12. Вчення про ідеї та теорія пізнання Платона.

Космос — царство ідей (ейдосів), повних божественого сенсу. Світ підкоряється ідеї — живе, існує, розвив відповідно до заг закономірностей, тих правил, що встановлюють ідеї. Ідеї — основа всього світу. Їх не видно людям і їх не можна відчути, оскільки відчуття не дозволяють пізнати дійсну природу речей (вода, дерева і весь останній матер світ — існує, але людям залишаються невідомі причина їх існув, признач, сенс їх буття). Для Платона ідеї — це божественне регулюв всіх процесів, що відбув у Всесвіті. Ідеї — це цільові причини, заряджені енергією устремління; між ними існують стосунки координації і підпорядкування. Вища ідея (головна) — ідея абсолютн блага (агатон); світовий Розум; Божество. Платон вірить в богів і доводить їх існув тим, що люди відчувають спорідненість з природою (людина має можливість відчувати всяку мить по-різному, тобто може бути емоційний). Платон виділяв ідею добра як гол й найвпливовішу в заг піраміді ідей, вона існує незалежно від людини та визначається як справжнє буття. До народження душа людини перебуває в царстві ідеї — чистої думки і краси. Потім вона потрапляє на 5-ому місяці вагітності на грішну землю, де, тимчасово знаходячись в людському тілі, як в'язень в темниці, «згадує про світ ідей». Тобто ще до народження осн питання свого життя душу вирішує в світі зразків (парадигм), а, з'явившись на світ, вона вже знає все, що потрібно знати. Так з'являється віра в долю, в душу. Душа — безсмертна суть, що склад з 3 частин: 1) Розумна, звернена до ідей част душі – основа чесноти, мудрості; 2) Палка, афектно-вольова част душі — основа мужності. 3) Плотська, рухома пристрастями, жаданнями – має бути обмежена в проявах розумом. Душа та ідеї взаємопов’яз. Платон вірив у спорідненість душі людини та ідеальн світу, що дає змогу душі переселятись у світ ідей. Ці погляди започаткували його теорію пізнання. Сутністю пізнання вважав процес анамнесісу. Він стверджував, що душа людини згадує знання, які вона отримала в світі ідей ще до того, як потрапила в нове тіло.

13. Ідеальна держава Платона.

Розглядаючи форми державності, Платон визначає 2 «правильні» з них — монархію та аристократію. Сюди він відносить і демократію, якщо ост дотримується законів; і 4 «неправильні» — беззаконну демократію, теократію, олігархію і тиранію. Першу модель ідеальної держави Платон розробляє у діалозі «Держава». За своїми осн рисами ідеальна держава у Платона — це поліс. Його поліс — «правління кращих» (аристократія).

Цінними для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути узурпатором, а має діяти на благо сусп.-ва, і керувати нею повинні чесні і кваліфіковані люди (філософи). Саме в цьому напрямі йдуть зараз дискусії про роль держави у суспільстві та її морально-професійний уклад. Будуючи власний зразок держави, Платон зауважує, що всі існуючі види держ устрою недосконалі не тому, що вони ґрунтуються га соц нерівності, а тому, що ця соц. нерівність не відповідає прир нерівності людей. Згідно з розробленим Платоном планом, у ідеальній державі (полісі) мають жити 3 головні сусп. прошарки : правителі, воїни, робітники (селяни, ремісники, торгівці). Кожен представник цих прошарків повинен якомога старанніше виконувати свої обов’язки, поєднуючи в собі такі якості, як мудрість (для правителів), мужність (для воїнів), і послух (для робітників). Це дасть можливість уникнути користолюбства і несправедливості. У роботі «Закони» Платон пропонував ідею створення тоталітарної держави на основі жорстокого контролю, де вся влада зосереджувалась б в руках мудрих правителів, які за допомогою діалектики ідей та методів насильства робитимуть людину щасливою.