Розвиток побутового, історичного, пейзажного жанрів у живописі в XIX ст. Т.Шевченко, а.Мокрицький, і.Сошенко, в.Тропінін.
В українському малярстві на зламі XIX - XX ст. виник ще один художній напрям -національний. Український стиль у живописі сформувався під впливом національно-культурних традицій, народної творчості, зразків декоративно-прикладного мистецтва, традицій класичного мистецтва, зокрема реалістичного напрямку. Він був представлений різними жанрами (портрет, історичні сюжети, батальні сцени, пейзаж).
У живописі за історичних обставин, зокрема реакційної політики російського самодержавства у ставленні до національних культур народів, що входили до складу Російської імперії, історична тема розроблялася значно менше на відміну від побутового й пейзажного жанрів, та й то переважно учнями Петербурзької Академії мистецтв у майстерні І. Рєпіна (1844-1930). Останній пропонував своїм учням українського походження С. Васильківському, О. Сластіону, М. Самокишу, П. Мартиновичу, Ф. Чуприненку, М. Пимоненку, Івану Шульзі та ін. - обирати для конкурсних робіт сюжети з української історії [22, с 8]. Здебільшого історична тематика концентрувалася навколо козаччини, прагнучи показати його роль захисника народу, шукаючи аналогії його геройських змагань з подвигами народу в сучасній національно-визвольній боротьбі, крім тих сюжетів, які не зачіпали імперські підвалини Росії. Художників приваблювала сповнена яскравими прикладами боротьба українського народу з польськими поневолювачами, турками тощо.
Яскраво й талановито втілив у своїх картинах окремі сюжети історії нашого народу І. Рєпін, який народився в Україні. Мати його була українкою. Він написав відомі картини й етюди на українську тематику, серед яких всесвітньо відоме полотно „Запорожці пишуть листа турецькому султанові" (1878 - 1891 p.). Написанню цієї картини передувала подорож півднем країни в пошуках потрібних живописцю для роботи образів. І. Рєпін консультувався з видатним українським істориком і етнографом М. Костомаровим, який допомагав йому в розробці маршруту мандрівки, а також з відомим істориком і письменником Д. Яворницьким. Художник вивчав колекцію козацьких старожитностей, що належала В. Тарновському. "Запорожці" стали визначним явищем російського й українського історичного жанрів у живописі й надовго визначили шляхи дальших шукань українських митців у відтворенні історії Запоріжжя. Картина була центром експозиції персональної виставки художника, що відбулася у 1891 р. її купив імператор Олександр III за 35 тис. крб. [18, с 313]. На початку 1900-х pp. І. Рєпін створив ще низку картин на теми української історії „Гайдамаки" (1902), „Мотря Кочубеївна", „Чорноморська вольниця" (1908), „Останки запорізької фортеці в Покровську", „Козацькі могили" [8, с 549-550]. І.Рєпін мав тісні й дружні стосунки з представниками української інтелігенції, М. Мурашком, Д. Багалієм та ін. - підтримував їх культурні заходи, зокрема, приймав участь у конкурсі на проект пам'ятника Т. Шевченку для Києва (1910 - 1914) [7, с 139]. Як бачимо, українська тематика проходить через усю творчість великого художника.
Художня творчість Тараса Шевченка
Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві російських та граверів з інших країн, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Шевченка. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють відомості про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт. Живописні й графічні твори за часом виконання датуються 1830–1861 роками й територіально пов'язані з Росією, Україною і Казахстаном. За жанрами — це портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різних розмірів, а також у п'ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху й розкриття творчого методу художника є й його численні ескізи, етюди, начерки та навчальні студії. З усіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша — авторські дати.
Див. також: Автопортрети Тараса Шевченка та Портрети роботи Тараса Шевченка
Мокрицький
Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук, де також вчилися його три брати — Петро (нар. 1816 p.), Андрій (нар. 1817 р.) і Олександр (нар. 1819 р.). Друг Шевченка. Брав активну участь в організації викупу його з кріпацтва. Після закінчення навчання в Академії мистецтв був викладачем в училищі живопису, скульптури та зодчества в Москві, з 1851 p. — професор живопису. Їздив у Італію на заробітки. Шевченко, повернувшись із заслання, зустрічався з ним у Москві та Петербурзі.
Пензлю А. Мокрицького належить галерея портретів відомих його сучасників: М. Гоголя, Є. Гребінки, О. Кольцова.
Роботи
"Святий Себастіан",
портрет Епінгера,
портрет новгородського митрополита Никандра.
"Воспоминание о А. Г. Венецианове и учениках его".
Сошенко
В липні 1839 року Сошенко виїжджає працювати до Ніжинського повітового училища, де він згодом зустрічає вкотре Шевченка. Після закінчення академії йому було вручено атестат за звання вільного некласного художника. Перше приватне замовлення на сюжет визволення апостола Петра з темниці, незважаючи на довгу і наполегливу працю художника, було забраковано ханжею-замовником.
Через погіршення стану здоров'я був змушений переїхати до Немирова працювати у гімназії. Серед його тодішніх учнів був скульптор Гуйський, портретист Страшинський, пейзажист Орловський, що потім став професором академії художеств.
Для заробітку в цей час Сошенко копіював роботи з картинної галереї Потоцького, і три картини «Водоспад», «Ранок», «Вечір» були продані за 300 рублів, що трохи допомогло художнику під час хвороби. Існують наукові припущення, що на замовлення управляючого маєтку пана Г. Абази Іван Сошенко виконав копію (можливо копії) портрета Софії Потоцької роботи Лампі. Він також, за деякимим свідченнями, писав портрети своїх стареньких батьків під час відвідин їх у Звенигороді влітку 1852 року.
За вісім років після відставки у Немирові Сошенко, виконуючи замовлення сільських церков, мав лише єдину значну роботу — запрестольний образ для жіночого монастиря «Успіння Матері Божої», великого розміру, з постатями у людський зріст. Сошенко працював над образом півтора року.
Ікони Сошенка
Широцький, відомий художник, зауважує, що ікони Сошенка «відзначаються від звичайної малярської роботи». Він також згадує роботи Сошенка у храмі Різдва Христового у Тульчині на Поділлі. Бачив також писані ним образи у мешканця села Гутник Гайсинського повіту. Свої ікони Сошенко власноручно підписував «Ив. Сошенко» або «писалъ живоп. Ив. Сошенко». Дочка отця Антонія Брадугана з Нестерварської церкви розповідала, що вони обоє та односельці позували Сошенкові для образів.
Тропінін
Народився у с. Карпово Новгородської губернії. Був кріпаком графа Антона Сергійовича Мініха, потім його зятя — Іраклія Івановича Моркова. У 1798 вступив у Петербурзьку академії мистецтв, де навчався у С. Щукіна. У 1804 Морков, побоюючись втратити талановитого кріпака, відкликав його з академії. До 1823 жив, в основному, в Україні у с. Кукавка (тепер Могилів-Подільського району Вінницької області). У період творчості, пов'язаний з Україною, Тропінін створив жанрову картину — «Весілля в Кукавці» (1810), портрети українських селян — «Дівчина з Поділля», «Українець», «Українка», «Молодий український селянин», «Хлопчик з топірцем», а також портрети Н. та І. Маркових (бл. 1813), портрет сина (бл. 1818).
У 1823 звільнений з кріпацтва, оселився у Москві. У 1824 отримав звання академіка.
Тропінін написав портрети П. Булахова (1823), К.Равича (1825), О. Пушкіна (1827), А. Мазуриної (1829), К. Брюллова (1836), Ю. Самаріна (1846), полотна «Мереживниця» (1823), «Старий жебрак» (1823), «Гаптарка» (1826), «Гітарист» (1823, 1832) та ін.
Твори Тропініна зберігаються у Державній Третяковській галереї у Москві, Київському музеї українського мистецтва, Львівському музеї українського мистецтва, Музеї Тропініна і московських художників його часу у Москві.
