32. Раціоналізм і дуалізм філос. Поглядів Декарта.

Р. Декарт (1596—1650 pp.) — видатний франц філософ, фізик, математик, засновник раціоналізму. Осн праці: «Роздуми про метод», «Метафіз роздуми», «Начала філософії» та ін.

В історії Нової філософії Декарт посідає особл місце як творець дуаліст філософ вчення. Він побудував свою філософ с-му на основі визнання одночасного самост існув свідомості і матерії, душі і тіла. «Світ склад з двох незал субстанцій — духовної і матер». Атрибутом духовної субстанції вважав мислення, а матер — протяжність. Людина, за Декартом, це механ поєднання цих субстанцій. Цей дуалізм субстанцій не давав змоги вирішити проблему пізн світу. Тому Декарт був вимушений ввести в свою теорію пізн третю субстанцію — Бога, який обумовлював їх єдність.

Єдино прав методом пізнання вважав раціоналізм і дедукцію, тобто виявл конкретних істин із заг посилань-принципів, які вічно і апріорно існують у розумі. Концепція раціонал включає в себе 2 елементи. Перший — це уявл про розум як найвищий спосіб досягн істини (розум всемогутній і непогрішимий). Другий — правильно розуміючи якісну відмінність раціон пізнання від чуттєвого, Декарт перебільшував можливості раціон пізнання, відривав його від емпір ступеня як єдиного джерела інформації про світ і цим штовхав раціоналізм до ідеалізму, визначаючи існування особл, чисто раціон джерела знань. Намагаючись очистити дедукт метод від схоласт формалізму, але не розуміючи ролі практ дія-сті в формув змісту логічних понять, Декарт розробляє вчення, згідно з яким вихідними поняттями для дедукції всіх наук знань мають бути «вроджені ідеї». Вони приховані в глибині інтелекту і можуть бути усвідомлені тільки інтуїтивно. Якщо основні принципи знання визнати вродженими, то знову ж таки виникає перешкода на шляху розв’язання питання про пізнання світу, що постійно розвивається.

33. Натуралістичний пантеїзм Спінози.

Значний внесок у подолання дуалізму Декарта зробив Б. Спіноза (1632—1667 pp.). З його точки зору, світ — це нескінченна природа, матер субстанція, яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно є своєрідним теолог прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самої себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, їй властива ідея збереження. Субстанція — це те, що не потребує для свого існув чогось іншого — Бога, духу і т. п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним у його філософії, відігравало велику роль у подальш розвитку наук філософії.

Велике знач для подальш розв філософії мало вчення пантеїзму Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. З цього логічно випливала атеїст думка про те, що пізн світу йде не через пізн Бога, а через пізн самої природи. Тобто Спіноза закликав не до богослов’я, а до наук пізн світу. Виходячи з ідеї існув єдиної субстанції, стояв на позиціях гілозоїзму - вчення, яке допускає наявність мисл усієї матерії, в тому числі й неживої. Бог не стоїть тепер над природою, не є творцем як зовн сила, а перебуває у природі як її іманентна причина, властивість. Таке розуміня субстанції призводить до виріш проблеми дуалізму душі і тіла, яку поставив Декарт. Протяжність та мислення, які в філософії Декарта визнаються незал одна від одної субстанціями, зливаються у філософії Спінози в одну. А ці її власт — лише 2 атрибути поряд з багатьма ін атрибутами (атрибут — невід'ємна властивість). Усі атрибути мають властивість бути необмеж сутностями, бо жодна окрема річ чи явище не можуть існувати без присутності усіх атрибутів. На протилежність субстанції та її атрибутам, які носять характер безмежності, для опису обмеж одиничних об'єктів Спіноза використ поняття "модус" (те, що існує за рахунок зовн причин). Існув модусів характериз не лише обмеженістю, а й мінливістю, рухомістю у межах атрибутів субстанції (часу і простору). Віднош між субстанцією і модусом становить собою відношення частини і цілого. Субстанція визначається здатністю творення, а модус — її продуктом, утворенням, витвором субстанції.