23. Схоластика: проблема універсалій.

Схоластика продовжує розв’язувати проблеми філос. патристики. ЇЇ репрезентували Фома Аквінський, Кентерберійський, Оккам. Гол ознака схоластики полягає у тому, що вона свідомо розглядає себе як науку, поставлену на службу теології, служницю теології. Але, незважаючи на її абстрактну обмеженість та апологетизм, вона зробила крок вперед у розробці логіко-гносеолог та етичн проблематики, яка є досить актуальн для сьогодення.

Однією з особливостей середньов філософії є боротьба між реалістами та номіналістами. Реалізм — це вчення, згідно з яким об’єкт реальність (буття) існує у вигляді лише заг понять, або універсалій. Згідно з ученням реалістів, універсалії існують раніше від речей і незалежно від речей, являючи собою думки та ідеї божественного розуму. І тільки завдяки цьому людськ розум має змогу пізнати сутність речей, бо ця сутність є не що інше, як заг поняття. Для реалістів пізнання можливе лише з/д розуму, який має божественну природу. Термін «номіналізм» походить від лат слова «nomen», що означає «ім’я». На противагу середньов реалізмові, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивід речі, а заг поняття (універсалії) — лише назви, знаки або імена, породжені людським мисленням. Осн представниками цього напряму були: Д. Скот, І. Росцелін, У. Оккам. Крайні номіналісти, до яких належав Росцелін (XI—XII cm.), обґрунтовували думку про те, що заг поняття — це тільки звуки люд голосу; реально існує лише одиничне, а заг — це ілюзія, яка може існувати лише в людському розумі.

Слід зазначити, що полеміка між реалізмом і номіналізмом почалася із суто теолог проблеми про характер реальності «святої трійці».Реалізм наполягав на істотності, реальності, єдності триєдиного бога. Номіналізм же справді реальними вважав «лики» (іпостасі) трійці. Проте «проблема трійці» була лише зовн формою, так би мовити, «офіц приводом», який в умовах середньовіччя мусив бути теологічного плану. Справжня проблема, що стала предметом гострої полеміки, була цілком філософською проблемою статусу реальності категорій загального і окремого.

Реалісти, говорячи про єдність «божественної трійці», обґрунтовували, по суті, об’єктивно-ідеаліст тезу про незал від матер-чуттєв світу існув ідеальн (заг понять, універсалій). Щодо номіналістів, то вони, обґрунтовуючи реальність трійці, відстоювали реальне існув одиничного, окремих речей і явищ, що приводило номіналізм до матеріаліст тези про об’єкт реальність матер-чуттєв світу, що виступав у вигляді суми окремих речей.

24. Томізм і проблема гармонії віри з розумом.

Томізм — напрям у філософії й теології, що сформувався під впливом ідей Томи Аквінського. Особливість Т. — раціон обгрунтув вічної сутності Бога як першопричини творення і мети люд буття. Фома висував 5 доказів існування Бога: 1. Через рух. Усе, що рухається, повинно мати причину свого руху. 2. Через причину. Усе, що існує, повинно мати першопричину свого існув. 3. Через випадковість і необхідність. Усе випадкове залежить від необхідн, а отже, має існувати перша необхідність, якою стає Бог. 4. Через ступінь досконалості. Усе в світі має ступінь досконалості, отже, у світі є одна досконалість, якою є Бог. 5. Через існув сенсу. Усе, що існує в світі, має сенс існув (певну доцільність), а отже, існує найвища доцільність, яка надає сенс усьому сущому.

Під буттям Фома Аквінський розуміє християнськ бога, який актом своєї волі створив світ і речі, що в ньому існують. З точки зору Ф. Аквінського існує 4 рівні буття. Найнижчий рівень буття визначає зовн визначеність речей, сюди відносяться неорган стихії та мінерали. На наступному рівні перебуває форма, яка являє собою кінцеву причину речей, тому їй притаманна доцільність, яку ще Аристотель назвав «рослинною душею» — це рослини. Третій рівень — тварини. На всіх трьох рівнях форма по-різ­ному входить у матерію. На четвертому рівні форма вже не залежить від матерії. Це дух, або розум, розумна душа, найвища із створеного сущого. Внаслідок того, що душа не пов’яз з тілом, вона не гине зі смертю тіла. Тому розумна душа, за Фомою Аквінським, наречена «самосущою». На відміну від неї, душі тварин не є самосущими і гинуть разом із загибеллю тіла. Великого значення надавав Фома Аквінський розуму. Розум, за його розумінням, є найвища здібність, якою наділена людина, а тому вона здатна розрізняти добро і зло. Практичн розум — це воля, що спрямована не на пізнання, а на діяльність, яка керує людськими вчинками і поведінкою. Висуваючи ідею гармонії віри і розуму, він намагається підкорити науку богослов'ю, а тому розрізняє істини розуму та істини одкровення, вважаючи ост недоступними розуму, підвладними лише душі (вірі). Аквінський підрозділяє істини одкровення на 2 роди: істини, доступні розуму, і істини, що виходять за межі його пізнавальн можливостей. Раціон доказом догматів віри займається прир теологія, що виконує по відношенню до теології пропедевтічеськую ф-цію. Центральною проблемою природної теології є “докази” буття Бога.