18. Визначні пам'ятники архітектури та скульптури XIX - початку XX ст. Розвиток образотворчого мистецтва в хіх - на початку хх ст. І творчі досягнення українських передвижників.

У цей час, найвідомішими з наявних споруд, є пам'ятники середньовіччя: окремі башти ( Св. Костянтина, Докова, Кругла, Фоми) і залишки цитаделі генуезької фортеці ( фрагменти стін і добре збережені вежі Кріско і Климента IV), поряд з якими збереглися стіни Айоц-берд ( «Вірменській фортеці» ), територія якої пізніше була використана як карантин. Також до середньовічних пам'ятників відносять вірменські храми Івана Предтечі, Святого Сергія ( за основу архітектурної композиції тут покладений прямокутник з вівтарним виступом і напівкруглим склепінням, в стіни церкви вправлено безліч плит з написами вірменською мовою ), Святого Георгія, архангелів Михайла і Гавриїла ( будівлю створено з місцевого бутового каменю, увінчано витонченою банею на гранчатому барабані, дата побудови - 1408 рік), біля якого знаходився Вірменський фонтан.

Мечеть Муфтій-Джамі - єдина збережена мусульманська культова споруда з часів панування Османської імперії. Вона була побудована у 1623 році, стіни складено з великих тесаних каменів. Мечеть неодноразово перероблялася, але й за тими деталями, які збереглися від первісної будівлі, можна зробити висновок, що в архітектурному вирішенні позначився вплив візантійських зразків і, можливо, школи видатного турецького архітектора Синана.

Храми Феодосії

Собор в ім'я ікони Божої Матері Казанська;

Церква Івана Предтечі;

Церква Святого Сергія;

Церква Георгія Побідоносця

Церква архангелів Михайла і Гавриїла;

Церква Всіх Святих; (церква Всіх Святих побудована в 1880-і роки, зруйнована в 1960-і роки, відновлена до 2004 року)

Церква Введення в храм Пресвятої Богородиці;

Церква Святої Катерини;

Церква ікони Пресвятої Богородиці Іверська

Церква Святого Димитрія

Архітектура

Українське бароко або Козацьке бароко — назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII—XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Період другої половини 17 — 18 століття називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні два століття. Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові «українське бароко».

Новий стиль виявляється у житловій, громадській, культовій забудовах, яким притаманне органічне поєднання рис професійної та народної архітектури. Споруди приваблюють своїми пишними формами, складними конструкціями, відзначаються багатством декору. Результатом розвитку власне української традиції стають хрещаті в плані храми, тобто такі будівлі, що в плані являли собою хрест, між кінцями якого вбудовувалися квадратні виступи. Такі хрещаті в плані церкви народилися з дерев'яної архітектури, принципи якої були стилістично близькими західному бароко.

В цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ старого міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типово барочні споруди будуються на західноукраїнських землях, особливо у Львові. Народжується українська національна архітектурна школа, що дала світові таких відомих майстрів як І. Григорович-Барський, С. Ковнір, І. Зарудний.

Провідними членами товариства передвижників стають вихідці з України: І. Репін ("Запорожці пишуть листа турецькому султанові"), М. Ярошенко ("В´язень", "Курсистка"), А. Куїнджі ("Пейзаж"), К. Трутповський ("Бандурист", "Український ярмарок") та ін.

Виставляючи свої полотна у містах України, вони виховували естетичні смаки українців.

Художники зображували красу рідної землі та тяжке становище людини на ній. їх мистецтво було пройняте реалізмом. Головною тематикою були ліричний портрет, побутові сцени, історичні та міфологічні сюжети. Основним жанром став пейзаж. У 1905 р. було організовано першу Всеукраїнську мистецьку виставку, яка продемонструвала духовну єдність західноукраїнських та наддніпрянських митців.

Наприкінці XIX ст. передвижництво вичерпало себе. Молоді художники більше цікавилися мистецтвом, бажали вразити створеними полотнами широкі верстви української громади. На межі століть проявляють свій талант Ф. Красицький ("Гість із Запоріжжя", "Свято"), О. Сластіон ("Проводи на Січ", "Запорожець"), М. Пимоненко ("Сільська родина", "Суперниці", "Святочне ворожіння"). їх творчість просякнута народною тематикою, хоч і несе на собі риси академічності.