51. Світове господарство: зміст та основні етапи розвитку.

Світове господарство — історично складена сукупність на­ціональних господарств усіх країн світу, пов'язаних між собою всесвітніми економічними зв'язками, в основі яких лежить між­народний поділ праці.

Регулюють світове господарство заходами національної та міждержавної економічної політики. У межах світового господар­ства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнто­ваною на міжнародне економічне співробітництво.

Основні етапи розвитку світового господарства

Світове господарство склалося на початку XX ст. у результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продук­тивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступово­го і неухильного включення економік у загальну систему світо­вих господарських зв'язків, що стало наслідком розвитку суспільного виробництва.

Історично первинною формою міжнародних економічних від­носин була світова торгівля. Процес формування світового ринку одержав новий імпульс після створення в середині XIX ст. у провідних країнах великої фабрично-заводської індустрії, яка вже не могла існувати без світового збуту. У міру розвитку масового виробництва світовий ринок став переростати у світове господар­ство, що означало висування на перший план, замість переважно торгових відносин, виробничих зв'язків, в основі яких лежав вивіз капіталу. Наприкінці XIX ст. в епоху формування крупних моно­полістичних об'єднань цей процес в основному завершився.

Утворення світового ринку, а потім і світового господарства, встановлення довготривалих торгових, виробничих і фінансових зв'язків між різними країнами означали кінець національної відо­собленості хоча б у галузі економіки.

У XX ст. й особливо після Другої світової війни процес вклю­чення національних економік у світове господарство став розви­ватися в таких напрямах, як повсюдне послаблення митних і адміністративних бар'єрів на шляху вільного пе­реміщення товарів, капіталів і робочої сили; посилення тенденції до інтеграції національних господарств в окремих регіонах; роз­ширення масштабів і видів діяльності транснаціональних корпорацій та перетворення їх у провідну ланку міжнародного обміну; підвищення ролі міжнародних валютно-кредитних, фінансових і торгових організацій; збільшення взаємозалежності провідних промислових центрів і ресурсодобувних країн в умовах виник­нення і нарощування енергетичної кризи.

Ще однією особливістю післявоєнного етапу розвитку світо­вого господарства стало посилення ролі держави в сфері міжна­родних економічних відносин. Особливого значення набув вивіз капіталу державою, в тому числі у вигляді державних кредитів, регулювання державою зовнішньої торгівлі, фінансових і кредит­них операцій на міжнародному рівні. За безпосередньої участі урядових органів відбувається поглиблення інтеграційних про­цесів, особливо в Західній Європі. Розробляються і здійснюються на практиці різні проекти погодження політики між країнами в фінансовій, кредитній, валютній, податковій, сільськогоспо­дарській, митній та інших галузях.

Нині світове господарство охоплює понад 200 національних господарств, десятки впливових міжнародних організацій, тисячі великих транснаціональних корпорацій.

Характерні риси сучасного світового господарства:

^ розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передусім у формах увезення-вивєзення капіталу, робочої сили й технологій;

^ зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у кількох країнах, насамперед у межах транснаціональних корпорацій (ТНК);

^ економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосто­ронній основах;

^ виникнення економіки відкритого типу в межах багатьох дер­жав і міждержавних об'єднань.

Організуючою основою світового господарства є міжнародний поділ праці — вища форма суспільного поділу праці, що виража­ється в спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції, послуг і подальшому обміні ними.

Інтернаціоналізація виробництва під дією НТР створює таку ситуацію, коли країнам уже невигідно мати виключно все «своє ви­робництво». Інтегруючись у світове господарство, країни прагнуть знайти та знаходять там свою нішу.

Спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції й послуг передбачає їх виробництво в розмірах, які на­багато перевищують власні потреби країни-виробника. Так форму­ються галузі міжнародної спеціалізації, тобто такі, які орієнтовані на експорт продукції й у першу чергу визначають «обличчя» кра­їни в міжнародному розподілі праці

У сучасному світовому господарстві виділяють три головні економічні осередки: Європейський (на чолі з Німеч­чиною), Американський (із провідною роллю СІІІА), Азіатсько- Тихоокеанський (із провідною роллю Японії та посиленням ки­тайської економіки).

Особливістю світового господарства є його цілісність, що забезпе­чується механізмом міжнародних відносин, підтримується діяльністю потужних транснаціональних корпорацій та міжнародних організацій.

52. Форми міжнародних економічних відносин: світова торгівля, міжнародний рух капіталів, міжнародна валютна система, міграція робочої сили, науково – технічне співробітництво та глобальна інформаційна мережа.

Міжнародні економічні відносини — це складний комп­лекс виробничих, торговельних, фінансових, науково-технічних, валютно-кредитних зв'язків між країнами, який дає можливість ефективного використання ресурсів, збільшення світового обсягу товарів і послуг.

Найбільш значущі форми міжнародних економіч­них відносин:

^ міжнародна торгівля товарами й послугами;

^ міжнародний рух капіталів;

^ міжнародна міграція робочої сили;

^ міжнародне науково-технічне співробітництво;

^ міжнародні валютно-кредитні відносини.

Здавна представники економічної науки намагалися зрозумі­ти природу міжнародних економічних відносин, прагнучи обґрун­тувати необхідність і вигідність міждержавного обміну товарами та послугами.

А. Сміт у праці «Дослідження про природу та багатство на­родів» висунув теорію абсолютних переваг, згідно з якою абсолютна перевага країни у виробництві певного продукту означає, що ця країна здатна виробляти більшу кількість одиниць цього продукту з певного обсягу ресурсів за наявного рівня технології порівняно з конкурентами.

Концепція абсолютних переваг домінувала аж до початку XIX ст., доки не з'явилася інша думка, зокрема теорія порівняль­них переваг Д. Рікардо.

У 1817 р. Д. Рікардо опублікував свою працю «Принципи по­літичної економії та оподаткування», де обґрунтував теорію порів­няльних (відносних) переваг, яка й до сьогодні залишається однією з найважливіших і незаперечних теорій економіки. Він показав, що абсолютні переваги є окремим випадком загального правила. Теорія порівняльних переваг використовує додаткову категорію альтерна­тивних витрат. На думку Д. Рікардо, альтернативні витрати — це порівняння цін одиниць товарів на внутрішньому ринку, вираже­них через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво. Країна має порівняльну перевагу у виробництві продукту, якщо вона виробляє цей продукт із нижчою альтернативою вартістю, ніж потенційний торговельний партнер. Згідно з цією теорією країни експортують товари, які вони виробляють, із меншими витратами, а імпортують такі товари, що виробляються іншими партнерами з меншими витратами. Так, наприклад, країнам із надлишком праці вигідно виготовляти та експортувати товари, які потребують значних її витрат; країнам, що мають вільні капітали, вигідніше спеціалізуватися на виготовленні та експорті капіталомістких про­дуктів, імпортуючи трудомісткі з-за кордону.

Економічна ефективність, із якою країни здатні виробляти товари, змінюється з часом. Тому переваги — як абсолютні, так і порівняльні (відносні), — що мають країни, е непостійними.

Міжнародна або світова торгівля — це сфера міжнародних товарно- грошових відносин, що являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу. Міжнародна торгівля складається з двох зустріч­них потоків товарів (послуг) — експорту та імпорту — і характе­ризується торговельним сальдо, торговельним обігом, структурою експорту та імпорту.

Експорт — продаж товару, що передбачає його вивезення за кордон.

Імпорт — купівля товару, що передбачає його ввезення з-за кордону.

Торговельне сальдо — різниця між вартісними обсягами експорту та імпорту.

Торговельний обіг — сума вартісних обсягів експорту та імпорту.

Структура імпорту характеризує склад і відношення обсягів сировини та готової кінцевої продукції, які ввозяться до країни.

Міжнародна торгівля посідає особливе місце у складній сис­темі світогосподарських зв'язків. Хоча в сучасних умовах головною формою міжнародних економічних відносин є не вивезення това­рів, а зарубіжне інвестування, усе ж таки міжнародна торгівля за своїми масштабами й функціями в загальному обсязі міжнародних економічних відносин зберігає винятково важливе значення.

Вплив зовнішньої торгівлі на розвиток національної економіки
Доповнення відсутніх, але необхідних елементів- виробництва (ресурси, техніка та ін.)	Зміна структури ВНП, пристосовування економіки не лише до внутрішніх, але й до міжнародних потреб.
Максимізація національного доходу за рахунок і зменшення витрат на основі міжнародного поділу праці	Створення сприятливих умов для розширення масштабів виробництва (особливо для невеликих країн)

Підвищення рівня конкурентоспроможності національної продукції завдяки міжнародній конкуренції

Майже всі країни залежать від міжнародної торгівлі, але для різних країн, з огляду на їхні ресурсозабезпеченість та міст­кість внутрішнього ринку, така залежність є неоднаковою.

Регулювання торговельно-економічних відносин здійснюється державними органами та недержавними інститутами й має на меті захист національної економіки і стимулювання розвитку торговель­них відносин.