Класифікація штучних органів. Вимоги до конструкції апаратів штучних органів. Апарат «допоміжна печінка». Апарат штучної вентиляції легенів
Штучні органи (ШО) – технічні засоби для тимчасової або постійної заміни функцій органів людини. ШО можна умовно поділити на такі, що:
Не імплантуються в організм.
Частково або повністю імплантуються.
Загальні вимоги до конструкції апарату штучних органів:
Матеріали повинні витримувати довгострокові циклічні навантаження.
Відсутність термоутворень.
Конструкція не повинна мати застійних зон, областей підвищених механічних навантажень.
Конструкція повинна мати мінімум поверхонь, що циклічно контактують поміж собою та тканиною, для зниження травмування елементів крові.
Штучна вентиляція легенів (штучне дихання, керована вентиляція легенів) – періодична або неперервна заміна повітря у легенях штучними методами у випадку припинення або недостатності їх природної вентиляції.
Апарати ШВЛ заміщають тільки одну стадію процесу дихання – вентиляцію, але, тим не менш, непрямим чином впливають на дифузію газу у легенях, легеневий кровоток і тканинний газообмін.
Штучна вентиляція легенів реалізується двома методами:
Вдуванням (інсуфляцією) повітря у дихальні шляхи.
Зміною форми та об’єму грудної клітини.
Розроблені технічні засоби реалізують перший метод. Отже, апарати ШВЛ – це технічні пристрої, які здійснюють повітряний обмін у дихальних шляхах організму.
Концентрація кисню у дихальній суміші не повинна бути нижче 16% (при кімнатній температурі – близько 21%), в іншому випадку може виникнути гіпоксія (киснева недостатність).
Апарати ШВЛ поділяють за призначенням:
для реанімації,
для наркозу,
для лікування дітей.
Основним вузлом апарату ШВЛ є генератор вдиху, який подає під час вдихання дихальну суміш у легені пацієнта. Використовують два види приводів генератора вдиху:
пневматичний,
електричний.
Вопрос 23
Поняття та величини акустики. Методи та одиниці вимірювання інтенсивності та гучності звуку. Аудіометрія. Фізичні основи звукових методів досліджень в клініці.
Пригадаємо, які звуки розрізняють:
Тони, або музикальні звуки.
Шуми.
Звукові удари.
Тоном називають звук, який є періодичним процесом. Якщо цей процес гармонічний, то тон називається простим або чистим. Основною фізичною характеристикою чистого тону є частота. Ангармонічному коливанню відповідає складний тон. Простий тон видає, наприклад, камертон. Складний тон створюється музикальними інструментами, апаратом мови
Шумом називається звук, який відрізняється складною часовою залежністю, що не повторюється. До шуму відносяться звуки:
від вібрації машин,
аплодисменти,
шум полум’я горілки,
шерех,
скрипіння,
приголосні звуки мовлення та ін.
-- Звуковий удар --
Звуковий удар – це короткочасна звукова дія: удар (оплеск), вибух та ін. Але не варто плутати звуковий удар із ударною хвилею.
Методи
: Однією з об’єктивних характеристик
звуку, яка може бути оцінена відповідним
приладами незалежно від людини, є
енергетична характеристика звуку як
механічної хвилі - інтенсивність:
потік енергії хвиль, віднесений до
площі, орієнтованої перпендикулярно
напрямку розповсюдження хвиль
зручніше користуватися не інтенсивністю
звуку, а звуковим
тиском,
який додатково виникає при проходженні
звукових хвиль у рідкому або газоподібному
середовищі.
АУДІОМЕТРІЯ
вимірювання гостроти слуху називається аудіометрією. На спеціальному приладі – аудіометрі - визначають межу чутного відчуття на різних частотах. Отримана крива називається аудіограмою. Порівняння аудіограми хворої людини з нормальною кривою межі чутного відчуття допомагає діагностувати захворювання органів слуху.
ФІЗИЧНІ ОСНОВИ Розповсюдженим звуковим методом діагностики захворювань є аускультація. Для аускультації потрібен стетоскоп або фонендоскоп. Так само звуковий метод дослідження використовується для отримання та аналізу ФКГ. Принципові відмінності від двох вищевказаних звукових методів має перкусія. Яка спрямована на прослуховування звучання окремих частин тіла при їх простукуванні.