5. Основні функції філософії.

Питання про предмет філософії тісно повяз з питанням пр. її ф-ції. Під ф-ціями розуміють гол напрями використ ф-фії в сусп. практиці, в результаті чого реаліз її мета, завд і признач.

Найгол ф-ції ф-фії:

1. Світоглядна: сприяє формув цілісної картини світу, уявлень про будову світу і Всесвіту, визнач місця людини в них, окреслює принцип взаємодії людини і навкол світу.

2. Методолог: виробляє осн методи пізн навкол світу (дійсності);

3. Гносеолог: має на меті прав і істинне пізн навкол дійсності, тобто ф-фія дає механізми істинного пізн;

4. Аксіолог: дає можливість адекватно оцінювати предмети, явища і процеси об’єкт дійсності з погляду цінностей (етичних, естет, соц., ідеолог) конкретного істор періоду. Мета ф-ції – відбір найконструкт цінностей, що сприяють прогрес розв суч цивілізаціїі уникн псевдоцінностей;

5. Критична: спрямована на критику різних с-м знань про світ, пошуки нових істин через розвяз суперечностей між тим, що вже пізнане, і тим, що ще не пізнане;

6. Виховна: сприяє генерув гуманіст цінностей та ідеалів суч цивілізації, створ соц. умов для їх реалізації на рівні окремої особи, розв гуманіт культури, допомагає знайти сенс життя і визначити своє місце в довкол світі;

7. Прогност: осмислює перспективи розв світу.

6. Буття та його основні форми.

Буття – філософ категорія для позначення реально існуючої, самост, обєкт, безкінечної субстанції, що містить у собі все суще. Тому буття є незмінним, нерухомим, безформним, а завжди має певну структуру, у ньому можна виділити такі відносно самостійні форми:

- буття природного, яке поділяється на буття: а) буття «першої природи» - буття предметів і процесів, які існують незалежно від волі людини та її діяльності, тобто сукупність природних умов існування людського суспільства; б) «другої природи» - буття штучних умов існування суспільства, тобто предметів та явищ , створених людиної в процесі перетворення першої природи.

- буття людини – це реальне існування людини, яке також має два аспекти: а) існування людини як частини природи; б) існування людини як суспільної істоти. Інакше кажучи, буття людини - це її реальне існування як єдності матеріального і духовного, буття люини самої по собі та її буття в матеріальному світі.

- буття духовного (ідеального) – існування духовного як самостійної реальності у вигляді індивідуалізованого духового буття й об»активізованого духовного буття. Це буття охоплює сферу свідомого і несвідомого, є тотожним поняттю свідомості (мисленню) індивіда. Існує як духовний світ окремої людини у вигляді переживань, ідей, думок, переконань, вражень тощо. Буття духовного є продуктом духовного обміну людей, незалежним від індивідів. Елементи духовного фіксуються в текстах, переказах, зберігаються, передаються новими поколіннями в соціальній практиці.

- буття соціального – система суп. Процесів, що віддзеркалює буття людини у суспільстві та буття самого суспільства.

7. Матерія та її основні форми руху.

Матерія – це філософська категорія д. позначення об”єктивної реальності, яка відображається органами відчуття людини але існує незалежно від них. Матерії, у чистому вигляді формі якоїсь “праматерії” не існує. У світі існують лише конкретні матер. утворення. У категорії матерії ця безліч утворень об”єкт реальності зведена до 1 спільної властивості існувати незалежно від люд чуттів і від відображ у люд свідомості. Філ. поняття матерії відображає не якусь певну частину чи форм об”єкт реальності, а світ у цілому в будь-яких його проявах. Тому не можна ототожнювати матерію з будь-яким речовинним субстратом. Категорія матерії, має вагоме методолог і світоглядне знач світоглядна роль цієї категорії полягає в тому, що воно охоплює не лише ті об”єкти, які вже пізнанні науково, а і ті, які будуть відкриті у майбутньому. І хоча ті потенц об”єкти будуть мати принципово нові властивості, все ж вони будуть матер, оскільки існуватимуть реально, поза люд відчуттям. Методолог ф-ція поняття матерія виявляється у тому, що воно застерігає проти пошуку першоматерії як ост і не змінної суті об”єкт світу. Матерія завжди існує в конкретних формах, внаслідок чого рух проявляється через конкретні форми матерії. В основу виділ форм руху покладенні 2 осн принципи: субстратний, що пов”язує певну форму руху і з специфічним матер. носієм; функціональний, у відповідності з яким форма руху повинна мати свої власні закономірності, відмінні від закономірностей ін форм руху. Найпоширен формами руху є: гравітац, механ, тепловий, електро-магнітний, хімічний, геолог, біолог. Їх взаємозв”язок виявляється в тому, що одна форма руху при певних умовах переходить в іншу, окрім того, вищі форми руху виникають на основі нижчих і включають їх у себе знятому виді.