Основні шляхи термінотворення

Часто перед ученими постає проблема пошуку терміна на позначення нового поняття. Створений термін повинен бути вдалим, гармонійним, відповідати нормам сучасної української літературної мови. Існують два способи творення нових термінів: шляхом використання внутрішніх ресурсів мови та шляхом запозичення з інших мов.

Використання внутрішніх ресурсів мови:

1. Зміна значення:

а) термінологізація – процес переходу лексичної одиниці зі стану нетерміна до стану терміна. Наприклад, архітектурний термін каскад об’єднує загальномовне значення «кілька уступів, сходів» і термінологічне «форма споруди, тераси»; в основі номінації терміна подушка – загальномовне значення «м’яка прокладка, прямокутна в плані» і термінологічне значення «деталь іонічної капітелі між абакою та ехіном»; термін ребро має спільну сему із загальновживаним словом «дугоподібний скелетний утвір» і термінологічне значення «частина споруди, що підтримує чи скріплює собою»;

б) транстермінологізація – процес зміни значень термінів, запозичених з інших галузей науки й техніки. Наприклад, архітектурний термін барабан має дефініцію «циліндрична чи багатокутна у плані верхня частина будівлі, що підтримує купол або зімкнуте склепіння». В основі номінації – спільна сема з відомим музичним терміном «деталь чогось у формі циліндра або багатокутника».

2. Зміна структури: утворення похідних термінів за допомогою префіксів та суфіксів (будівництво, реставраторство, конструкція, проекція, аркада, колонада, декомпозиція, міжкаскадний); утворення складних термінів (двосхилий, напівбастіон, вікно-ліхтар, статуя-апотропей); утворення термінологічних сполучень (архітектурна форма, іонічна база, аттичний поверх, аркатурний фриз); утворення термінів-абревіатур (АХІ ( Архітектурно-художній інститут); ОСА (Організація сучасних архітекторів)).

Запозичення з інших мов.

В українській архітектурній термінології, як і в лексиці загальнолітературної мови, існують нашарування запозиченої термінології різних історичних періодів з різних мов. Необхідність у запозиченні будь-якої лексичної одиниці визначається головним чином суспільними потребами, а стосовно термінології – ще і необхідністю вдосконалення системи понять і способів їх вираження. Час і шляхи запозичення іншомовних слів, а також характер лексики і активність її засвоєння з тієї чи іншої мови залежать від стосунків українського народу з іншими народами. Ці стосунки в конкретні історичні періоди неоднакові, виявляються по-різному й можуть відбуватися в різних сферах суспільної діяльності.

«Запам’ятайте».

Під запозиченнями розуміємо, з одного боку, сам процес розвитку мови, що проходить відповідно до суспільного розвитку шляхом використання у мові слів, елементів слів або морфем слів, запозичених з інших мов; з другого боку, «запозичення» позначає результат процесу, окреме запозичене слово, що вживається у мові, або сукупність запозичених слів, що входять до складу мови.

Запозичення може бути повним або частковим.

При повному запозичується як внутрішня, так і зовнішня форма терміна. Розрізняють повну та часткову асиміляцію.

«Запам’ятайте».

Повна асиміляція – це повне пристосування іншомовного слова до фонетичних та морфологічних законів рідної мови. Наприклад, композиція (від лат. compositio) в українській мові стало жіночого роду, після «з» за правилом дев’ятки пишемо «и» та змінюємо його як іменник І відміни м’якої групи.

Часткова асиміляція – це збереження деяких фонетичних і граматичних особливостей мови-продуцента. Наприклад, в українській мові деякі іншомовні слова (кіно, радіо тощо) не мають системи відмінювання.

Основним способом часткового запозичення є калькування, тобто буквальний переклад елементів слова.

«Запам’ятайте».

Повна калька – це послідовний переклад усіх елементів слова: кромлех (від брет. сrom – коло + lech – камінь) – культова споруда часів неоліту.

Часткова калька – це переклад не всіх елементів слова: неф (від лат. navis – корабель) – поздовжня частина культової споруди

Слід розрізняти іншомовні запозичення та інтернаціоналізми. Термін, який активно вживають принаймні в трьох мовах, що належать до різних груп, можна вважати інтернаціоналізмом. Наприклад, архітектурний термін арка є інтернаціоналізмом (пор.: лат. arcus, англ. arc, arch, італ. arco, ісп. arco, франц. arc ( arche)). Уживання інтернаціональних термінів підвищує ефективність професійного спілкування фахівців з різних країн світу, проте лінгвісти неоднозначно ставляться до проблеми інтернаціоналізації словникового складу національних мов та їх підмов. В архітектурній термінології, як і в інших терміносистемах, відбуваються процеси витіснення інтернаціоналізмами та запозиченнями лексичних одиниць національної мови і, навпаки, протилежний процес – витіснення запозичених раніше термінів власними лексичними терміноодиницями.

Лексикографія – розділ мовознавства, присвячений теорії та практиці укладання словників.

Лексикографія, на відміну від інших розділів мовознавства, безпосередньо не вивчає мовні одиниці. Її цікавлять методи та прийоми упорядкування цих одиниць з метою створення словників, які б забезпечували потреби мовців у спілкуванні.

Практична частина – процес укладання словників, який охоплює такі основні етапи:

1) збирання даних; 2) укладання даних; 3) видання словника.

Теоретична частина: 1) вивчення історичного розвитку лексикографії, традицій укладання словників в Україні, умов, які впливали на укладання словників у минулі часи; 2) лексикографічну критику, що виявляється в оцінюванні словникової продукції; 3) лексикографічну типологію, яка пов’язана з класифікуванням словників за різними ознаками відповідно до призначення; 4) вивчення різних аспектів використання словників ( у навчальному процесі, як довідкова система даних, як матеріал для розгортання наукових досліджень).

На сучасному етапі розвитку мовознавства лексикографія стала інтердисциплінарною галуззю, яка перебуває на межі кількох наук, насамперед різних розділів мовознавства, семіотики та інформатики.

На відміну від довідників, покажчиків, атласів тощо лексикографічні праці ґрунтуються на поясненні, тлумаченні певним чином систематизованих слів. До лексикографічних видань належать словники й енциклопедії.

Мовні словники. Їх метою є систематичний опис слів та інших мовних одиниць. У мовних словниках розглядаються всі типи слів, їх значення, граматичні та стилістичні ознаки, особливості функціонування тощо.

Розрізняють одномовні та двомовні, багатомовні словники.

- Одномовні словники.

Словникова стаття подається однією мовою. До цього типу належать словники: тлумачні, діалектні, історичні, етимологічні, орфографічні, орфоепічні, іншомовних слів, нових слів, мови письменників, скорочень, синонімів, антонімів, омонімів, паронімів, топонімічні, антропонімічні та ін.

Тлумачні словники містять перелік слів мови з поясненням їх значення, граматичних і стилістичних особливостей. Ступінь розвитку лексикографії мови визначається перш за все кількістю та якістю тлумачних словників.

Першим в Україні академічним тлумачним словником став одинадцятитомний „ Словник української мови”, що вийшов у Києві впродовж 1970 - 1980 рр. і охоплює понад 134 000 слів. Фактично тлумачним був і чотиритомний „ Словарь української мови” за ред. Б. Грінченка ( К., 1907 – 1909 рр.). Формально він є двомовним ( українсько-російським) словником, однак російська мова тут використана не для перекладу українських слів, а для їх тлумачення ( перевидавався 1996 – 1997 рр.)

„ Словарь современного русского литературного языка” в 17-ти томах ( Москва – Ленінград, 1948 – 1965), який доопрацьований і з 1991 р. перевидається.

„Словарь русского языка” С. Ожегова набув особливої популярності ( у 1990 р. здійснене 22-ге його видання).

Протягом 19964 – 1977 рр. у Мінську вийшов великий тлумачний словник білоруської мови у 5-ти томах ( 105 056 слів та фразеологізмів).

Діалектні словники фіксують лексику, властиву територіальним діалектам. Вони є диференційними, тобто включають тільки ті слова, що мають певні відмінності від літературних або взагалі відсутні в літературній мові. Наприклад, багатотомний „Словарь русских народных говоров” за ред. Ф. Філіна, згодом Ф. Сороколєтова. У 2003 р. вийшов 37-й випуск цього словника.

„ Словник бойківських говірок” М. Онишкевича, виданий у двох частинах ( К., 1984), „ Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини” В Чабаненка у 4-х томах ( Запоріжжя, 1992), „ Словник діалектної лексики Луганщини” ( К., 2002) за ред. З. Сікорської, „Словник буковинських говірок” за ред. Н. Гуйванюк та К. Лук’янюка ( Чернівці, 2005).

Історичні словники подають слова та значення слів, зафіксовані в історичних пам’ятках певної епохи.

„ Історичний словник українського язика” за ред. Є. Тимченка ( 1930 – 1932 рр. у Харкові й Києві два перших випуски), перевидані у 1985 р. у Мюнхені О. Горбачем. Однак видання словника було зупинено ( 947 сторінок, до слова жяловати), а авторський колектив репресовано ( 1932). Протягом 1977 – 1978 рр. опубліковано двотомний „Словник староукраїнської мови XIV – XV ст..”, а нині виходить окремими випусками словник української мови XVI – першої пол. XVII ст.

Етимологічні словники описують походження слів. Перший український етимологічний словник уклав Я. Рудницький і видав його англійською мовою у Вінніпезі – „ An Etymological Dictionary of the Ukrainian Language”. Це незавершений словник, який виходив друком кількаразово: 1962 – 1966 ( до літери г), 1966 – 1972 ( до літери ж), 1980 ( з додатком деяких слів на решту літер). Протягом 1982 – 1989 рр. у Києві опубліковано три томи академічного „ Етимологічного словника української мови” за ред. О. Мельничука. Словник розрахований на сім томів. У 2003 р. виданий четвертий том, що охоплює слова від початку літери н до кінця літери п.

Етимологічними словниками добре забезпечена російська мова. Найповнішим є „Этимологический словарь русского языка” М. Фасмера, опублікований 1950 – 1958 рр. німецькою мовою і перевиданий 1964 – 1973 рр. російською мовою в перекладі О. Трубачова ( з його доповненнями). Етимологічні словники мають майже всі слов’янські та інші європейські мови.

Особливий інтерес для пізнання мови та її розвитку становлять етимологічні словники, присвячені групі споріднених мов. Для слов’янських мов такий словник уперше уклав мовознавець Ф. Міклошич – „Etymologisches Wörterbuch der slavischen Sprachen” (Відень, 1886). Словники, присвячені праслов’янській мові, підготували Ф. Славський – „Słownik prasłowianski” ( Вроцлав та ін., 1974 – 2001. – Т. 1 – 9), О. Трубачів – „Этимологический словарь славянских языков. Праславянский лексический фонд” ( М., 1974 – 2003. – Вип. 1 – 30), проте цей словник ще не закінчений – можна припустити, що в словнику має бути ще 30 – 40 випусків.

Окрему групу становлять етимологічні словники, присвячені індоєвропейській прамові. Найвагомішими серед них є дві праці, видані в Німеччині. А. Вальде підготував двотомник „ Vergleichendes Wörterbuch der indogermanischen Sprachen”, який опублікований 1927 - 1930 рр. у Берліні та Лейпцизі, а Ю. Покорний – „Indogermanisches etymologisches Wörterbuch”, що виданий у Берні та Мюнхені 1950 – 1969 рр. у 18-ти випусках.

Орфографічні словники подають правильне написання слів конкретної мови. Крім основної форми слова, в них вміщені й інші його форми, які можуть викликати сумнів щодо написання. До орфографічних словників належить „ Словник-довідник з правопису та слововживання” С. Головащука за ред. В. Русанівського ( К., 1989).

Після виходу 4-го видання „ Українського правопису” ( 1993) опубліковано узгоджений з ним „ Орфографічний словник української мови” С. Головащука, М. Пещак, В. Русанівського, О. Тараненка ( К., 1994), який уже має два видання.

Орфоепічні словники правильну вимову слова і його словоформ. У них широко застосовуються записи фонетичною транскрипцією. Протягом 2001 – 2003 рр. у Києві вийшов двотомний „ Орфоепічний словник української мови” за ред. М. Пещак та В. Русанівського, який містить приблизно 140 000 слів. Різновидом орфоепічного є словник наголосів, зокрема „ Словник наголосів української літературної мови” М. Погрібного ( К., 1959).

У словниках іншомовних слів подаються запозичені слова з поясненням їх значення та вказівкою на мову, з якої вони запозичені. „ Словник іншомовних слів” за ред. О. Мельничука вийшов у Києві 1977 р. Його кілька разів перевидавали.

Словники нових слів містять мовні неологізми, тобто слова, які активно вживаються, але в жодному словнику не зафіксовані. Наприклад, російських словник за ред. Н. Котелевої „Новые слова и значения”, присвячені неологізмам 60-х років ( М., 1971) та 70-х років ХХ ст. ( М., 1984).

Словник мови письменника охоплює лише ті слова та їх значення, що наявні в творах певного письменника. Наприклад, „ Словник мови Шевченка” у двох томах ( К., 1964), „Словарь языка Пушкина” в чотирьох томах ( М., 1956 – 1961).

У словниках скорочень подаються всі використовувані в мові скорочення, тобто абревіатури ( часто уживані, рідкісні, термінологічні, загальні і власні назви), усталені скорочення окремих слів.