21. Становище української культури 1920-1930. Політика Українізації.

Тимчасовий поворот до управління країною на засадах нової економічної політики у 1920-ті pp. почав приносити переконливі результати не лише у галузі господарювання, а й у культурно-духовній сфері. Радянська влада вимушена була пристосовуватися до змін у суспільстві, йдучи на кроки, значення яких інколи важко було швидко й однозначно оцінити. Один із таких кроків - політика «коренізації», проголошена XIIз'їздом РКП(б) у квітні 1923 р. Перед місцевим апаратом ставилися вимоги поповнення своїх лав за рахунок національних кадрів, користування рідною мовою в державних установах і закладах неросійських радянських республік, сприяння розвитковінаціональної культури. Український різновид цієї політики дістав назву «українізації». Українська культура отримала хоч і тимчасову, але унікальну можливість для нормального розвитку і вповні скористалася з неї. Центром українізації став Народний комісаріат освіти республіки, який очолювали послідовно Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник. Найбільший вплив «українізація» справила на розвиток національної освіти. Чимало позитивних змін сталось у літературі та мистецтві. З еміграції в Україну повернулися М. Грушевський, С. Рудницький та інші відомі діячі науки, освіти, культури. У літературі активно працювали П. Тичина, В. Еллан-Блакитний, В. Сосюра, М Рильський, М. Драй-Хмара, М. Хвильовий, М. Зеров, М. Куліш та багато інших. Виникали національні культурні та літературні організації («Гарт», «Плуг», «Авангард» тощо). У 1925 р. постала Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), що об'єднала талановитих письменників, активних учасників руху за відродження української духовності. Значний внесок у розвиток національної музичної культури зробили Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, М. Вериківський. В образотворчому мистецтві активно працювали М. Бойчук, I. Їжакевич, А. Петрицький, Б. Іванов, В. Касіян та ін. Видатним діячем української сцени був Лесь Курбас, який у березні 1922 р. організував унікальний театральний колектив «Березіль». Це був новий крок на шляху оновлення національного театру. У 1927 р. була створена Київська кіностудія. Одначе наприкінці 20-х pp. процес українізації практично припинився, поступившись місцем масованому наступові сталінського режиму на національне життя. Першою жертвою цілеспрямованих атак у республіці впало старше дореволюційне покоління українських інтелектуалів. У липні 1929 р. серед них було проведено масові арешти. У березні 1930 р. 45 заарештованих постали в Харкові перед судом, звинувачувані у приналежності до таємної Спілки визволення України (СВУ). Були засуджені відомі вчені, письменники, культурні діячі: Сергій Єфремов, Михайло Слабченко, Андрій Ніковський, Осип Гермайзе, Людмила Старицька-Черняхівська та ін. Разом з ними на лаву підсудних потрапили молоді люди, яким закидалося членство в юнацькій організації СВУ - Спілці української молоді. Серед істориків немає єдності думок щодо фактичного існування СВУ-СУМ. Переважна більшість схиляється до думки, що справу сфабрикували радянські карні органи. Заарештовані одержали від 2 до 10 років, а згодом були ліквідовані.