31. Поняття та структурні сегменти міжнародного фондового ринку
Міжнародний фондовий ринок – це складова частина міжнародного фінансового ринку, на якому здійснюються операції з цінними паперами між емітентами та інвесторами та/або тільки інвесторами, які є резидентами різних країн. Результатом цих операцій, як і операцій з іншими інструментами фінансового ринку, є переміщення капіталів між країнами.
Економічними ознаками існування міжнародного фондового ринку є:
переміщення капіталів у формі цінних паперів між країнами;
наявність центрів міжнародної торгівлі цінними паперами на базі національних фондових бірж;
існування міжнародних цінних паперів, які не підпадають під юрисдикцію окремої держави.
Світовий фондовий ринок у своєму розвитку пройшов чотири етапи.
Перший етап охоплює період 1860 – 1914 рр. На цьому етапі бурхливо розвиваються національні фондові ринки, поширюється міжнародне переміщення капіталів, починає формуватись глобальний ринок капіталів.
Другий етап охоплює період 1920 – 1945 рр. На цьому етапі починається розпад світового фондового ринку і зникнення умов забезпечення розвитку світового ринку капіталів у довоєнний час.
Світова економічна криза 1929 – 1933 рр. і введення валютних обмежень з поточних і капітальних операцій на початку Другої світової війни призвели до дезінтеграції світового фондового ринку.
Третій етап охоплює період 1945 – 1972 рр. Розвиток валютних і фінансових відносин визначили Бреттон-Вудські угоди 1944 р. Міжнародний рух капіталу в перші повоєнні роки здійснювався переважно по державних каналах, а переміщення приватного капіталу знаходилось під жорстким державним контролем.
Четвертий етап охоплює період з 1973 року по даний час. В цей період відбуваються радикальні перетворення національних фондових ринків розвинутих країн ( створюється ринок банківських послуг; ринок державних запозичень; ринок корпоративних цінних паперів).
Міжнародному фондовому ринку властиві ряд функцій:
перерозподільча – полягає у перерозподілі національних капіталів між компаніями і приватними інвесторами різних країн;
спекулятивна – визначаться можливістю отримання доходів від коливання цін інструментів міжнародного фондового ринку;
хеджування – пов’язана з необхідністю убезпечення суб’єктів ринку від різного роду ринкових ризиків, що виникають в процесі міжнародної фондової торгівлі;
диверсифікації активів – ґрунтується на оптимальному розподілі капіталів між активами міжнародного фондового ринку.
Міжнародний ринок цінних паперів об’єднує два великі умовні сегменти: іноземні ринки та євроринок.
Іноземні фондові ринки – це національні ринки, де здійснюються угоди з фінансовими активами нерезидентів. Такі ринки є традиційними міжнародними фінансовими ринками, регулювання діяльності яких відбувається в межах правового поля тієї чи іншої країни.
Євроринок – це частина світового фінансового ринку, операції на якому проводяться у євровалютах, тобто у валютах, розміщених на депозитах банків поза межами країни, якою вона була випущена. Як частина міжнародного фондового ринку євроринок представлений ринком єврокапіталів, операції на якому здійснюються шляхом емісії та продажу європаперів.
Європапери (єврооблігації, євроакції, євродепозитні сертифікати, комерційні європапери) – це цінні папери, що номіновані у валюті, яка є іноземною для емітента. Розміщуються переважно серед інвесторів, для яких валюта цінних паперів також є іноземною.
За типом фінансових прав у складі міжнародного фондового ринку можна виокремити міжнародний ринок боргових цінних паперів (інструментів запозичення) та міжнародний ринок прав власності (рис. 1).
Рис. 1. Структура міжнародного ринку цінних паперів