24. Здобутки і втрати української культури в роки Великої Вітчизняної війни.

Здобутки: В цей трагічний період Радянським урядом було ухвалено низку важливих для розвитку шкільництва рішень: дітей до школи приймали з семирічного віку, запроваджувалося роздільне навчання хлопчиків і дівчаток (проіснувало до 1954 р.), з’явилися нові типи навчально-виховних закладів (школи робітничої і селянської молоді, суворовські та нахімовські військові училища), відкривалися дитячі будинки для дітей-сиріт, запроваджувалися обов’язкові випускні екзамени, нагородження випускників-відмінників золотою і срібною медалями тощо. Діячі української культури всі сили присвячували боротьбі з ворогом. В евакуації продовжували працювати вищі навчальні заклади, інститути Академії наук України, творчі спілки. У творчості письменників переважала патріотична тематика ("Слово про рідну матір" М.Рильського, "Клятва" М.Бажана, "Любіть Україну" В.Сосюри, "Весна", "Голос матері" П.Тичини, "Україна в огні", "Ніч перед боєм" О.Довженка, "Ярослав Мудрий" І.Кочерги, "Зенітка" Остапа Вишні). Героїко-патріотична тематика переважала у творчості українських театрів, які в евакуації ставили п'єси О.Корнійчука, І.Кочерги, Л.Леонова, К.Симонова, виступали з концертами і виставами перед бійцями військових частин на фронті і в тилу. Українські кінематографісти в час війни працюють над створенням хронікально-документальних та художніх фільмів ("Битва за нашу Радянську Україну", реж. О.Довженко; "Як гартувалася сталь", "Райдуга", реж. М.Донськой).

Втрати: У кінці липня 1942 р. вся територія України була окупована фашистами. За час фашистської окупації на терито­рії України було знищено повністю 8 018 і напівзруйновано 10 062 шкільні будинки. За далеко неповними підрахунками, було знищено 15 тис. навчальних кабінетів і лабораторій, близько 5 тис. бібліотек з 19 млн. книжок, 500 тис. парт, 45 тис. класних дошок і багато іншого цінного обладнання.

25. Суб’єктивістські перекручення в культурному будівництві республіки, гальмування творчих пошуків діячів культури і науки в повоєнні роки. “Жданівщина”.

У перше повоєнне десятиліття тривав ідеологічний диктат та тиск на митців. Тема війни залишалася домінуючою, але акцент робився на переможному, завершальному етапі війни, причини поразок і тяжких втрат у літературних творах не висвітлювалися. Тривало адміністративне втручання у сферу художньої творчості. У 1946-1948 рр. приймаються постанови ЦК ВКП (б) "Про журнали "Звезда" і "Ленинград", "Про кінофільм "Велике життя", "Про оперу "Велика дружба" В.Мураделі" та інші, що грубо і некомпетентно втручалися в творчий процес, не залишали місця свободі творчості митця. У перші повоєнні роки було безпідставно розкритиковано і звинувачено в буржуазному націоналізмові наукові праці "Короткий курс історії України", "Нарис історії України", твори М.Рильського, В.Сосюри, М.Бажана, Ю.Смолича, К.Данькевича.

Доктрина Жданова (рос. доктрина Жданова, також знана як рос. ждановизм, ждановщина) — радянське культурне вчення, запроваджене секретарем ЦК КПРС А. Ждановим в 1946. Згідно з цим вченням світ був поділений на два табори:«імперіалістичний», очолюваний США та «демократичний», очолюваний СРСР. Головний принцип ждановської доктрини звичайно окреслюють фразою «Єдиний можливий у радянській культурі конфлікт — це конфлікт доброго й найліпшого». Незабаром ждановщина перетворилась на культурну настанову, за якої усі радянські митці, письменники та інтелігенція в своїй творчості мали притримуватись основної лінії Партії. Ця настанова передбачала переслідування митців, що відхилялися від цієї генеральної лінії. Доктрина Жданова торкнулася і української культури. Зокрема було видано постанови ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури», "Про журнал сатири і гумору «Перець», «Про репертуар державних і оперних театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення» тощо. Під проводом Лазара Кагановича цькування національної культури набуло ще ширшого масштабу. ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР». У вересні 1947 р. Олександр Корнійчук виступив на пленумі правління СРПУ з промовою "Про виконання СРПУ постанови ЦК ВКП(б) про журнали «Звезда» і «Ленинград», у якій звинуватив у націоналістичних ухилах Максима Рильського, Олександра Довженка та інших.