1. 1 Історія України як наука.

Історія України – галузь історичної науки, що вивчає історію українського народу та Української держави. Як наука, історія України виникла ще в епоху Київської Русі. Першими писемними джерелами з історії України є літописи, які розповідають про Київську Русь, про боротьбу проти шляхетської Польщі, султанської Туреччини. З часом Історія України поповнювалася новими історичними працями. Необхідно зауважити, що ще у XVII ст. викладач Києво-Братської Колегії, видатний церковний діяч, історик Феодосій Сафонович у своєму знаменитому творі "Крайніка" розглядав політичну історію України як процес становлення та розвитку Української держави: Київська Русь – Галицько-Волинське князівство – українські удільні князівства у складі Великого князівства Литовського – Запорізька Січ. Історія України нерозривно пов’язана з такими велетнями історичної науки, як М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський. До утворення незалежної Української держави історія України як наукова галузь майже не розвивалась. Українські землі розглядались як частина інших держав (імперій), а український народ – як бездержавна нація. За радянських часів історія України розглядалася лише в контексті історії Росії та СРСР. Як виняток складають лише праці М. Грушевського, В. Антоновича, М. Аркаса, Н. Полонської-Василенко, Д. Дорошенка, Д. Яворницького, І. Крип’якевича та ін., які зробили вагомий внесок у дослідження історії України. Щодо періодизації історії України (тобто поділу її на окремі періоди), то необхідно відзначити, що серед істориків немає єдиної точки зору. Переважна більшість учених поділяють історію України за принципом, якого дотримувався Михайло Грушевський: історія України стародавньої доби, історія України княжої доби, історія України литовсько-польської доби, історія України епохи козаччини і гетьманської держави, історія України періоду боротьби за українське національне відродження (XIX – поч. ХХ ст.), історія України в часи Української національно-демократичної революції (1917 – 1920 рр.), історія України в радянську державність, історія України в період незалежної Української держави. Зрозуміло, що кожен з цих періодів можна було б розділити на певні етапи розвитку вітчизняної історії, які відіграли визначальну роль у долі українського народу. На цьому буде акцентуватись увага в подальшому викладі.

2. Основні завдання та мета курсу «Історія України». Джерела вивчення історії України

Під історією України ми розуміємо історію українського народу на основних землях його поселення, а також історію його предків, від найдавніших часів до сьогодення. Це історія українських земель, історія території, на якій перебував чи перебуває український народ, інколи разом з іншими племенами чи народами, історія державної влади та її інституцій, що правили визначною територією.В курсі “Історії України” ми будемо вивчати політичний, соціально-економічний, культурний, релігійно-церковний аспект людської діяльності, будемо розглядати соціальні верстви, стани, класи.Однак треба зазначити, що в територіально-географічному вимірі предмет історії України визначаються сучасними державно-політичними кордонами держави, які не завжди співпадають з етнографічними кордонами розселення українців.Таким чином, предметом вивчення курсу є генезис, закономірності становлення та розвитку процесу державотворення на території України від найдавніших часів до сьогоденняЩодо завдань курсу, то він призначений формувати національну самосвідомість, а у молоді виховувати патріотичні почуття та політичну культуру. Не слід також забувати про те, що глибоке вивчення минулого дає можливість краще пізнавати сучасне і визначати правильні шляхи руху вперед.Оволодіння курсом “Історія України” допомагає сформувати новий тип громадянина, професіонала. Це, насамперед, гармонійна розвинена людина, наділена правом та здібністю вирішувати свою долю самостійно, однак спираючись на систему соціальних цінностей і не порушуючи права інших громадян.Великою проблемою у викладанні історії України є те, що протягом віків змінювалися етнографічні кордони розселення українців, на її території у той самий час існували різні політично-державні формації, часто співіснували різні державні структури. Ці труднощі стосуються певною мірою західноукраїнських земель, які тривалий час існували відокремлено від інших регіонів України.

3. Теорії походження українського народу.

4. Формування і розвиток первіснообщинного ладу на території сучасної України.

У межах території сучасної України первісне суспільство вчені співвідносять з археологічними періодами-віками, виділеними залежно від матеріалу, з якого виготовляли знаряддя праці:— давній кам'яний вік (палеоліт) — від появи людини до 13 тис. років до н.е. На території України найдавніша людина з'явилася в палеоліті близько 1 млн. років тому. Це доведено розкопками поселення біля с Королеве на Закарпатті. Найвідомішими стоянками епохи палеоліту є Лука-Врублівецька (Подністров'я), Заскельне (Крим), Антонівка (Донбас). Первісні люди в цей час користувалися примітивними знаряддями праці з дерева і каменю (загострені палиці, рубила, скребла, гостроконечники), займалися збиральництвом і полюванням. У пошуках їжі часто переходили з місця на місце, їх колективи не були сталими (первісне людське стадо). Жили в печерах або житлах — наметах, зроблених з дерева та кісток мамонта. Близько 35-40 тис. років тому з'являється людина сучасного типу, названа людиною розумною. Первісне людське стадо змінюється родовою общиною. Спорідненість у роді визначалася за материнською лінією в силу домінування жінки у суспільному, економічному житті людського колективу (матріархат). Окремі роди об'єднувалися в племена. Виникають релігія, мистецтво (наскальні розписи, різьбярство, скульптура з глини);— середній кам'яний вік (мезоліт) — від 13 тис. років до н.е. до 7—6 тис. років до н.е. З'являються нові знаряддя праці: кам'яні сокири і тесла; шила, голки, наконечники списів з кісток і рогів тварин. Було винайдено лук і стріли; мисливство стає провідною галуззю господарства, розпочалось приручення тварин (собака стала першою прирученою твариною). Розвивається рибальство. Ширше використовується вогонь. Формується племінна організація;— новий кам'яний вік (неоліт) — 6—4 тис. років до н.е. Саме в цей час людина переходить від споживацького господарства до відтворюючого (землеробство і скотарство). Історики називають цей перехід "неолітичною революцією". Люди переходять до осілого способу життя, будують хати, займаються ткацтвом, плетінням сіток для лову риби, виготовляють досконаліші знаряддя праці з каменю (ножі, серпи, зернотерки) і кісток (гачки, гарпуни, мотики);— мідно-кам'яний вік (енеоліт) — 4—3 тис. років до н.е.

5.Становлення і розвиток державотворчої традиції на території України: кіммерійці, скіфи, сармати.

6. Грецька колонізація Північного Причорномор'я. Античні міста-держави та їх роль в історії.

Велику роль в історії України відіграли античні міста-держави Північного Причорномор'я. Як органічна частина античної цивілізації, вони утворились і розвивалися у тісній взаємодії з місцевим причорноморським населенням. Останнє впродовж цілого тисячоліття відчувало на собі вплив високої античної культури, що знайшло свій вияв у прискоренні їх соціально-економічного та культурного розвитку.В історії античних міст-держав Північного Причорномор'я вирізняються два основні періоди. Перший охоплює час з VI по середину І ст. до нашої ери й характеризується відносно самостійним життям на базі еллінських традицій і мирними відносинами зі скіфськими племенами. Другий припадає на середину І ст. до нашої ери - 70-ті роки IV ст. нашої ери, коли міста-держави поступово потрапляли у сферу інтересів Риму й до того ж зазнавали постійних руйнівних нападів готів і гунів.Важливе місце в економічному житті Ольвії, Херсонесу та інших міст займали землеробство і скотарство. Значну роль відігравало ремісниче виробництво. Причорноморські міські центри вели інтенсивну заморську торгівлю. Основною статтею у торговому балансі (за винятком Херсонесу) був вивіз хліба. Крім того, купці продавали у Грецію, а потім в Рим худобу, шкіри. Таким чином, стародавнє різноетнічне населення території нинішньої України пройшло в своєму розвитку всі основні формаційні етапи: кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-кам'яний, бронзовий, ранній залізний віки. Кожний з цих етапів створив свій тип суспільно-господарської організації життя: первісна палеолітична та родова общини, племінна структура, класове суспільство. Особливого значення для історичного прогресу цих земель мала епоха античної цивілізації Північного Причорномор'я. Тому не дивно, що ці території історичних зв'язків перейняла згодом Київська Русь. Головною причиною давньогрецької колонізації була переважно примусова еміграція частини вільного населення з рабовласницьких полісів самої Греції. Найбільше переселялося сюди греків з Мілета та інших малоазійських грецьких міст. Пізніше відбувалося переселення з деяких острівних міст та з метрополії, зокрема з Афін. Північне Причорномор'я вабило греків своїми хлібними, рибними та іншими багатствами. В розвитку торгівлі була зацікавленна також місцева знать, яка одержувала предмети розкоші, зброю, вино, оливкову олію, тканини, розписну кераміку та інше.Давньогрецькі поселення у Причорномор'їНайдавнішим на території України було грецьке поселення на острові Березань, засноване в VII столітті до н. е. Найбільшими грецькими колоніями в Причорномор'ї були Тіра (на місці сучасного Білгорода-Дністровського), Ольвія (біля села Парутиного, на правому березі Бузького лиману), Керкінітида (на місці сучасної Євпаторії), Херсонес (на території сучасного Севастополя), Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної Керчі). Виникнувши як колонії грецьких міст-метрополій, античні міста скоро стали самостійними рабовласницькими містами-державами. Ольвія, Тіра, Херсонес і деякі інші впродовж свого існування були самоврядними містами — полісами. Міста, засновані на узбережжі Керченської протоки, в V столітті до н. е. ввійшли до складу Боспорського царства, яке утворилось 480 р. до н. е..З початку III століття н. е. у зв'язку з кризою рабовласницького ладу почався занепад усіх античних міст, а навала гунів у IV столітті призвела до загибелі їх. Проте деякі грецькі міста продовжили своє існування, зокрема Херсонес (Корсунь в руських літописах), остаточно було зруйновано у 1399 р., а Білгород-Дністровський ЮНЕСКО віднесло до 10 найдавніших міст світу (з безперервним існуванням).Частина населення Херсонеської округи у середні віки стала ядром князівства Феодоро у південному Криму, мешкали греки і в генуєзських колоніях на узбережжі. Князівство було захоплене турками-османами у 1475 р., а остаточно православне населення (переважно грецьке) було примусово виселене з Криму Катериною ІІ у 1778 р. (пізніше частково повернулось) та за наказом Й.Сталіна у 1944 р.

7.Східні слов'яни в давнину, їх походження, розселення, господарство, суспільний і державний устрій, побут і культура.

8 Київська Русь: території і концепції її походження.

9 Суспільний лад і державний устрій Київської Русі.

За своєю класовою сутністю Давньоруська держава була феодальною, а за формою – це відносно єдина держава, на чолі якої стояв монарх – великий київський князь. Найдавнішою системою управління в Київській Русі була десятирічна система управління, що сформувалася в міру розвитку військової демократії і виросла із дружинної організації. Зміцнення феодалізму на Русі призвело до появи нової системи управління — двірськовотчинної тчинної.Сформований у Київській Русі державний апарат, його центральні і місцеві органи, військові сили являли собою ефективну зброю зміцнення пануванняфеодалів, придушення опору експлуатованих трудящих мас.Разом із формуванням і розвитком давньоруської держави складалося ірозвивалося право Київської Русі. Найважливішою законодавчою пам'яткою є Руська Правда. В той же час вона являла собою одну із найважливіших пам'ятків середньовічного права в цілому. Право Київської Русі створювалося на місцевому, вітчизняному грунті, в ньому відображалися відносини, притаманні Русі, закріплялися порядки, обумовлені природою феодального суспільства, що складалося. Право Київської Русі було правом привілей. В його нормах передбачалося привілейоване становище представників пануючого класу феодалів, неповноправність і безправність нгродних мас.Київська Русь була великою державою середньовіччя, що здійснила значний вплив на політичне життя як країн Західної Європи, так і сусідніх азіатських країн, а також країн, що мали велике значення в системі торгівлі поміж Європою і Азією. Вона стала щитом, що відгороджував країни Європи від навали кочових орд. Високий авторитет Київської Русі всередньовічному світі закріплений численними міжнародними договорами,тісними матримоніальними зв'язками великих київських князів з багатьма закордонними державами. Київська Русь — це велика могутня держва IX—XIIст., територія якої простягалася від Балтійського ю Чорного моря, від Західного Буга до Волги, — займає видатне місце у всесвітній історії.