44. Екзистенцій на філософія.

Екзистенціалізм виник на поч XX ст. в Німеч, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі. Біля джерел цієї філософії був С. К'єркегор, який першим сформулюв поняття "екзистенція" — "внутр" бут­тя, що поступово переходить у зовн.

Екзистенціалізм є філософ вираженням глибоких потрясінь, які спіткали зх цивілізацію в XX ст. Його прибічники вважають, що катастрофічні події новітньої історії оголили нестійкість, слабкість, кінцевість будь-якого людськ існув. Самим глибинним знанням про природу людини екзистенціалізм визнає усвідомленість нею власної смертності й недосконалості. В центрі уваги екзистенціалістів були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті тощо, а проблеми науки, релігії, моралі, мист-ва цікавили їх лише настільки, наскільки вони стосувались названих питань. Осн проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвроп цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті.

Осн категорією екзистенціалізму є категорія існування, або екзистенція, що ототожнюється з суб'єкт переживаннями людини, оголошується первинною щодо Буття, а буття сусп.-ва вторинним. Дійсність — це внутр світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціон в людському Я, людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині сусп.-во як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутр світ індивіда, його свободу. Жити як усі — значить втрачати свою індивідуальність, свободу. Звідси пафос нонконформізму, заклик до бунту у деяких екзистенціалістів (Сартр, Камю). Крайній індивідуалізм неминуче призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціалісти не визнають ніяких заг принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.

45. Фрейдизм

Основоположник цього напряму - З. Фрейд.

Психоаналіз застосовується у ф-ії для пояснення особистісних, культурних та соц феноменів. Він був спробою синтезу 2 напрямів дослідж природи людини: 1) розкриття псих поривань внутр світу, смислу людс поведінки; 2) аналізу впливу культурн та соц середовища на формув психічн життя людини та її психічн реакцій. А це в свою чергу передбачало глибше вивч струк­тури особистості. Аналізуючи та оцінюючи людську дія-сть, Фрейд повсякчас натикався на такі характеристики поведінки людини, які неможл було пояснити особливост її свідомого ставл до дійсності та до самої себе.

Важливим складовим елементом фрейдів. психоаналізу було уявлення про лібідо. Лібідо— це психічна енергія, яка лежить в основі всіх сексу­альних проявів індивіда, сила, що кількісно змінюється і якою можна вимірювати всі процеси та перетворення в сфері сексуального збуджен­ня. Психічна енергія інтерпретується 3.Фрейдом як енергія лібідо. Інстинктивний імпульс може бути: розрядженим у дію, витісненим назад у несвідоме, енергія сексуальних потягів відхиляється від прямої мети і спрямовується до несексуал. (соц.) цілей (сублімація).

У праці „Я і Воно” Фрейд розгортає структурну концепцію психіки, виділяючи в ній 3 сфери: „Воно, „Я” та „Над-Я”. Під "Воно" Фрейд розуміє субстанцію, яка охоплює усе природжене, генетично первинне, найглибший пласт несвідомих потягів, що підкоряється принципу задовол і нічого не знає про сусп-во реальність. Вимоги "Воно" мають задовольнятися "Я". "Я", як вважав Фрейд, — це сфера свідом, це посередник між несвідомим та зовн світом, що діє за принципом реальності. "Я" прагне зробити "Воно" прийнятним для світу і привести світ у відповідність до бажань "Воно". Особл значення 3.Фрейд надавав "Над-Я", яке є джерелом моральн та реліг почуттів. Якщо "Воно" зумовлене генетично, "Я" — індивід досвідом, то "Над-Я" є результатом впливу ін людей. "Над-Я" — це внутр особистісна совість, інстанція, що уособлює в собі установки сусп.-ва.

Психіка, за Фр, - це засіб взаємозв’язку всіх епох. А соціокульт стереотипи поведінки визнач сімейно-сексуальними відносинами. При цьому буття людини тлумачиться як пост боротьба між Еросом (інст. життя) і Танатосом (інст. смерті). Фрейд заперечує соціокульт закономірності. Він вважає, що культура грунт на відмові від задовол бажань несвідомого, а релігію вважав загальнолюдським нав’язливим неврозом , формою масового божевілля.

Вражений крахом культурних цінностей та насильницькою смертю тисяч людей в роки 1 світ. війни, Фрейд підкреслює трагічність існування людини в суспільстві, він вважає , що суспільство розвивається неправильно.