26.Культура і духовне життя українців в часи хрущовської «відлиги». Шістдесятники.

Після смерті Сталіна (1953 р.) почалася часткова лібералізація радянського режиму, яка отримала назву «відлига». Це істотно покращило умови для розвитку культури в цілому. 1953 р. здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти. Проте не вистачало шкільних приміщень. Третина шкіл проводила заняття в дві, а то й три зміни. У квітні 1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про реформування шкільної освіти. Цей закон надавав право батькам вибирати своїм дітям мову навчання і фактично був використаний для русифікації українського шкільництва. Визначним педагогом і громадським діячем цього часу був директор Павлишської середньої школи на Кіровоградщині Василь Олександрович Сухомлинський. Основну увагу він звертав на індивідуальне виховання, врахування особистості учня. Українські вчені чимало зробили для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії в мирних цілях. 1956 р. генеральним конструктором будівництва космічних кораблів став виходець з Житомирщини С. Корольов. Широке визнання як конструктор турбореактивних двигунів здобув академік А. Люлька. Розвитку кібернетики в Україні сприяла організація в 1957 р. Обчислювального центру АН УРСР, перетвореного згодом на Інститут кібернетики. Його досягнення пов'язані з іменем В. Глушкова, першого і незмінного впродовж 20 років (з 1962) директора інституту. Найбільшим науковим центром республіки залишалася Академія наук УРСР, яку з 1962 р. очолює Б. Є. Патон. Лібералізація і десталінізація створили сприятливі умови для розвитку літератури. Значним досягненням української прози став цикл романів М. Стельмаха «Велика рідня», «Кров людська — не водиця». «Хліб і сіль». Особливу популярність у повоєнні роки отримала творчість 0. Гончара, автора трилогії «Прапороносці». Романом «Вир» назавжди вписав в історію української літератури своє ім'я Григорій Тютюнник. Видатним явищем в українській літературі стала опублікована в 1956 р. кіноповість 0. Довженка «Поема про море». Збагачували поезію і прозу твори А. Малишка, П. Загребельного, Ю. Смолича, Ю Збанацького. На розвиток української культури, на громадське жит­тя в Україні суттєво вплинула нова генерація талановитих митців, які одержали назву «шестидесятників». Це був рух творчої молоді, яка розробляла оригінальну тематику, висловлювала нові думки, які відрізнялися від офіційних, і стала ядром духовної опозиції в країні. Серед її лідерів були поети В. Симоненко, Л. Костенко, Д. Пааличко. І. Драч, Б. Олійник, В. Стус, критик І. Дзюба, публіцист B. Чорновіл. Вже у 1962-1963 pp. їх піддали критиці, твори багатьох з них перестали друкувати, але вони поширювалися шляхом самвидаву в середовищі національно свідомої інтелігенції. Пожвавилося театральне життя. Хоча кількість театрів в Україні зменшилася з 80 у 1958 р. до 61 у 1965 p., кількість глядачів зросла.

27.Українська культура періоду «застою». Внесок українських дисидентів у розвиток української культури. Творчість художників м. Дерегуса, т. Яблонської, м. Приймаченко, к.Білокур, в. Зарецького та ін.

У роки «застою» культура України розвивалася під впливом тоталітарного режиму. Провідним науковим центром України в ці роки була Академія наук України на чолі з Б. Патоном. З’явилися роботи істориків М. Брайчевського про походження Русі, виникнення Києва, Ю. Бадзьо про походження російського, українського і білоруського народів. Вийшли у світ такі багатотомні видання, як «Історія Української РСР», «Історія української літератури», Українська радянська енциклопедія, Радянська енциклопедія історії України. Розвивалася українська література: видавалися твори М. Стельмаха, П. Загребельного, І. Білика, Ю. Мушкетика, Д. Павличка, І. Драча, Б. Олійника, Л. Костенко. У цей період зародився новий напрямок у кіномистецтві — «поетичне кіно». Найбільший успіх мав фільм «Тіні забутих предків» режисера С. Параджанова, а також кінофільми Ю. Ільєнка, К. Муратової, І. Миколайчука, Л. Бикова стали гордістю українського кінематографа. Позитивні зміни відбулися в розвитку українського театрального мистецтва. Прославили Україну своїми виступами академічні драматичні театри імені І. Франка в Києві, імені Т. Шевченка в Харкові, імені М. Заньковецької у Львові. Славу українському театру принесли Н. Ужвій, Д. Гнатюк, А. Солов’яненко, Б. Ступка, А. Роговцева, В. Дольський та інші талановиті актори. Зміни в системі освіти посилили процес русифікації. Продовжувала діяти інструкція Міністерства освіти УРСР про вивчення української мови за згодою батьків. Зменшувалася кількість україномовних шкіл, особливо в Криму, Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській областях. Реформа загальноосвітньої школи 1984 р. сприяла процесу ідеологізації та русифікації в Україні. Рівень знань та інтелектуальний розвиток учнів і студентів загалом перевищували показники розвинених країн Заходу. Держава продовжувала суворо контролювати навчально-виховний процес і домагалася необхідної ідейної спрямованості. Творчий розвиток особистості обмежувався. На початку 1970-х рр. після цькування О. Гончара за роман «Собор» починається відкритий перехід до «закручування гайок» в ідеологічній і культурній сферах. Ідеологічного розгрому в Україні зазнали твори М. Вінграновського, В. Шевчука, Ю. Щербака, Р. Андріяшка, В. Дрозда, В. Маняка, І. Чендея та інших літераторів. «Незручних» письменників виключали зі Спілки письменників України. В. Некрасова вислали за кордон. Затягувалося видання творів Л. Костенко «Княжа гора», «Маруся Чурай» та творів інших письменників. Дисиде́нтський ру́х — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність. Дисидентський рух мав специфічну соціальну базу (близько 80% дисидентів становила інтелігенція); був довготривалим у часі (понад 20 років); виношував у собі зародок альтернативного суспільства; концент­рував опозиційні інтелектуальні сили, створював осе­редки майбутніх масових рухів; викристалізував ідейні засади майже всього сучасного політичного спектра.

Миха́йло Горді́йович Дере́гус (5 грудня 1904, Веселе — †31 липня 1997) — український графік і живописець. Народний художник СРСР (з 1963 року). Член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (з 1958 року). Живописні твори «Колгоспне свято» (1935). «Тарас Бульба на чолі війська» (1952). Графічні серії «Катерина» (офорт, монотипія, 1936–1938), «По дорогах війни» (офорт з акватинтою, 1943), «Українські народні думи і історичні пісні» (офорт, м'який лак, акватинта, вугілля, 1947–1950); Ілюстрації до творів Івана Котляревського, Миколи Гоголя, Лесі Українки, Натана Рибака й інші.

Тетя́на Ни́лівна Ябло́нська (*11 (24) лютого 1917, Смоленськ — †17 червня 2005, Київ) — українська малярка-жанрист, народний художник УРСР (з 1960 року). Нагороди: Двічі лауреат Сталінської премії, 1950, 1951 Лауреат Премії імені Тараса Шевченка, 1998 за серію живописних робіт 1993–1997 років, Орден Держави — звання «Герой України», 2001, За самовіддане служіння Україні на ниві образотворчого мистецтва, визначні творчі здобутки і заслуги. Відомі твори: «У парку», «Перед стартом» (1944), «Весна» (1950), «Над Дніпром» (1954), «На будові» (1957), «Наречена» (1966), «Колиска» (1968), «Життя йде» (1971).

Марія Оксентіївна Примаченко (12 січня 1909, село Болотня Іванківського району Київської області — †18 серпня 1997, Болотня) — українська народна художниця, представниця «народного примітиву» («наївного мистецтва»); лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, одна з найвідоміших українських художниць. 2009 рік — за рішенням ЮНЕСКО — визнано роком Марії Приймаченко. Відомі картини: Котячий цар, Весілля.1972р, Сватає Іван Галю.1972р, Весілля.1972р., Їде осінь на коні.

Катери́на Васи́лівна Білоку́р (* 25 листопада (7 грудня) 1900, Богданівка, Пирятинський повіт, Полтавська губернія — † 10 червня 1961, Богданівка, Яготинський район, Київська область) — українська художниця, майстер народного декоративного живопису, представниця "народного примітиву" ("наївного мистецтва"). Список картин: Жінка в зеленому корсеті. 1920-ті рр., У Богданівці, за греблею. Середина 1920-х рр., Квіти. Кінець 1920-х рр., Натюрморт. Кінець 1921-х рр., Портрет Олі Білокур. 1928 р., Портрет Надії Кононєнко. 1929 р. і т.д.