13. Світові фінансові центри промислово розвинутих країн та країн, що розвиваються

Найвпливовішими світовими фінансовими центрами розвинутих країн є Лондон, Нью-Йорк та Токіо.

Особливість Нью-Йорка як фінансового центру полягає в тому, що він є тільки іноземним ринком капіталу і основним першоджерелом євродоларів. Головне місце серед складових цього фінансового центру має ринок банківських кредитів. Міжнародна діяльність великих американських банків пов’язана не тільки з кредитними операціями, а й з інвестиційними. Вони пропонують своїм клієнтам різноманітні операції з цінними паперами, розміщують цінні папери на первинному ринку, діють як брокери на вторинному ринку.

.На початку XIX століття Лондон замінив Амстердам як головний Світовий Фінансовий Центр. Зараз він є найбільшим фінансовим центром, який очолює другу групу фінансових центрів промислово розвинених країн, для яких характерним є домінування власне міжнародних елементів над національними.

Щодо Токіо, то з часів Реставрації Мейдзі в 1868 р. і до Першої світової війни Японія запозичувала іноземний капітал і технологію переважно у Великій Британії та західноєвропейських країн, після Другої світової війни – переважно у США.

Токійська фондова біржа – одна з найбільших бірж світу, але як торговий майданчик поступово втрачає популярність.

Світовими фінансовими центрами, розташованими в Європі, виступають також Франкфурт-на-Майні та Цюріх, які виборюють першість у Лондона за операціями з золотом, а також Люксембург, на частку якого припадає близько ¼ всіх євровалютних кредитів.

Франкфурт-на-Майні – один з молодих фінансових центрів, який відноситься до тієї ж групи, що і Нью-Йорк. Франкфурт-на-Майні другий після Лондона фінансовий центр Європи.

У ньому домінує ринок національних капіталів, які шукають застосування за межами Німеччини, ринок чисто міжнародних капіталів відіграє підлеглу роль.

Люксембург називається другим «Лондоном» хоча у 4 рази йому поступається. Його поява на світовій арені не пов’язана ні з рівнем розвитку економічного потенціалу країни, ні з ступенем розвитку національної банківської системи і т.д. Це маленька країна з промисловістю в основному з видобутком залізної руди і виплавкою чавуну та сталі. Вона немає свого центрального банку, а її національна грошова одиниця, люксембургський франк, випускається приватним банком. Люксембург – єдина розвинена країна ринкового простору, де емісія банкнот знаходиться у приватних руках.

Цюріхові належать провідні позиції у світі як валютного ринку та джерелу міжнародних капіталів для довгострокових вкладень. Як ринок золота він поділяє світову першість із Лондоном.

14 Фінансові посередники: класифікація та функціональне призначення

Таблиця 1

Класифікація фінансових посередників

Ознаки класифікації	Види посередників
За видами фінансових установ	суб’єкти банківської системи; небанківські фінансові та кредитні інститути; контрактні фінансові інститути; суб’єкти депозитарно-клірингової системи.
Залежно від обслуговування учасників ринку	спеціалізовані; універсальні.
Залежно від укладення та виконання угод з фінансовими інструментами	прямі (безпосередні учасники); побічні (формують інфраструктуру).
За сегментами фінансового ринку	посередники фондового ринку; посередники ринку позичкових капіталів; посередники ринку фінансових послуг; посередники грошового ринку; посередники валютного ринку та інших сегментів.

\

1. "Клієнти" ("користувачі") фондового ринку - це емітенти та інвестори. Їх професійні інтереси часто перебувають поза межами ринку цінних паперів,

Головними учасниками світового фінансового ринку є ТНБ, великі компанії, небанківські фінансові структури, центральні банки і державні органи, міжнародні фінансові організації.

Сучасна світова фінансова система є дворівневою. Вона включає: перший рівень – міжнародні комерційні (універсальні та спеціалізовані) банки; другий рівень – міждержавні фінансові установи. Така система забезпечує оптимальну побудову зв’язків як по вертикалі, так і по горизонталі. В якості фінансових посередників виступають всі господарюючі суб’єкти, головною функцією котрих є здійснення фінансових операцій. Сюди не включаються організації, які здійснюють фінансові операції для обмеження груп учасників ринкових відносин, які делегували їм цю функцію, тобто брокери, холдинги, тощо.

Центральна роль на світовому фінансовому ринку належить комерційним банкам. Вони не тільки здійснюють міжнародні платежі, але й широко охоплюють практично всі сторони міжнародних економічних відносин. Комерційні банки є універсальною фінансовою ланкою, яка здійснює операції по залученню вільних грошових коштів й їх розміщенню на умовах поверненості, терміновості та платності.

Комерційні банки здійснюють всі банківські операції: надання кредитів; приймання і зберігання заощаджень; здійснення платежів; купівлю-продаж цінних паперів; управління і зберігання облігацій та акцій своїх клієнтів; надання допомоги при поширенні нових цінних паперів тощо. Вони торгують іноземними валютами і цінними металами, надають консультації своїм клієнтам в сфері інвестування.

Міжнародні валютні відділи транснаціональних банків здійснюють основну частину валютних угод (біля 95%).

Банки можуть здійснювати підписку на випуск акцій і облігацій корпорацій. Особливістю світового банківського бізнесу є те, що банки за кордоном мають право вести ті операції, які заборонені у себе в країні. Ця обставина виступає стимулюючим фактором розвитку міжнародної банківської справи.

Міжнародні банки обслуговують в меншій мірі товарообмін і в більшій мірі капіталообмін. Якщо раніше їх діяльність обмежувалась купівлею-продажем валюти за дорученням клієнтів, то тепер вони проводять всю складну систему міжкраїнних розрахунків компаній, управляючи їх внутрішніми потоками і відносинами з зарубіжними партнерами. Навіть купівля-продаж валюти сьогодні виникає з потреб капіталообміну. Тому не випадково велика роль ТНБ по мобілізації капіталу. Оскільки на світовому рівні завжди мова йде про великі кредити на тривалі терміни з високим ступенем ризику, то для проведення великомасштабних операцій на фінансовому ринку створюються тимчасові міжнародні консорціумні банки (синдикати). Як правило, на чолі його стоїть один з найбільших банків світу, який має високу репутацію, достатні капітали, великий досвід в справах такого роду, тісні зв’язки з промисловими фірмами. Акціонерами таких банків є фінансові інститути різних країн. Частка кожного учасника не повинна перевищувати 50%. Можлива участь у консорціумі небанківських фінансових установ. Консорціум несе солідарну відповідальність перед своїми замовниками. До складу синдикату може входити до 200 інших банків. Крім того, об’єднання може виступати в якості гаранта, тобто гарантувати платежі свого клієнта кредитору, а також забезпечувати виконання інших договірних зобов’язань у грошовій формі. Значне поширення синдикованих кредитів пов’язане не тільки з необхідністю створювати синдикати банків для надання великих позик, але й з тим, що за існуючим законодавством розмір кредиту для одного банку обмежений величиною власного капіталу.