Морфологічні мовні норми

У порівнянні з орфографічними та орфоепічними (акцентуаційними) мовними нормами, морфологічні помилки менш поширені, проте мовці часто допускають неточності у процесі творення різних граматичних форм іменників, прикметників, числівників, активних та пасивних дієприкметників тощо.

1. При творенні давального відмінка іменників слід пам’ятати, що іменники чоловічого роду ІІ відміни у давальному відмінку мають паралельні закінчення -ові, -еві (-єві) і -у, -ю: ректору (ректорові), декану (деканові), директору (директорові).

2. Варто послуговуватися кличним відмінком, оскільки в українській мові використання у звертаннях форм називного відмінка є ненормативним: Тетяно Сергіївно, Галино Петрівно, Петре Сергійовичу.

3. При творенні вищого та найвищого ступенів прикметників слід пам’ятати:

- вищий ступінь прикметників утворюють додаванням суфікса -іш (-ш) до основи чи кореня звичайної форми якісного прикметника – проста форма: добріший, новіший, дешевший; за допомогою додавання слів більш, менш до звичайної форми якісного прикметника утворюється складена форма: більш вдалий, менш стійкий;

- найвищий ступінь прикметників утворюють додаванням префікса най- до простої форми вищого ступеня: найкращий, найменше; за допомогою додавання слів найбільш, найменш до звичайної форми якісного прикметника утворюється складена форма: найбільш гарний, найменш солодкий;

- для підсилення вживають при формах найвищого ступеня прикметників частки що, як, які з прикметниками пишуться разом: якнайбільший, щонайдовший;

- існує ще одна складена форма найвищого ступеня, яка твориться від простої форми вищого ступеня за допомогою слів від усіх, над усе: швидший від усіх, кращий над усе.

4. Активні дієприкметники теперішнього часу російської мови відтворюють прикметники українською мовою: навколишній, руйнівний, життєствердний; або іменники: працівник, вступник, гравець.

5. Активні дієприкметники теперішнього часу із суфіксами -уч (-юч), -ач (-яч) вживаються обмежено: співаючий, квітнучий, працюючий.

6. Пасивні дієприкметники теперішнього часу російської мови перекладаються підрядними реченнями: уважающий себя человек (рос.) – людина, яка себе поважає (укр.).

Пунктуаційні мовні норми

Уживання розділових знаків української мови регулюють пунктуаційні мовні норми.

«Перевірте себе».

Правила вживання крапки:

1. Крапка ставиться у кінці розповідного та спонукального речень, якщо вони вимовляються без окличної інтонації; при скороченні слів: доц., проф.

2. Крапка не ставиться в абревіатурах між складовими частинами: ОДАБА, неп; після заголовків, на штампах, вивісках, печатках: Троянда (заголовок), Сільпо (вивіска); у скорочених назвах метричних мір: г (грам), дм (дециметр).

Правила вживання знака оклику:

Знак оклику ставиться у кінці речень, що вимовляються з окличною інтонацією; у кінці окличного називного речення; у кінці окличних речень, що починаються словами хвала, слава, скільки, як, який, ганьба, що то за, до чого ж; після звертань, що вимовляються оклично; після вигуків та слів так, ні.

Правила вживання знака питання:

Знак питання ставиться у кінці питального речення, якщо воно вимовляється з питальною інтонацією; у кінці риторичного питального речення.

Правила вживання лапок:

1. Лапки використовують для виділення назв газет, книг, журналів, заводів, фабрик, товариств, об’єднань тощо, якщо ці назви вживаються у тексті із загальними словами; для виділення цитат прямої мови.

2. Лапки не використовують на позначення власних назв неумовного характеру: Одеська державна академія будівництва та архітектури.

Правила вживання дужок:

Дужки використовують для позначення прізвища автора після цитат, речень, уривків тощо; для наведення прикладів; для виділення вставних слів і речень; для виділення імен і прізвищ, що знаходяться після займенників; для виділення підзаголовків, розшифрування назв; для пояснення іншомовних та маловідомих слів; для виділення ремарок у драматичних творах при прямій мові.

Правила вживання двокрапки:

Двокрапка використовується при прямій мові та в діалогах після слів автора; у простому реченні після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення; у складному реченні між простими реченнями, якщо друге розкриває зміст першого або доповнює його чи вказує на причину.

Правила вживання крапки з комою:

Крапка з комою використовується між однорідними членами речення, коли вони поширені; між частинами складносурядного чи безсполучникового речення, особливо коли всередині таких речень уже є розділові знаки.

Правила вживання тире:

1. У простому реченні тире ставиться між підметом та присудком на місці допоміжного дієслова-зв’язки, якщо присудок є іменним; між підметом та присудком перед словами це, значить, ось; у неповному реченні на місці пропущеного члена речення; при відокремлених членах речення; після однорідних членів речення перед узагальнюючим словом.

2. У складному реченні тире ставиться між простими реченнями, якщо відчувається, що є пропущені слова і зміст другого містить результативність дії першого; на межі простих речень, якщо їх зміст протиставляється; для виділення вставних словосполучень та речень; при прямій мові, у діалогах.

Правила вживання коми:

1. Кома у простому реченні ставиться між однорідними членами речення, що поєднуються інтонацією без сполучників; між однорідними членами речення, що з’єднуються двома або більше однаковими єднальними сполучниками; між однорідними членами речення, що з’єднані протиставними сполучниками; для виділення вставних слів, словосполучень і речень; для виділення порівняльних зворотів; при повторенні слів, якщо між ними є пауза; для виділення вигуків усередині речення; для виділення звертань, відокремлених членів речення, дієприкметникових та дієприслівникових зворотів та дієприслівників.

2. У складному реченні кома ставиться у безсполучниковому реченні між простими реченнями; у складносурядному реченні між простими реченнями перед сполучниками сурядності; у складносурядних реченнях, відокремлюючи підрядні речення.