1. Предмет релігієзнавстава.

Релігієзнавство є комплексна система приодничих і суспільних наук, які вивчають релігію. Релігієзнавство як наука досліджує суспільно-історичну природу релігії, механізми її суспільних зв’язків з економічними, політичними й духовними структурами суспільства, аналізує вплив релігії на суспільство та особу в конкретно-історичних умовах. З погляду світського релігієзнавства предметом його вивчення є дослідження передумов виникнення, становлення та розвитку історичних форм релігійного комплексу (первісних вірувань, етнонаціональних, світових і нетрадиційних релігій), дослідження змісту соціального вчення церкви, вивчення Святого Письма ( Біблії, Трипітаки, Корану, Тори тощо). Важливо зазначити, що наукове знання про релігію не робить наукове релігієзнавство автоматично антирелігійним; світське релігієзнавство формує знання, яке є об’єктивним і неупередженим. Крім того, богословське релігієзнавство пов’язані між собою історично. Богослов’я (теологія) є історично першою формою релігієзнавства.

4. Функції релігії.

1) Світоглядна функція релігії - це найголовніша функція, що дає змогу визначити людині своє місце у світі й ставлення світу до неї.

2) Компенсаторно – терапевтична функція релігії ліквідує почуття обмеженості, залежності й безсилля перед об’єктивними законами матеріального світу.

3) Комунікативна функція реалізує потребу спілкування віруючої людини як по вертикалі – з Богом, так і по гоизонталі – з єдиновірцями.

4) Інтегративна функція релігії організовує безконфліктний зв’язок на основі принципів солідарності.

5) Дезінтегративна функція є реалізацією в соціальних відносинах іншого боку інтеграції – дезінтеграції. Дезінтегративна функція стає основою етноконфесійних конфліктів, які за правильного і своєчасного вирішення сприяють розвитку релігійних систем , і навпаки, за їх ігнорування, призводять до кризових явищ у цій сфері.

6) Регулятивна функція – організовує взаємодію людей на основі специфічних релігійних принципів, ідей, цінностей, традицій.

7) Легімітивна функція. Реалізація її в соціальній практиці означає накладання на людину деяких обмежень через певні зразки необхідної поведінки.

2. Проблема походження релігії.

В аналізі причин походж релігії існує нині 2 осн підходи: богословський і науково-релігієзн.

Богословський підхід спирається на ідею, згідно з якою віруючим людям і духовенству немає сенсу ставити питання про причини виникнення релігії , адже релігію подарував людям Бог. В основі богословського підходу лежить догмат про те, що релігію відкрив людям Бог. У християнстві його викладено у Святому Письмі (Біблії), у подальшому його обстоювали й розвивали такі православні богослови, як Афанасій Александрійський, Іван Златоуст, Іван Дамаскін та ін. , у католицизмі – Августин Блаженний, Фома Аквінський та ін. Ця позиція є домінуючою насамперед у християнстві. У богословському напрямі можна виокремити теологічну теорію походження релігії, яка грунтується на беззаперечних ідеях про те, що Бог є істота абсолютна, вічна й незмінна, вона є першопричиною і першоосновою всього існуючого на Землі , отже, є об’ктивною причиною існування релігії. Представниками цього напряму були Р.Декарт , Г. В. Лейбніц, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг. Водночас існує світський релігієзнавчий підхід до вивчення причин виникнення релігії. Він також не дає однозначних відповідей на питання про сутність і першопричини релігії. Існує кілька суч науково-релігієзнавчих концепцій.

Найвідомішою є натураліст концепція виникнення реліг свідомості. Її репрезентували Л. Фейербах, К.Маркс , Ф. Енгельс, які вважали, що в основі виникнення релігії лежить відчуття безсилля й страху людини перед природними та соціальними силами. Ще один напрям сучасного релігієзнавства репрезентований соціологічним підходом. Його представниками є О.Конт, М. Вебер, Т. Парсонс. Їхні концепції дають змогу дослідити релігію як соціальний феномен, який виконує низку суспільно необхідних функцій. У поясненні причин появи релігійності одне з головних місць посідає етнологічний напрям, який репрезентували такі відомі вчені, як Е. Тайлор, Дж. Фрезер , Б. Малиновський, які в релігійному комплексі вбачали певний етап розвитку духовної культури загалом на шляху до її найвищого рівня та істинного змісту. Важливе значення має біолого-психологічна концепція , репрезована У. Джеймсом, В. Дільтеєм, З. Фрейдом. Тут була ідея про те., що в дюдини є біологічно вроджені почуття Бога як результат трансформації різноманітних психологічних процесів ( страху, любові, агресії, ненависті, насолоди тощо).