27. Похідні фінансові інструменти: сутність та класифікація

Похідні фінансові інструменти - це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів, або їх можна визначити як контракти, що укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом, який є предметом угоди. Похідні фінансові інструменти (деривативи) дістали свою назву від англійського  терміну  „derivative"-„похідний".

Дериватив (derivative instrument) — це інструмент (контракт), вартість якого базується на зміні ціни фінансового інструменту, що лежить в його основі (актив, індекс тощо). Таким чином, один інструмент є похідним від іншого. Крім того особливістю деривативів є те, що для їх придбання необхідні невеликі початкові інвестиції.

Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами. Строкові контракти (похідні цінні папери) визначаються своїми специфікаціями - юридичними документами, в яких обов'язково обумовлюється обсяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) та інші характеристики.

У міжнародній практиці найпоширенішими видами деривативів є форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони і своп-контракти, а найпопулярнішими видами базових фінансових інструментів - валюта, грошові кошти у формі кредитів і депозитів, цінні папери, фондові індекси.

Перелік похідних інструментів постійно розширюється.

Фінансові деривативи широко використовуються, оскільки:

• забезпечують інформацією про невизначеність і вірогідність розподілу очікувань гравців ринку по різних видах фінансових активів;

• частіше розглядаються національними центральними банками як орієнтир при проведенні грошово-кредитної політики.

Фінансові деривативи у міжнародній практиці використовуються в наступних цілях:

1. Для управління ризиками. Корпорації, банки та інвестиційні фонди страхують себе від очікуваних ризиків. Хеджування включає в себе купівлю контракту, що захищає від неочікуваної зміни ціни базисного активу. До типових прикладів ризик-менеджменту належать страхування фондового портфеля, для попередження втрат від зниження ціни фінансового активу; використання корпораціями процентних деривативів для забезпечення виконання планового бюджету; використання валютних деривативів експортерами, для фіксування величини виторгу.

2. Спекуляції. На процес прийняття рішень по спекулятивних операціях впливають і такі фактори, як прогноз майбутніх процентних ставок, інфляційних сподівань і попит клієнтів на деривативи.

3. Збільшення прибутковості інвестицій. Управляючі портфелями облігацій можуть займати позицію відому як «покритий колл», якщо вони продадуть опціон колл на свої облігації. Страйк - ціна на опціон буде вища очікуваної на базисний актив. Якщо фактична ціна на облігації залишиться нижчою за страйк ціну, то опціон не виконується і управляючий в якості винагороди отримує опціонну премію. У випадку, коли фактична ціна вище ціни - страйк, то управляючий інвестиціями продає папери і отримує заробіток.

4. Доступ на інші ринки. Процентні свопи дозволяють брати позики на альтернативному ринку.