — приватний.

Основна частина міжнародних кредитних та інших операцій на світовому ринку капіталів здійснюється в мілснародних фінан­сових центрах. Провідним світовим фінансовим центром є Нью- Йорк, а європейським — Лондон. Великими фінансовими центрами є також Токіо, Париж, Люксембург, Гонконг, Сінгапур, Цюріх, Франкфурт-на-Майні. Фінансові центри не ізольовані один від од­ного, а є частиною єдиного світового ринку капіталів.

Міжнародна валютна система. Валютний курс

Міжнародна валютна система — форма організації валютних відносин у межах світового господарства. У сучасних умовах міжнародна валютна система виконує важливу роль у світо- господарських зв'язках і безпосередньо впливає на темпи зростання виробництва, міжнародний обмін, формування цін, рівень заробіт­ної плати, тобто на показники, що визначають економічний стан розвитку країн. Складовими частинами світової валютної системи є регіональні та національні валютні системи.

Національна валютна система — це державно-правова форма організації валютних відносин на території певної країни. Вона вста­новлює певний порядок валютних розрахунків і правила роботи з ва­лютою інших країн. Основою національної валютної системи та її го­ловним елементом є національна валюта — грошова одиниця країни.

Цілісна структура міжнародних валютних відносин являє со­бою активну взаємодію національних валютних систем. Вага валю­ти в міжнародних розрахункових операціях визначається можли­вістю її конвертованості.

Конвертованість — це здатність вільного обміну національ­ної грошової одиниці на грошові одиниці інших країн. Конверто­ваність характеризує відкритість економіки, ліберальний напрямок зовнішньої торгівлі, вільну міграцію факторів виробництва.

За ступенем конвертованості розрізняють валюти вільно кон­вертовані, обмежено (частково) конвертовані, неконвертовані.

Вільно конвертовані

Валюти, що без обмеження обмі­нюються на будь-які інші іноземні валюти, — грошові одиниці ін­ших країн (американський долар, японська єна, євро тощо).

Частково конвертовані

Валюти держав, які вводять на обмінні операції певні обме­ження (гривня України, рубль Росії тощо)

Неконвертовані (замкнуті) Валюти країн, у яких уряд забороняє громадянам і фірмам здійснювати валютні операції (раніше — рубль у СРСР та валюти інших країн із плановою економікою)

Економічні зв'язки країн зумовлюють необхідність обміну грошової одиниці однієї країни на грошову одиницю іншої.

Валютний курс являє собою ціну грошової одиниці певної країни, яка виражена в грошовій одиниці іншої країни. Валютний курс, так само, як і ціна будь-якого звичайного товару, має свою вартісну основу та коливається залежно від попиту та пропозиції.

У реальній практиці міжнародних відносин в умовах паперово- грошового обігу застосовуються два види валютних курсів: фіксо­вані та «плаваючі» (гнучкі).

«Плаваючий» (гнучкий) курс формується на валютних ринках під впливом попиту та пропозиції. Фіксований курс установлюється на основі міждержавних угод або офіційних державних постанов.

Більшість країн, починаючи від 70-х рр. XX ст., користується валютним курсом, в основі якого лежить «плаваючий» курс. Фіксо­ваний валютний курс найбільш доцільний за умов внутрішніх кри­зових ситуацій у нестабільній економіці, тому що забезпечує нижчі темпи інфляції, стабільні умови для зовнішньоекономічної діяль­ності, створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.

На динаміку курсу валют впливають такі чинники: націо­нальний дохід і рівень витрат виробництва, реальна купівельна спроможність грошей, рівень інфляції в країні, стан платіжного балансу, рівень відсоткових ставок у країні, довіра до валюти на світовому ринку тощо.

Зміни курсу валюти неоднаково впливають на різних суб'єктів ринку. За незмінних зовнішніх та внутрішніх цін зміна курсу ва­лют змінює й відносні ціни. Наприклад, здешевлення гривні робить вітчизняні товари на внутрішньому ринку дорожчими. Відповідно, якщо складається протилежна ситуація, це погіршує позиції націо­нальних експортерів, але йде на користь споживачам імпортних товарів у країні. Негативні наслідки зниження вартості валюти, крім споживачів, відчувають також виробники, які у виробництві використовують імпортну сировину, матеріали, обладнання: від­бувається зростання витрат і, як наслідок, падіння прибутку або збитковість виробництва.

Розвиток світових валютних систем регулюється відповідни­ми міждержавними валютними угодами, утілення яких забезпечу­ється створенням на колективних засадах міждержавних валютно- фінансових та банківських установ і організацій.

Міжнародні валютно-фінаисові організації — це організації, що здійснюють міжнародне й міждержавне регулювання валют­них відносин. До їх складу входять: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР, Сві­товий банк), Європейський банк реконструкції та розвитку й багато регіональних міждержавних валютно-фінансових організацій.

Міграція робочої сили — це переміщення працездатного на­селення, що викликається причинами економічного характеру. Якщо таке переміщення переходить національні межі, то міграція робочої сили є міжнародною. Міграція робочої сили відбиває процес перерозподілу трудових ресурсів між національ­ними економіками.

Існують різні критерії класифікації форм міжнародної міграції робочої сили. За напрямами її руху розрізняють еміграцію (виїзд робочої сили за межі країни) й імміграцію (її в'їзд у країну). Залежно від рівня кваліфікації можлива міграція як малокваліфікованої робочої сили, так і висококваліфікованих спеціалістів. Перший із цих потоків спрямований переважно з країн, що розвиваються, в розвинуті.