1.3 Функції корпоративної культури

Організаційна (корпоративна) культура — це набір найбільш важливих положень, що прийняті членами організації і виражаються в заявлених організацією цінностях, які задають людям орієнтири їхнього поводження й дій. Ці ціннісні орієнтації передаються членам організації через символічні засоби духовного й матеріального оточення. Основу корпоративної культури становлять ті ідеї, погляди, основні цінності, які розділяються членами організації. Із цінностей випливає стиль поводження, спілкування. Зовнішні атрибути без них не мають сенсу.

Як і національна культура, корпоративна культура формується незалежно від участі людей. Формування корпоративної культури йде від формальних лідерів (керівництва компанії) або, що буває рідше, неформальних.

Тому перше, що повинен зробити менеджер, який бажає сформувати корпоративну культуру, — сформулювати для себе основні цінності організації. € іноземні компанії, де вони чітко сформульовані. Є компанії, як іноземні, так і російські, де ці принципи існують, усі їх усвідомлюють, але немає властне запису, оскільки корпоративна культура часто виникає й існує й без усвідомленого її формування.

Модель Г. Харрисона розрізняє чотири типи організацій з корпоративною культурою, орієнтованою на ролі, на завдання, на людину й на владу. Для аналізу він вибрав процес розподілу влади, ціннісні орієнтації особистості, відносини індивіда в організації/структуру організації й характер її діяльності на різних етапах еволюції. Такі моделі корпоративних культур рідко зустрічаються в чистому вигляді, але більшість організацій ближче всього за своєю культурою до якої- небудь із них.

Корпоративна культура, орієнтована на роль. Організації З такою культурою прагнуть бути раціональними й акуратними, наскільки це можливо. У центрі уваги таких організацій — процедури й правила, ясно сформульовані функціональні приписання. їм властиві заклопотаність свободою дій, дотримання законів і відповідальність.

Особливо виділяються ієрархія й статус. Працівники просуваються по службі із чітко певними кар’єрними шляхами. Стабільність і респектабельність нерідко так само цінуються, як і компетентність. Система не може швидко адаптуватися до змін, їй бракує гнучкості.

Корпоративна культура, орієнтована на завдання. Тут понад усе цінується виконання надзадач. У центрі уваги — гнучкість, швидкість, здатність впоратися з новими ситуаціями й адаптуватися до них. Важливо відзначити, що структурні функції й дії організації оцінюються залежно від внеску в надзадачі. Влада вважається законною, якщо вона базована на відповідних знаннях і компетенції, а не на силі і становищі. Кар’єра працівника залежить від здатності впоратися з усе більш складними змінами й завданнями. Організаційна структура змінюється, щоб виконувати завдання або функції.

Корпоративна культура, орієнтована на людину. Організація сама по собі — це засоби для виконання бажань її членів, які вони можуть виконати самі. Люди в таких організаціях ніколи не роблять те, що суперечить їхнім цілям і цінностям. Тут головне — уміння й потенціал окремих працівників. Саме люди визначають успішність таких організацій. Кар’єра працівника залежить від якості його роботи й досягнень. Людські ресурси — вищі за все:

Корпоративна культура з орієнтацією на владу (силу). Такі організації намагаються стримувати навколишнє оточення й придушувати заперечення (опір). Вони не бажають підкорятися яким би то не було зовнішнім законам або владі. Центральна тема — зростання організації. Керівники докладають усіх зусиль, щоб установити абсолютний контроль над підлеглими. Працівники борються за стратегічні пости, кар’єра складається відповідно до їх становища на цій арені влади. Такі організації конкурентоспроможні й піклуються про свої сфери впливу.

17 білет

1.2 Суть системного підходу до організації

Системний підхід - це методологія розгляду різного роду комплексів, що дозволяє глибше і краще осмислити їх сутність (структуру, організацію та інші особливості (і знайти оптимальні шляхи і методи впливу на розвиток таких комплексів і систему управління ними.  Системний підхід є необхідною умовою використання математичних методів, однак його значення виходить за ці рамки. Системний підхід - це всеосяжний комплексний підхід. Він припускає всебічний облік специфічних характеристик відповідного об'єкту, що визначають його структуру, а, отже, і організацію.  Кожна системі має свої, притаманні їй, особливості, свою реакцію на управління, свої форми можливого відхилення від програми, свою здатність реагувати на різного роду впливу.  Виробничі об'єкти представляють собою складні ієрархічні системи, що складаються з комплексу взаємопов'язаних та взаємозалежних підсистем: підприємство, цех виробнича ділянка, ділянка «людина-машина».  Роботи з організації та управління виробництвом полягають у проектуванні та забезпеченні функціонування систем. Вони включають:  · Встановлення характеру взаємозв'язку елементів системи (підсистем) і каналів, по яких здійснюються зв'язки в межах системи;  · Створення умов узгодженого розвитку елементів системи і досягнення тих цілей, для реалізації яких вона призначена;  · Створення механізму, що забезпечує це узгодження;  · Організаційна побудова органів управління, розробка методів і прийомів управління системою.  Системний підхід до управління виробництвом (організацією) отримав найбільше поширення в США і використовується практично у всіх країнах. Він передбачає розгляд фірми як складної системи, що складається з різних підсистем, функції яких залежать від стоять перед кожною з підсистем цілей і завдань. Цим обумовлена ​​класифікація підсистем, що становлять чи організаційну структуру фірми, або виробничу структуру.  Поняття «системі» передбачає, що всі вхідні в неї підсистеми тісно між собою взаємопов'язані і мають різноманітні зв'язки з зовнішнім середовищем. Фірмарозглядається як організація, що представляє собою комплекс взаємопов'язаних елементів. При цьому внутрішня структура організаційної системи допускає відносну автономність підсистем, які утворюють ієрархію підсистем.  Системний підхід припускає наявність особливого єдності системи з середовищем, яка визначається як сукупність зовнішніх елементів, що впливають на взаємодію елементів системи.  Для вираження суті системи використовуються різні засоби: графічні, математичні, матричні, «дерево рішень» та ін кожне з цих коштів не може повністю відобразити суть системи, яка полягає у взаємозв'язку її елементів.  Всебічне вивчення зв'язків елементів (підсистем) необхідно для побудови моделі об'єкта управління - фірми чи підприємства. Експерименти з моделлю дають можливість удосконалювати управлінські рішення, тобто знаходити найбільш ефективного досягнення спільних цілей.  Системний підхід до управління виробництвом виходить з того, що розробка планів диверсифікованого і децентралізованого виробництва підпорядковується інтересам взаємодії виробничих підрозділів, що складають виробничу (операційну) систему. Такий підхід отримав розвиток завдяки використанню комп'ютерної техніки та створення централізованих інформаційних систем.  Використання комп'ютерної техніки на основі системного підходу дозволяє удосконалювати методи і структуру управління виробництвом.  Системний підхід до управління передбачає розгляд управління як процедури чи процесу прийняття управлінських рішень.