58. Філософія Франка.

Франко — класик укр літ-ри, видатний мислитель, філософ, соціолог. Здобув у Відні ступінь доктора філософії. Його філософ поглядам притаманний матеріалізм, сві­домий діалект підхід до природи і сусп-ва, впевненість у пізнанні навкол світу І.Я.Франко перший в укр (і один з перших у європ) літ-рі всебічно розробляє тему праці і труд моралі. Вже в першому своєму філософ трактаті "Поезія і її становисько в наших временах" Франко говорить, що дух ледарство, то злочин проти гуманності. Ставлячи в центр своєї філософії людину, І.Франко формулює гол з-н людяності, суть якого в тому, що неробство — зло, а праця — добро. Праця у розумінні Франка — єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу, вселяти в неї почуття гідності й правди. Але жити лише для праці неможливо. Крім праці є внутр благо людини, її творче натхнення, її пісня, здатна, бодай на певний час, відривати душу від земного, колючого, брудного і переносити її до надії та віри у завтрашній день. У його творчості постійно виступають 2 взаємозал сили, які володіють істотою людини і природою суспільства. Це пісня і праця, дух і матерія, книга і хліб. Однак в таку духовну силу може обертатися лише така праця, в якій живе громад свідомість, яка не тільки виправдовує, а й визначає мету й сенс люд покликання на землі.

Одна з осн філософ ідей І.Франка — думка про те, що найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а "правдивий живий чоловік". Така людина — носій духу, а той дух є «вічний революціонер». Філософія І.Франка замішана на почуттях і розумінні благородності люд духу. "Дух, що тіло рве до бою", дух любові й справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу майбутність — це дух істинно франківський, каменярський.

Він був великим просвітителем-гуманістом укр народу, переклав на укр мову частину творів К. Маркса і Ф. Енгельса, пропагував вчення Ч. Дарвіна та його послідовника — матеріаліста Е. Геккеля. У цілому погляди Франка можна розцінити як матеріаліст. Це був мислитель з енциклопед освіченістю, глибокий історик свого народу. Франківська філософія породжує досить важл і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління, а тому в сфері духу панує, власне, та найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими, цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності. Філософія Франка — це також заповідь любові до Батьківщини й до людства. В цілому його філософія — це яскраве втілення філософії українського духу початку XX ст., основи якої заклали Г.Сковорода і Т.Шевченко.

59. Філософія Вернадського.

Вернадському в історії світової і вітч науки належить особл місце тому, що він поєднав у собі талант мислителя з екстрасенсорними здібностями ясновидця, ґрунтовність природничо-наук аналізу з філософ рефлексією Всесвіту, організац дія-сть з громадською, наук роботу з навч-виховною, любов до Укр з глобальністю думок «людини планети Земля». Він був першим президентом Укр Академії наук, директором Радієвого інституту АН СРСР, першої в світі біогеохім лабораторії, головою Комісії з вивч продукт сил Росії.

Разом з Е. Леруа і П. Тейяр де Шарденом проголосив необхідність глибокого філософ аналізу дія-сті людини, з'ясування ролі розуму на Землі, надав поняттю «ноосфера» природн-наук, біогеохім змісту. Зміст цього поняття він тлумачив по-різному: в одному випадку, під ноосферою мав на увазі біосферу, в другому — сферу прояву наук думки як планетарного явища, в третьому — геолог дія-сть людини. За Вернадським, існують кілька етапів виникнення і розвитку ноосфери: перший з них — це передноосфера (він відповідає прир її зародженню як геолог явища), другий етап характеризує процес її становл і розвитку, третій етап фіксує наступ «царства розуму людського», гомеостазного стану ноосфери як системи. За філософ світоглядом він був позитивістом, відстоював принципи філософ плюралізму. Він захищав свободу наук досліджень, вільний обмін наук інформацією, співпрацю вчених усіх країн. Традицією наук школи В. І. Вернадського є новаторство, її гол метою — пошук істини на благо людини і людства. В ост запису у своєму щоденнику він пов'язує невдачі рад влади зі зниженням її культурності, насильством над люд особистістю, з обмеженістю точки зору марксистів на проблеми розвитку суспільства

1.С-ма філософії та її складові.

Філософія — це наука, предметом якої є заг в с-мі «людина—світ». До цієї системи входять такі відношення: онтологічні, гносеологічні, аксіологічні, предметно-перетворювальні та ін. Тому все розмаїття проблем філософ світогляду можна звести до п’яти великих груп: онтологічні; антропологічні; аксіологічні; гносеологічні; праксеологічні.

Онтологія описує категоріальний «кістяк» світу і будь-якого явища в ньому. Гносеологія осмислює чуттєві, логічні, інтуїтивні та емоційні шляхи адекватного істині пізнання. Аксіологія обґрунтовує набуту систему цінностей і життєвих сенсів. Соціальна філософія аналізує картину суспільства (сукупної людини), а філософська антропологія — людину як цілісну особистість. Філософія релігії осмислює певну релігійну (або атеїстичну) картину світу і відповідні їй принципи поведінки людини. Історія філософії потребує самоосмислення власного шляху, мети, перспектив розвитку філософ знання.