51. Економічна війна і економічна розвідка

Економічна війна – форма політичної боротьби, коли формально мирними, економічними засобами, цілеспрямовано знищується економіка супротивника. Ціль економічної війни – реалізація політичних цілей агресора.

Тут необхідно зазначити, що методи економічної війни є ідентичними з методами господарського протекціонізму, що захищає національну економіку. Тут наявна певна залежність — кожна дія, спрямована на захист власних економічних інтересів, автоматично виступає проти іноземної економіки і, навпаки, кожна дія, що послаблює одну державу зміцнює економіку іншої держави.

Треба зазначити, що поняття "економічна війна" здебільшого є поняттям макроекономічним і стосується відносин між державами, тому його не можна ототожнювати з конкурентною боротьбою, навіть якщо йдеться про великі корпорації. У сучасному світі існує дуже сильний зв'язок між військовою силою і рівнем економічного розвитку. Високий рівень розвитку економіки формує так званий військово-економічний потенціал. Методи: 1. Вимога політичних поступок. Умови чітко визначенні — якщо держава чинитиме опір і відстоюватиме свої інтереси, будуть застосовані економічні санкції, якщо прийме позицію противника, то може розраховувати на економічну допомогу різного типу.

2.Порушення чиєїсь господарської і політичної стабільності.

На практиці цей метод економічної війни використовується у такий спосіб: коли хтось потребує допомоги, її обіцяють надати, а далі зволікають до того часу поки вона вже не потрібна.

3. Гальмування або послаблення господарського зростання окремої держави, що є характерною формою конкурентної боротьби між державами

Економічна розвідка – сфера таємної діяльності щодо збору, аналізу, використанню особливо цінної інформації, що охплює усі сфери ринкової економіки. Мета економічної розвідки — забезпечення конкурентної переваги для досягнення успіху в ринковій економіці. Принципи  економічної розвідки: 1 Підпорядкованість завдань і цілей національним економічним інтересам;2Незалежність вибору об’єктів економічної розвідки від політичних, воєнних та інших відносин між державами;3Постійність ведення;4   Стимулювання економічної розвідки компаніями, фірмами і фінансово-промисловими групами, які зацікавлені в розвідувальній інформації; 5   Дестабілізуючий та деструктивний вплив на об’єкти економіки та економічну структуру держав розвідки.

Економічна розвідка поділяється:

1. Промислову розвідку(шпигунство)- це різновид економічного шпигунства, якому властиве звуження масштабів завдань з одержання інформації, що цікавить, від державного — до масштабу однієї або декількох фірм-конкурентів. Пр.роз. поділяється на 1.науково-технічне шпигунство. 2.розвідка ресурсів. 3 технологічне шпигунство.

2. Комерційна розвідка - розуміють сукупність заходів щодо збору й обробки інформації про стан і можливі перспективи діяльності суб’єктів відповідного ринку, які виконуються за допомогою спеціальних методів силами комерційних підприємств, фірм, банків або спеціалізованих організацій (установ). Ком. Роз. Поділяється 1. розвідка маркетингу, 2.роз. фінансів 3розв. Менеджменту.

52. Промисло́ве шпигу́нство — це різновид економічного шпигунства, якому властиве звуження масштабів завдань з одержання інформації, що цікавить, від державного — до масштабу однієї або декількох фірм-конкурентів. Промислове шпигунство — вид недобросовісної конкуренції, діяльність із незаконного добування відомостей, що становлять комерційну цінність Отже, для бізнесу промислове шпигунство — лише спосіб конкурентної боротьби. І якщо суб'єктом економічного шпигунства (стороною, що здійснює активні дії) є держава в особі своїх спецслужб, то щодо промислового — таким є окремий підприємець, фірма, тобто фізична або юридична особа.

Промислове шпигунство, зазвичай, має дві мети:

1) отримання інформації конкурентів, насамперед конфіденційної, про стратегічні й тактичні наміри їхнього бізнесу;

2) здобуття конкурентної переваги на ринку, через витіснення або знищення конкурента.

53. Охорона підприємства економіки та заходи забезпечення корпоративної безпеки.

Під безпекою підприємства (фірми) слід розуміти стан його стабільної діяльності, за якого реалізуються програми, забезпечується прибуток і захист від зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих чинників.

Основні положення поняття "безпека":

• наявність загроз — зовнішніх та внутрішніх;

• наявність життєво важливих інтересів об'єктів захисту;

• баланс інтересів між ними.

Первинним у зазначених визначеннях є саме наявність загроз. І це є природнім, адже якщо їх немає — від чого ж тоді захищатися? Другорядний аспект — наявність життєво важливих інтересів, тобто тих інтересів, реалізація яких визначає існування об'єктів захисту і без яких об'єкти перестають існувати як єдине ціле. Наприклад, для держави — це суверенітет і цілісність кордонів, економічне зростання; для підприємства — ефективна поточна діяльність і стабільні тенденції розвитку.

Метою забезпечення безпеки підприємства (фірми) має стати комплексна протидія потенційним і реальним загрозам, усунення або ж мінімізація яких має гарантувати суб'єкту господарювання успішність функціонування в нестабільних умовах зовнішнього та внутрішнього середовища.

При цьому безпека підприємства (фірми) повинна забезпечуватися за такими напрямами:

• економічна, у тому числі комерційна;

• науково-технічна;

• інформаційна;

• кадрова;

• фізична;

• соціальна.

Досягнення вищезазначеної мети стає можливим за умови формування і втілення політики безпеки підприємства (фірми) як загального орієнтиру для дій та прийняття рішень, що полегшує досягнення мети. При цьому вирішуються такі завдання щодо забезпечення безпеки підприємства:

• зміцнення дисципліни праці та підвищення її продуктивності;

• захист законних прав та інтересів керівників і персоналу підприємства (фірми);

• формування та захист інтелектуального потенціалу підприємства (фірми);

• підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства (фірми);

• інформаційне забезпечення діяльності підприємства (фірми);

• запровадження світових стандартів у діяльності підприємства (фірми) та освоєння нових технологій виробництва;

• недопущення або мінімізація залежності підприємства (фірми) від випадкових та недобросовісних партнерів.