1. Становл і розвиток філософії Стародавньої Індії

Філософ думка зародилась в епоху формув перших класових сусп-тв. Це був час, коли відходила міфолог культура, на грунті якої виникали релігійно-філософські с-ми. Цей процес охопив і Стародавню Індію. Встановл філософії можна поділити на 4 періоди:

1. Ведичний (VI-II ст.. до н.е. ). Виникають Веди – (знання) складені мудрецями релігійно-філософ трактати. «Веди» склад з 4 розділів: «Рігведа» – веда гімнів, або осн веда. Найдавніша збірка хвалебних віршів переважно до богів, що втілюють сили природи. «Самаведа» - зібрання наспівів, пісень, що реінтерпрентують тексти Рігведи для їх використ в ритуально-обрядовій дія-сті. «Яджурведа» - опис ведичних ритуалів і правил жертвоприношень. «Атхарведа» - зібрання текстів магічних заклять і формул. До них входять тексти, які їх інтерпретують. Це «Брахмани» - трактув ритуалів, в яких поясн мета, послідовність і правильність виконання жертвоприношень та «Упанішади» - філософ коментарі до вед, містяться ідеї про карму, реінкарнацію душі, сансару тощо.

2. Епічний (VI-II ст.. до н.е.). Базується на епоси «Махабхарата» і «Рамаяна» У цей час починають встановлюватись класичні філософ с-ми: астика (ортодокс), які визнають знання вед (сюди відносяться такі школи як: Санкхя і Йога, Ньяя, Вайшешика, Веданта, Міманса) і настика (неортодокс), які визнають веди, але не визнають їх святості (сюди належать буддизм, джайнізм, червака-локаяка.

3. Ера сутр (ІІ ст. до н.е.- VII н.е.), містить у собі скорочені та узагальнені філософ с-ми. Засновники тих чи тих релігійно-філософ с-м, які залишили по собі так звані сутри - короткі практ рекомендації, що відобр сутність їх учень

Найголовн особливостями староінд. філософії – це формув на базі міфолог-релігійн світогляду, своєрідність ставлення до Вед, споглядальний характер і слабкий зв'язок з наукою, змалювання духу як безликого, бездіяльного явища, народження логіки, побудова соц філософії на принципах етики страждань і щастя. Але гол особливістю є ідея єдності душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії. Загалом реліг-філософські ідеї мали песимістичний характер. Перші давньоіндійські мислителі вважали, що зло є домінуючим атрибутом людськ існув в матер світі. Людина усвідомлює своє страждання, а тому перебуває в постійн пошуку шляхів його уникнення або подолання. Гол причиною страждання вважалася залежність людини від впливу на неї карми, тобто той багаж, котрий людина тягне за собою протягом свого життя. Вони вважали, щоб звільнитись від зла та страждань потрібно досягти істини (мокшу). У цьому ланцюгу страждань (сансарі) людина обертається в 3 гунах: раджас, тамас, саттва. Людина може досягти нірвани, тобто звільнення від санжари.

2.Ортодокс філософ с-ми Старод Індії.

До ортодокс філософ с-м належать санкхя, йога, ньяя, вайшешика, веданта, міманса.

Засновником санкхї був мудрець Капілу, який вважав, що є 2 першопричини – пуруша (інтелект) і пракріті (людина, матер). Пуруша є носієм чистої свідомості, як першопричина світу він є абсолютно пасивним і не здатен діяти самостійно. Пракриті є акт енергією, яка не має свідомості і власного вектора розвитку. Еволюція світу почин з єдності пуруші і пракриті, в результаті чого виникає вселенський зародок («махат»), який має інтелект, що починає розбудовувати світ предметів і явищ. Розвиток світу має активність 3 енергій пракриті: енергії світла та радості; руху й пристрасті; темряви та браку розуму. Але, незважаючи на єдність, пракриті протистоїть пуруші.

Елементи йоги частково містились у Ведах, що орієнтували людину на отримання надприр здібностей шляхом спец духовної практики. Філософською основою стає санкхя. Згідно з цим ученням пуруша і пракриті незалежно існували одна від одної, поки пуруша через незнання потрапила в залежність матерії і прагне подолати її. Людина є уособленням цього суперечл поєднання, тому йога вважає, що людина повинна звільнити душу від кайданів матер світу шляхом концентрації, медитації та аскетичних цінностей.

Школа ньяя стала відомою завдяки розробці проблем пізнання та логіки. Гол предметом були логічні методи пізн світу та доведення їх істинності. У вченні про бога виходив з того, що основа світу є не порожнеча, а простір, час ефір, розум та душа. Він так доводить існув бога: все в світі має причину, світ також має причину – Бога. Усі предмети світу склад. з частин, які утв. ціле. Це ціле є Бог.

Згідно з філософ поглядами вайшешика, увесь світ склад із субстанцій, якостей, дій, все загальності, особливості, присутності та небуття. Субстанція містить 9 елементів: земля, вода, вогонь, повітря, ефір, манас (розум), простір, час, атман (душа). Перші 5 субстанцій склад з невидимих атомів. Розум і душа є вічними субстанціями. Індивід душа усвідомл розумом окремої людини. Верховна душа – це Бог. Власне, Бог створив з атомів увесь світ. Розпад гармонії атомів означає смерть предмета або тіла. Вайшешика традиційно трактує мету людського життя як позбавлення душі від матеріальної залежності (сансари). Досягнення кінцевого стану звільнення свідчить про пізнання істини про світ.

Засновники веданти розробили ідею існув єдиної душі як єдиного бога Брахми. Усе, що існує в світі – Бог, а отже, душа є також богом, тому що бог є єдиною реальністю в світі. Світ- це ілюзія. Бог створив світ за допомогою майї (покривало ілюзії). Людям, яким невідома істина світу, це світ здається не таким, який він є. Людина, яка отримала істину починає бачити світ реально. Шлях до спасіння лежав через осягнення брахману, що можливе через відмову від віддяки (насамперед від матер) та оволодіння 6 якостями: спокоєм духу, вірою, помірністю, відстороненістю, зосередженістю, терпінням. Шлях до спасіння відкритий усім двічі народженим, якщо вони будуть прагнути до звільнення душі, але найлегше це зробити тим, хто належить до варни брахманів. Потім індив дух основа (атман) об’єдн з брахманом .

Школа міманси продовжувала культово-релігійні традиції вед. Послідовники вважали, що веди існують вічно. Вічність слова обґрунтовує вічність вед, тому святий обов'язок кожної людини є суворе дотримування букви старовинних текстів, у першу чергу виконувати свій обов'язок, (дхарму), що дає змогу накопичувати внутр силу апурву, що допомагає звільнитися від карми, а тому і від страждань. Окрім дотримув дхарми, необхідно виконувати релігійний культ, приносити жертви богам.