11. Розвиток української мови і літератури наприкінці XVIII - на початку XX ст. І.Котляревський, п.Куліш, г.Квітка-Основ'яненко.

Нові часи породили нові виклики українській культурі, на які відповідати українцям в умовах власної бездержавності ставало все важче. Особливо це стосувалося сфери так званої високої культури. Розчленування українських земель, великодержавна політика колонізаторів аж ніяк не сприяли розвитку українського народу, загальмовували його, збіднювали. В чужих імперіях занедбувалися давні традиції підтримки народної освіти з боку державних та церковних установ. Реформи ж освіти в Російській та Австрійській імперіях мали суперечливе значення для українського народу.

Котляревський — автор «Енеїди» (1798, 3 частини; 1842 — повне посмертне видання) — першого твору нової української літератури, написаного народною мовою. Взявши за основу сюжетну канву однойменної поеми Вергілія, Котляревський в традиціях давнього українського бурлеску створив свій оригінальний художній твір. У поемі автор відтворив різні сторони життя українського суспільства у другій половині 18 століття. Національне забарвлення і співчуття до долі простого народу зумовили великий успіх «Енеїди» серед сучасників. За мотивами поеми були створені опери «Еней на мандрівці» (композитор Я. Лопатинський) та «Енеїда» (композитор М. Лисенко, лібретто М. Садовського).

В кінці 1850-их років Куліш уклав першу фонетичну абетку для української мови, в якій не було церковнослов'янських літер ѣ та ы, з'явилася літера g (на позначення ґ). Загалом саме правопис Куліша лежить в основі сучасної української абетки, хоча для цього первинна кулішівка пережила значну трансформацію.

З 1876 року кулішівку було заборонено в Російській імперії[3], натомість у 1890-их роках її у видозміненому вигляді було впроваджено у школах Галичини (на зміну етимологічному правопису), що дало поштовх до розвитку цього правопису.

Іван Франко називає П. Куліша «перворядною звіздою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури». Відомий найбільше як автор першого україномовного історичного роману «Чорна рада». Був дуже освіченим. Писав українською та російською.

Григо́рій Фе́дорович Кві́тка-Основ'я́ненко — український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист виступав в оборону художніх можливостей української літературної мови.

Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Украинскій Вѣстникъ» (1816–1817).

За його творами знято фільми: «Сватання на Гончарівці» (1958), «Шельменко-денщик» (1910, 1911, 1957 і 1971), а за мотивами повісті «Конотопська відьма» — кінокартину «Відьма» (1990, 2 а). Йому присвячено документальні фільми «Григорій Квітка-Основ'яненко» (1979), «Квітка-Основ'яненко» (1988).

Найвидатніші твори:

Конотопська відьма (1833)

Маруся (1834)

Салдацкий патрет (1833)

Сватання на Гончарівці (1835)

Сердешна Оксана (1841)

Козир-дівка (1838)

Ганнуся (1839)