8.Курс валюти. Купівельна спроможність валют. Паритет валют, його форми. Чинники, що впливають на формування валютного курсу

Валютний курс є об'єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку певної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин.

Валютний курс – це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют, при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Купівельна спроможність (сила валюти) – це сума товарів та послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю, визначена порівняно з базовим періодом.

Основні фактори, що визначають зміну обмінних курсів порівняно із паритетом купівельної спроможності поділяються на дві групи: кон’юнктурні (короткострокові) і структурні (довгострокові).

Кон’юнктурні фактори впливають на динаміку обмінного курсу, виходячи із короткочасних змін ділової активності, не пов’язаних із зрушеннями у реальному секторі господарства. Дія кон’юнктурних факторів зумовлена переважно політичними обставинами. До них, зокрема, належать:

1. Зміна представницької влади.

2. Політичні рішення, що позначаються на грошовій системі.

3. Участь у воєнних діях.

4. Нестабільність законодавчої бази.

5. Поширення інформації, що викликає надмірний ажіотаж на валютному ринку.

Структурні фактори відображають стан реального сектора економіки країни та участь країни у світовому господарстві, що позначається на рівні обмінного курсу національної валюти. До числа основних структурних факторів належать:

9. Котирування валют, їх види

Іноземна валюта купується і продається на валютному ринку за ціною, яка називається її обмінним курсом.

Визначення обмінних курсів валют офіційними державними органами (центральними банками чи іншими фінансовими установами) або на основі ринкових механізмів має назву котирування.

Зовні обмінні курси виглядають як просте співвідношення – пропозиція однієї валюти на іншу. Тому розрізняють два протилежні методи котирування іноземних валют – пряме і непряме.

Пряме котирування – визначає вартість одиниці іноземної валюти.

Непряме (обернене) котирування – визначає вартість одиниці національної валюти.

На сучасному міжнародному валютному ринку найпоширенішим є пряме котирування, оскільки більшість валют котируються щодо долара США (визначається кількість валюти, необхідна для придбання 1 дол. США).

При котируванні валют встановлюється базова валюта та валюта котирування. Базовою є валюта, відносно якої котируються інші валюти (як правило, це валюти головних промислово розвинутих країн).

Валютою котирування є валюта, яка котирується до базової й виражає вартість останньої.

10. Державне регулювання валютних відносин

.Валютна політика – це сукупність організаційних та економічних заходів, спрямованих на регулювання державою валютних відносин.

Залежно від того, який рівень охоплює валютна політика – національний чи міжнародний, вона поділяється на два види:

• поточну;2.довгострокову.

Поточна. ЇЇ цілями є:

• підтримання рівноваги платіжного балансу;

• створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності.

Довгострокова її цілями є:

• поглиблення міжнародного економічного співробітництва;

• уникнення чи ефективне подолання наслідків валютних криз.

Основною формою реалізації довгострокової валютної політики є участь країни у міждержавних переговорах і угодах в рамках МВФ, Світового банку та регіональних міжнародних валютно-кредитних організацій.

Інструменти реалізації валютної політики – це сукупність заходів, за допомогою яких центральний банк здійснює вплив на ті макроекономічні параметри, що є проміжними цілями грошово-кредитної політики.

Усі інструменти з реалізації валютної політики центрального банку поділяються на:

• загальні;

• спеціальні.

Загальні інструменти передбачають реалізацію валютної політики шляхом впливу на валютні відносини через регулювання грошової маси та процентних ставок. Основними загальними інструментами валютної політики є:

1. Дисконтна політика.

2. Політика обов’язкових резервів.

3. Політика відкритого ринку.

Дисконтна політика (політика облікової ставки) – це система заходів центрального банку щодо встановлення і періодичної зміни процентних ставок за позиками, які він надає комерційним банкам.

Політика обов’язкових резервів – це інструмент монетарного регулювання економіки, суть якого полягає у встановленні для комерційних банків мінімальної обов’язкової норми ресурсів у процентному відношенні від величини залучених пасивів..

Політика відкритого ринку – це сукупність операцій щодо купівлі або продажу центральним банком цінних паперів з метою впливу на ресурсну базу комерційних банків.

Спеціальні інструменти валютної політики призначені для безпосереднього впливу на валютний курс, що позначається на кінцевих цілях монетарної політики.

Основними спеціальними інструментами є:

1. девізна політика;

2. диверсифікація валютних резервів;

3. управління режимом валютного курсу;

4. девальвації і ревальвації;

5. подвійний валютний ринок;

6. валютні обмеження.

Девізна політика – це інструмент валютної політики, що полягає у впливі на валютний курс шляхом масованої купівлі чи продажу іноземної валюти. Девізна політика проводиться у формі валютних інтервенцій.

Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку в операції на валютному ринку з метою регулювання курсу національної валюти.

Диверсифікація валютних резервів – це інструмент валютної політики центрального банку, який полягає у регулюванні ним структури офіційних валютних резервів країни.

Управління режимом валютного курсу – це інструмент валютної політики, що передбачає визначення порядку встановлення і зміни курсового співвідношення валют різних країн.

Девальвації і ревальвації – це інструмент валютної політики, що передбачає цілеспрямовану зміну центральним банком офіційного курсу національної валюти по відношенню до іноземної.

Подвійний валютний ринок – це інструмент валютної політики, що полягає у одночасному запровадженні державою фіксованого і плаваючого валютного курсу

Валютні обмеження – це інструмент валютної політики, що включає сукупність заходів центрального банку щодо регламентації порядку здійснення операцій з валютними цінностями на території даної країни.