40. Філософія марксизму.

Марксист філософія, безумовно, важл етап у розвитку світової філософії. Карл Маркс (1818—1883 pp.) і Фрідріх Енгельс (1820—1895 pp.) дають уявлення про осн напрями творчої та сусп-політ дія-сті засновників якісно нової філософії, нового способу мислення. Їх світогляд формувався під величезним впливом Гегеля, згодом Фейєрбаха.

Базуючись на ідеях Фіхте та Гегеля щодо акт дія-сті суб’єкта, Маркс уперше висуває ідею дія-сті як матер-перетво­рювальної сусп практики. Саме таким чином розгортається погляд на людину як продукт саморозвитку природи і сусп.-ва, в основі якого лежить людська праця. Ідея відчуження людини в сусп.-ві, де панує приватна власність, — гол в працях Маркса. Він доводить, що в основі будь-якого відчуж лежить відчуження в матер, економ сфері; звинувачує приват власність у тому, що вона, зрештою, породжує всі форми відчуж, і займає позицію заперечення приват власності. Маркс стверджує ідею про необхідність перетвор приват власності на реальну власність кожного індивіда, тому людина вільного сусп-ва, де ліквідовано відчуженість, —людина багата на різні потреби, інтелектуально, морально і фізично розвинена. Тобто це універс людина, яка живе в гармонії з сусп.-вом і природою. Маркс гостро критикує так званий «казармений комунізм», який уніфікує людину, спрощує її потреби, веде до зрівнялівки, не дає умов для всебічного розвитку особистості.

Суть матеріаліст розуміння історії викладено в першому розділі «Нім ідеології» Маркса і Енгельса. Завдяки цьому був сформульований принцип, що дає змогу матеріаліст виріш питань розвитку сусп.-ва. Цей принцип спирається на визнання самого факту існув простих, ясних, очевидних кожній людині передумов її життя. Ними є матер передумови, які створені попередніми поколіннями людей. Таким чином, склад цілісна концепція сусп-ва, основою якого є безпосер процес вир-ва сусп життя, пов’язаних з ним форм люд спілкув, породжених базисом політ надбудови та різних форм сусп свідомості.

Концепція практики як основи і гол змісту людського життя дає підставу Марксу для гострої критики всього попереднього матеріалізму як метафізичного, споглядального, тобто такого, що розглядає людину поза соціальними умовами її життя. Принцип революційно-перетворювальної практики потребував адекватного методу пізнання — діалектики. Підкреслюючи величезне значення гегелівської діалектики, її революційну сутність, Маркс зазначає, що цю діалектику треба «поставити на ноги», тобто наповнити матеріалістичним змістом.

Марксизм як певна філософія і сусп-політ доктрина швидко набув послідовників і популяризаторів у Європі, Америці.

41. Позитивізм.

Це філософ концепція, сформана 30 р ХІХ ст. Контом. Історія позитивізму має 3 періоди розв.

Перший, початк позитивізм. Представники: О. Конт, Г. Спенсер, О. Михайловський. Згідно з вченням Конта, філософія не є наукою із власним об'єктом, що якісно відрізн від об'єктів конкретних наук, а узагальнює досягн конкретних наук, є їх узагальнен класифікацією. Позитивізм як філософ напрямок заснова­ний на принципі: справжнє знання досяг лише як результат окре­мих конкр наук. Програма початк позитивізму зводилася до таких засад: пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації; вся традиц філософія повинна бути скасована і змінена спец науками; у ф-фії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.

Другий позитивізм, або емпіріокритицизм, виріс з першого. Його відомі представники: австрійс фізик Е. Мах, нім. філософ Р. Авенаріус, франц. математик Ж. А. Пуанкаре. Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наук знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об'єкт реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу.

Третя форма - неопозитивізм, який має 2 різновиди: логічн позитивізм і семант. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка наук, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мові. Другий різновид неопозитивізму сприяв розвитку семантики. Це напрям визначає мові головну роль в усіх сферах дія-сті. Усі соц колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники: Б. Рассел, А. Тарський, К. Поппер Л. Вітгенштейн та ін.

Суч позитивізм — постпозитивізм (І. Лакатош, Т. Кук, П. Фейєрабенд) висуває методологію дослідниц програм, ідеї гуманізації науки, теорет плюралізму і істор контексту науки.