25. Політико-правові погляди римських стоїків (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій)

Ідеї:

• Все складається за матеріального та духовного, з Бога та матерії.

• В основі природи лежить розум.

• Всі люди мають бути суб’єктами права, рабство не допустиме.

• Люди підпорядковані законам долі.

• Природна держава існує з природнім правом.

• Люди: слуги космосу, слуги малої держави, слуги обох держав.

У вченні Сенеки про державу і право фундаментального значення набувають такі категорії як доля, розум, закони природи. Цінність світу полягає в космічному розумі, а цінність людського життя - в розумі людини, який містить частку розуму Всесвіту. Розвиваючи космополітичні ідеї у вченні про державу, Сенека стверджував, що Всесвіт - це природна держава зі своїм природним правом, визнання чого - справа необхідна й розумна. Членами цієї всесвітньої держави за законом природи є всі люди, визнають вони це чи ні. Закон, примус, держава виникає через людські пороки і як знаряддя їх приборкання. Відстоюючи ідею духовної свободи, Сенека вважав, що об’єктом рабства є лише тілесна частина людини.Сенека обстоював ідею, що всі люди як духовно вільні і рівні істоти, незалежно від їхнього соціального походження чи майнового стану, повинні стати суб’єктами права. Лише в цьому випадку право може відповідати справедливості.

Епіктет виступив з різкою критикою багатства. Останнє, як і славу, соціальне становище відносив до несуттєвих речей. Наголошував на аморальності рабства. «Чого не бажаєш собі, не бажай і іншим, — повчав Епіктет, — тобі не подобається бути рабом — не обертай й інших у рабство». Пропагуючи свободу і рівність всіх людей, наказував покірно сприймати існуючі суспільні відносини, оскільки люди не можуть вплинути на світ. Основним у моральному самовдосконаленні людини є прагнення до добра, розсудливості, справедливості.

Марк Аврелій розвивав уявлення про державу як частину космополісу. Держава має бути з рівним для всіх законом, керована відповідно до рівності й рівноправності всіх, у ній найвище поважається свобода піддани. В основі такої держави — духовна спільність, спільний розум і дух цілого. Дух цілого обумовлює існування людей один для іншого і вимагає служіння суспільству. Марк Аврелій вказував на моральні максими, яким прагнув слідувати сам і радив іншим. Щоб жити хорошим життям, необхідно гідно виконувати власні справи, «з любов’ю до людей», без лицемірства та невдоволення.

26. Вчення Полібія про природний кругообіг політичних форм. Полібій пішов далі стоїків, застосувавши їх начала до історичного процесу. Він стверджував: подібно живим організмам усяке суспільство проходить у своєму розвитку чотири стадії — зародження, розквіту, упадку і, нарешті, загибелі. Розвиток суспільства трактується як нескінченний рух по колу, історичній спіралі, де форми правління змінюються, переходячи одна в іншу, і знову повертаються. Полібій вважав форму держави уособленням верховної влади в суспільстві. Залежно від числа правлячих він розрізняв «правильні» форми (царство, аристократія, демократія), внутрішній стан яких характеризується спокоєм, гармонією відносин між правлячими і підлеглими, пануванням «добрих» законів і звичаїв.

Тиранія — час занепаду влади, беззаконня, сваволі, які люди шляхетні і відважні не бажають терпіти. За підтримкою народу вони скидають тирана і засновують аристократію. Спочатку її правителі піклуються про загальне благо, але поступово перероджуються на олігархів, зловживають владою. В олігархії панує беззаконня, корисливість, користолюбство, пияцтво й ненажерливість.Успішний виступ народу проти олігархів приводить до демократії, де при житті першого покоління правителів високо цінуються рівність і свобода. Демократія вироджується в охлократію. Концепція змішаної форми правління започаткувала розробку теорії поділу влади.Природно-історичний розвиток, за Полібієм, притаманний і праву. Етичні норми поведінки, з утворенням держави закріпилися в законах. Він вихваляє «добрі звичаї і закони. Справедливість він трактує як таку, що передує писаному праву і визначає його. Вона — вище мірило, здатне врегульовувати відносини людей тоді, коли для конкретного випадку нема норми закону чи звичаю.

27.Вчення Цицерона про державу і право. За Цицероном, держава є надбанням, справою народу. Влада в державі повинна здійснюватися на підставі закону. Залежно від числа правлячих Цицерон розрізняв три прості форми правління: царську владу (монархію), владу оптиматів (аристократію) і народну владу (демократію). При монархії влада перебуває в руках однієї людини, при аристократії — в руках у виборних осіб, при демократії — в руках усього народу. На думку мислителя, найкращою є змішана форма держави, яка дозволяє об’єднати достоїнства різних форм правління і уникнути їх вад. Правити в державі повинні найкращі люди. До обов’язків ідеального громадянина належить слідування таким чеснотам, як пізнання істини, справедливість, велич духу і благопристой-ність. Самостійне і значне місце в спадщині Цицерона займає вчення про право. Фундаментальним, вихідним положенням даного вчення є поділ права на природне і позитивне.Цицерон виходив з того, що джерелом права є не писані закони, створені людьми, а універсальні закони природи. Природне право виникло «раніше, ніж будь-який писаний закон, вірніше, раніше, ніж будь-яка держава взагалі була заснована». Основою права є справедливість і схильність любити інших людей. Цицерон поділяв право також на приватне і публічне. Так зване пра-во народів трактується ним частково як позитивне право різних народів і частково як природне право міжнародного спілкування.

Держава:

• Держава – це спільна справа, набуток усього народу.

• Народ – союз людей, пов’язаних спільними інтересами, пов’язаних згодою у питаннях права.

• Причини появи держави: через страх людини до природи, через охорону власності, через потребу до спільного існування.

Передумовою держави є розум та справедливість

Вчення про право:

• Виникає з розуму та справедливості.

• Розум – є справжній закон.

• Природній закон виникає незалежно від людей і держави.

• Зміст закону – справедливість.

28. Вчення римських юристів про право (Гай, Папініан, Павло, Цельс, Ульпіан, Модестін). До найвидатніших римських юристів належать Гай,Папініан, Павел Ульпіан і Модестин.У складі права, що діяло в Римській імперії, юристи виокремлювали три частини: природне право,право народів і право громадян або цивільне право.Природне,згідно з їх уявленнями, поширюється як на людей, так і на тварин. Юрист Гай природне право визначив як«право, що природний розум установив між усіма людьми. Юрист Павел визначив природне право, як те, що завжди є справедливим і добрим. За природним правом всі народжуються вільними.Право народів (ius gentium) на відміну від позитивного охоплює правила, які світовий розум встановив для усіх людей. «Право народів, — писав Ульпіан, — це те, яким користуються народи людства. Саме за правом народів виникає поділ людей на вільних і рабів.Цивільне право (ius civile) регулює відносини між вільними римлянами. Цивільне право, вказував Гай, є «власним правом держави». Джерелами цього права Папініан називав закони, рішення плебеїв, постанови сенату, декрети принцепса і «міркування мудрих». «Цивільне право, — зазначав Ульпіан, — не відділяється цілком від природного права або права народів. У багатьох судженнях поняттям «закон» охоплюються як характеристики певного джерела права (народного або імператорського закону.Закон виступає як необхідне, належне, розумне, обов’язкове, лише якщо не спотворює змісту права. Павел писав: «Те, що сприйнято всупереч началам права, не може бути поширене на наслідки». Інакше кажучи, те, що суперечить принципам права, не має юридичної сили: закон повинен бути правовим. Ту ж думку розвивав і Юліан.Римськими юристами підкреслювався й імперативний характер закону: «суворий закон, але це закон.

Право в Давньому Римі ділилося на приватне і публічне. Згідно із знаменитою формулою Ульпіана, публічне право відноситься до становища держави, а приватне — до користі окремих осіб. Приватне право, вважав він, включає право природне, приписи права народів та цивільного права.У сфері публічного права римські юристи розробили правове становище святинь і жерців, повноваження державних органів і посадових осіб, поняття влади, громадянства й інших інститутів державного й адміністративного права. Право визнається спільним надбанням народу.