2. Основні істор етапи розвитку логіки.

Історію логіки можна поділити на 2 етапи. Перший, починаючи з IV до другої половини ХІХ ст.  Історія логіки бере свій початок ще з Стародавньої Греції, V—IV ст. до н.е. Вже Демокріт торкався понять, гіпотези тощо. Сократ висловив своє ставлення до таких засобів дослідження, як індукція та дедукція. Його учень Платон продовжив розробку питання про дефініції, розглядав логічний прийом поділу, логічну форму. Предмет логіки охарактеризував Аристотель. Логіку він назвав аналітикою і дав детальний аналіз відкритого ним поняття силогізму як особливої форми умовиводу. У часи Арістотеля і пізніше формальна логіка розроблялась представниками школи стоїків — Зеноном, Хризипом, Сенекою та ін.Якщо Арістотель у своїх творах головну увагу звертав на дослідження категоричного силогізму, то стоїки займались, головним чином, умовними і розділовими умовиводами. Вони застосовували імплікацію, конюкцію, дизюкцію. але зазнала певної модифікації відповідно до основних настанов схоластики. Найвідомішими представниками цього періоду були французькі філософи І. Росцелін, П. Абеляр, англійські філософи У. Оккам, Д. Скотт та Ансельм Кентерберійський. Вони спробували розв’язати проблему взаємовідношення одиничного і загального, визначення понять, модусів і фігур категоричного силогізму.

У новий час Ф. Бекон розробляв форми індукт методу, а Р. Декарт дедуктивні методи пізнання.

Другий етап почин з другої половони ХІХ і до сьогодні. Засновником сучасної логіки був Г. Лейбніц (1646—1716). Створена ним штучна мова була прототипом сучасних формалізованих мов логіки. Він сформулював закон достатньої підстави, оригінальне вчення про гіпотезу.

Кінець XIX—XX ст. стали часом розвитку так званої неклас логіки. Англійський логік і філософ Мілль систематизував дослідження Ф. Бекона в галузі індукт методів причинних зв’язків явищ.

Інший аспект розвитку формальної логіки полягає у тому, що в обох її розділах — дедуктивному та індуктивному — почали застосовуватись методи логічних обчислень

Перша формалізована мова була побудована лише наприкінці ХІХ ст. Г. Фреге.

4. Логічна структура поняття.

Поняття — одна з форм мислення, з/д якої пізнають сутність явищ, процесів, узагальнюють їх істотні ознаки. Із цього визначення випливає, по-перше, що поняття – це уявний образ предмета, його відображення, а не сам предмет. Тому поняття про предмети не можна змішувати із самими предметами, відбитими в цих поняттях. Поняття – це логічна форма думки, думка про предмет. По-друге, поняття відтворює не все, що має предмет, не всі його ознаки, а тільки істотні. Ознакою називається все те, в чому предмети схожі один з одним або чим відрізняються. Будь-яке поняття має зміст і обсяг.

Змістом поняття назив сукупність існуючих ознак предметів, відображених у понятті. Зміст поняття становлять ознаки, які відтворюють якість предмета і відрізняють його від інших схожих предметів. Так зміст поняття “крадіжка” складають такі ознаки: 1) таємне 2) викрадення 3)особистого майна громадян. Змістом поняття “угода” є такі ознаки: 1)дія, спрямована на 2) установлення, 3) зміну або 4) припинення 5) громадянських правовідносин. Обсяг поняття становить коло предметів, на котрі поширюється дане поняття. Наприклад, обсяг поняття “дерево” становить усі предмети, до яких належить це поняття, тобто всі дерева; обсяг поняття “держава” – всі держави; обсяг поняття “крадіжка – всі злочини, що мають ознаки цього поняття.

За обсягом розрізняють поняття одиничні, загальні й нульові. Одиничним назив поняття, обсяг якого складається з одного предмета. Прикладами одиничних понять є такі: “Харків”, “Велика Вітчизняна війна”, “Європа”. Заг поняття – це таке поняття, обсяг якого складається більше ніж з одного предмету. Загальним поняттям є: “людина”, “держава”, “норма права”, “злочин”, “крадіжка” тощо. До обсягу кожного з них входить не один, а група однорідних предметів. Заг поняття можуть бути реєструючими і нереєструючими. Реєструючим називається таке поняття, до обсягу якого входить чітко визначена, яка підлягає обліку, кількість предметів. Наприклад: “планета сонячної системи”, “частина світу”, “законний представник потерпілого”. Нереєструючим назив поняття, яке відноситься до необмеженої кількості предметів. Наприклад: “зірка”, “факт”, “подія”, “явище”. Кількість предметів, що входять до кожного з них, не піддається обліку. Нульовим поняттям назив поняття з нульовим обсягом, тобто поняття, логічний клас якого не має жодного елемента. Наприклад, “круглий квадрат”, “трикутна трапеція”, “вічний двигун”, “русалка” тощо.

За змістом розрізняють поняття конкретні та абстрактні, позитивні та негативні, співвідносні та безспіввідносні.

Конкретним назив поняття, яке відтворює предмет у його цілісності: “стіл”, “людина”, “держава”. Абстрактним назив поняття, яке відображає не предмет, а його властивість чи відношення, взяте як самостійний об’єкт думки: “тягар”, “ хоробрість”, “вартість”, “провина”.

Позитивним назив такі поняття, котрі відображають наявність у предмета або явища певних ознак. Негативним назив поняття, в якому йдеться про відсутність у предмета ознак, котрі складають позитивні поняття.

Безвідносними назив поняття, які відобр предмети, з існуванням котрих ми не пов’язуємо необхідне існування другого (“людина”, “норма права”, “договір”, “крадіжка”). Відносними назив пари понять, котрі відобр такі предмети, існув одного із яких немислиме без існування другого (“боржник” і “кредитор”, “кількість” і “якість”).

Зміст і обсяг понять взаємопов’язані. Цей взаємозв'язок виражений у логічному законі зворотного відношення між обсягом і змістом поняття, котрий формулюється так: зі збільшенням змісту поняття зменшується його обсяг і зі збільшенням обсягу поняття зменшується його зміст.

Візьмемо такі два поняття: “злочин” і “посадовий злочин”. Великий обсяг має поняття “злочин”, оскільки воно поширюється не всі злочини, а поняття “посадовий злочин” охоплює тільки частину злочинів, ті, які є посадовими. Зміст же буде більший у поняття “посадовий злочин”, оскільки окрім ознак, властивих усілякому злочину, воно включає ще й ознаки специфічні, ті, якими посадові злочини відрізняються від інших.

Таким чином, більший обсяг – менший зміст, більший зміст – менший обсяг поняття.

Або якщо зміст поняття А знаходиться в змісті поняття В, то це останнє знаходиться в обсязі першого, і навпаки, якщо поняття В міститься в обсязі поняття А, то останнє становить частину змісту першого.