Міністерство науки,освіти,молоді та спорту України

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ЗВ’ЯЗКУ ім. О.С. ПОПОВА

Кафедра Економіки підприємства та корпоративного управління

кОПМЛЕКСНе ЗАВДАННЯ

З дисципліни

“Економіка галузі”

Виконав:

студент

Групи ІК-4,05

Шестопал О.С.

Провірила:

Терешко Ю.В.

Одеса - 2012

Вступ

В умовах проведення кардинальних змін в системі економіки України, широкого розвитку підприємництва, створення механізму ринкових відносин та формування інноваційної економіки, важливого значення набуває одержання бакалаврами та магистрами знань, які дозволяють вміти розраховувати і аналізувати економічні показники та використовувати їх для розробки та прийняття економічно обґрунтованих технічних рішень.

Предметом дисципліни „Економіка галузі” виступає процес дослідження розвитку підприємства шляхом розрахунку та планування економічних показників, їх використання для визначення ефективних економічно-обґрунтованих рішень та організаційних заходів на підприємствах зв’язку з метою підвищення прибутковості.

Велике значення у розвитку навичок самостійної творчої роботи студентів в ході оволодіння дисципліною „Економіка галузі” відіграє курсове проектування у вигляді виконання комплексного завдання, яка дозволяє шляхом розв’язання конкретних задач залучати студентів до практики, виховувати їх у дусі відповідальності за виконану економічну або інженерно-технічну роботу, прищеплювати їм елементи науково-дослідної роботи.

Виконання комплексного завдання повинне сприяти закріпленню, поглибленню й узагальненню знань, одержаних студентами за час навчання і застосування цих знань до комплексного розв’язання конкретних задач. В ході виконання комплексного завдання студент готується до вирішення більш складної задачі – дипломному проектуванню. Тематика комплексного завдання роботи відповідає не тільки навчальним задачам даного предмета, а ї практичним вимогам підприємства зв’язку.

Завдання та мета комплексного завдання

Мета комплексного завдання – поглибити теоретичні знання, набуті студентами в процесі вивчення дисципліни « Економіка галузі» і виробити вміння застосовувати їх у практичному вирішенні питань економіки конкретного підприємства зв’язку. У процесі виконання комплексного завдання студент повинен здійснити аналіз основних техніко-економічних показників підприємства зв’язку, самостійно виконати економічні розрахунки, виявити резерви виробництва і на цій основі обґрунтувати заходи щодо підвищення ефективності діяльності підприємства зв’язку.

Виконання самостійної роботи має сприяти глибшому засвоєнню студентами дисципліни «Економіка галузі», спонукає ґрунтовно вивчати законодавчі акти з питань економічних відносин та спеціальні наукові видання.

В процесі виконання самостійної роботи студент повинен:

• показати вміння вирішувати економічні завдання;

• застосовувати теоретичні положення у вирішенні конкретних питань економіки, плануванні та організації роботи підприємства зв’язку з урахуванням особливостей цієї сфери економічної діяльності.

Ціль комплексного завдання – визначити ефективність виробництва надання послуг підприємством зв’язку до і після залучення інвестицій та вибрати найбільш ефективний варіант інвестування.

Комплексне завдання складається з виконання таких розділів:

1. Визначення загальної вартості та структури основних виробничих фондів підприємства зв’язку.

2. Визначення річної потреби в обігових коштів підприємства.

3. Визначення кошторису витрат та собівартості одиниці послуги підприємства зв’язку.

4. Розрахунок показників ефективності діяльності підприємства зв’язку.

5. Обґрунтування і вибір найбільш ефективного варіанту залучення інвестицій.

6. Висновки щодо проведених досліджень.

1. Визначення загальної вартості та структури основних виробничих фондів.

Основні виробничі фонди (ОВФ) – це матеріальні ресурси, що відповідають наступним вимогам:

1. Багаторазово беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого часу (більше року).

2. Практично не змінюють свою матеріальну форму.

3. Переносять свою вартість на продукцію частинами в міру зносу, протягом усього терміну служби у виді амортизаційних відрахувань.

До ОВФ відносяться: будинки, споруди, обладнання, транспорт тощо.

Для визначення видової структури основних виробничих фондів підприємства розраховуємо питому вагу кожної їх групи у загальній вартості фондів підприємства:

(1)

де I_i – питома вага 1-ої, 2-ої, 3-ої та 4-ої груп основних фондів;

Ф_n – вартість основних виробничих фондів по підприємству в цілому, тис.грн.

Ф_ni – первинна вартість і-ої групи основних виробничих фондів на початок року, тис.грн.

Розрахуемо:

2. Визначення річної потреби оборотних коштів підприємства.

Оборотні кошти – це матеріальні ресурси, що відповідають наступним вимогам:

1. Беруть участь тільки в одному виробничому циклі.

2. Цілком споживаються або втрачають свою первісну форму.

3. Переносять свою вартість на готову продукцію (послугу) відразу, тобто цілком включаються в ціну товару.

До оборотних коштів відносяться також малоцінні (вартістю до 15 неоподаткованих мінімумів) і такі, що швидко зношуються (термін служби до 1-го року) засоби (сировина, матеріали, паливо, канцелярські приладдя).

Річна потреба в оборотних коштах підприємства визначається за формулою:

ОК_річ =Р_і× Т_ц

де Р – середньодобова витрата і-го елемента оборотних коштів,

Т_ц — тривалість періоду, діб (приймаємо рівним 360 діб).

Розрахунок:

Втрата споживчих властивостей основних фондів, пов'язана з вищезгаданими причинами, називається зносом. Знос буває фізичний і моральний.

Фізичний знос являє собою втрату первісних властивостей ОВФ у ході роботи з часом. Фізичний знос викликаний інтенсивністю роботи ОВФ.

Моральний знос викликаний науково-технічним прогресом і постійним удосконалюванням обладнання. Моральний знос полягає в тому, що ОВФ фізично працездатні, але існують більш ефективні аналоги, які за цим ОПФ морально застарівають.

Зносу піддаються тільки основні продуктивні фонди, оскільки оборотні цілком споживаються у виробництві і не встигають зношуватися. У будь-якого підприємства формується спеціалізований цільовий фонд, що спрямовується на покриття зносу. Цей фонд називається амортизаційним.

Економічна сутність амортизації полягає в тому, що вся амортизована вартість поділяється на рівномірні частини за роками протягом усього терміну служби. Таким чином, протягом нормативного терміну служби підприємство цілком повертає витрачені кошти.

Всі амортизаційні відрахування цілком включаються у вартість виробленої продукції. Розмір амортизаційних відрахувань визначається кожним підприємством, індивідуально виходячи з обраного методу нарахування амортизації.

Найпростішим методом визначення амортизації є прямолінійний, тобто метод рівномірного розподілу за роками вартості ОВФ. Розмір щорічних амортизаційних відрахувань визначається:

,

де – вид основних фондів;

Н_аі – норма амортизації для i-го виду ОВФ.

Розрахунок:

Норма амортизації – це відсоток щорічних відрахувань, що залежить від групи фондів або терміну служби.

3.Визначення кошторису витрат виробництва послуг та собівартості одиниці послуги

Будь-яке підприємство зв'язку у своїй виробничій діяльності витрачає наявні в нього ресурси (матеріальні, трудові і фінансові). Для обліку всіх здійснюваних витрат їх необхідно привести до одного грошового еквівалента, тому облік витрат ведеться в їхньому вартісному вираженні.

Для зручності обліку розроблена укріплена методика укрупненого обліку витрат у цілому по підприємству. Витрати складаються з наступних статей:

,

де ФОП – фонд оплати праці;

Н_ФОП – нарахування на ФОП, що являє собою грошові кошти, які відчисляються оператором у спеціалізовані цільові фонди (соціальні). Ці відрахування прямо пропорційні штатній чисельності персоналу і визначаються виходячи з розмірів ФОП. Нарахування на ФОП складаються з чотирьох складових: Пенсійний фонд, Фонд безробіття, Фонд соціального страхування, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві;

А – амортизація;

М – матеріали і запасні частини;

Ел – електроенергія;

Т – транспортні витрати;

АУВ – інші адміністративно-управлінські витрати;

Ін – інші витрати;

Розрахунок:

На підприємствах ведеться калькуляція виробничих витрат, тобто визначення частки або міри впливу кожної статті витрат (Э_і) на загальну суму (Σ Э_і). Частка кожної статті d_i визначається:

.

Розрахунок:

Собівартість показує, у що обходиться підприємству виробництво одиниці продукції або послуги. У галузі зв'язку вкрай складно виділити одиницю продукції з загального виробничого циклу. Тому визначають умовну собівартість одиниці доходів:

С/С=Э\Д ,

де Э – виробничі витрати; Д – доходи.

Собівартість повинна мати тенденцію до постійного зниження, оскільки чим менше витрат на виробництво одиниці доходу, тим ефективніше працює підприємство.

Повна собівартість річного обсягу готової продукції визначається за формулою:

С = С_B + С_HB , (3)

де С_B – виробничі витрати, грн.;

С_HB – невиробничі витрати, грн.

Виробничі витрати визначаються

С_вир = С_пр + С_нпр (4)

де С_пр, С_нпр – відповідно прямі та непрямі витрати, грн.

Прямі витрати визначаються

С_пр = С_мв + С_фоп + С_ам + С_рем + С_соц + С_ін , (5)

де С_мв – матеріальні витрати (умовно прийняти 50% від річної потреби оборотних коштів ОК_річ

С_фоп – витрати на оплату праці основних робітників (в роботі вважати, що робітники знаходяться на відрядній оплаті праці).

Відрядну заробітну плату можна визначити за формулою:

С_ФОП = Q × H_n

С_ФОП = 560× 37,4=20944 (6)

де Q – плановий обсяг продукції, од; Н_n – відрядна розцінка на одиницю продукції, грн/од.

Розрахунок витрат на амортизацію проводять за рівномірним методом. Норми амортизацій визначені Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Згідно закону основні виробничі фонди поділяються на чотири групи, для кожної з яких розробленні норми амортизації .

Таким чином, розмір амортизаційних відрахувань С_ам визначається за формулою:

С_ам= В_ni×n/100 (7)

де і – групи основних фондів;

n – річні норми амортизаційних відрахувань ;

В_ni – вартість основних виробничих фондів по групах основних фондів підприємства, грн.

Витрати на технічне обслуговування та ремонт основних фондів обчислюються за формулою :

С_рем = С_ам × R_рем, (8)

де R_рем – коефіцієнт, якій враховує витрати на технічне обслуговування та ремонт (приймається в роботі рівним 0,35 від витрат по амортизації (С_ам));

С_ам – амортизаційні відрахування (формула 7).

Розрахунок витрат на соціальні заходи виконують за формулою:

С_соц = С_ФОП × R_соц (9)

С_ФОП – витрати на оплату праці (формула 6);

R_соц – коефіцієнт витрат на соціальні заходи (приймають рівним 36,9% від фонду оплати праці виробничих працівників).

До відрахувань на соціальні заходи належать: відрахування до Пенсійного фонду, відрахування на обов’язкове соціальне страхування, відрахування на випадок безробіття (фонд зайнятості) та страхування від нещасних випадків (в роботі прийняти – 0,5%).

Інші виробничі витрати обчислюються за формулою:

С_ін = R_і× (С_мв + С_фon + С_ам +С_рем+ С_соц), (10)

де R_і – коефіцієнт, який враховує розмір інших витрат (прийняти 20%).

До складу непрямих витрат включаються: витрати на утримання та експлуатацію будівель, споруд, устаткування; оплата праці керуючого та обслуговуючого персоналу, а також загальновиробничі, загальногосподарські та інші поточні витрати.

Непрямі витрати визначаються за формулою:

С_нпр = С_пр× К_нп (11)

де С_пр – прямі витрати ;К_нпр – коефіцієнт непрямих витрат (в роботі прийняти 0,6).

Невиробничі витрати (Снв) в роботі прийняти – 5% від суми прямих та непрямих витрат. Невиробничі витрати пов’язані з процесом реалізації готової продукції: витрати на перевезення пошти, комісійні збори та витрати, пов’язані зі збутом продукції.

Снв= С_нпр ×0,05 (12)

Результати розрахунків представляються у вигляді таблиці 1

Таблиця 1 Повна собівартість виробництва послуг підприємства зв’язку

№ п/п	Елементи витрат	Значення, грн.
1	Матеріальні витрати усього	20304,19
2	Фонд оплати праці	13246
3	Відрахування на соціальні заходи	4887,77
4	Амортизація основних фондів	4254,06
5	Витрати на ремонт	1488,92
6	Інші витрати	5012,33
7	Прямі витрати на виробництво	30074,02
8	Непрямі витрати	18044,41
9	Виробнича собівартість	48118,43
10	Невиробничі витрати	902,22
11	Повна собівартість (С)	49020,65

Собівартість одиниці послуги розраховується за формулою:

С_од = С / Q, (13)

де С – повна собівартість (таблиця 1), грн.

Q – обсяг послуг за рік , од.

С_од = 49020,65 / 370=132,48 тис.грн.