19.Державно-правові ідеї Сократа.

Сократ(469–399 до н. е.) Виділимо у політико-правових поглядах Сократа найсуттєвіше для нас.

1. Пошук і визначення позитивного сенсу життя, покликання людини, шляхів і способів її самореалізації, досягнення високого морального ідеалу — головне в сократівському вченні про людину. Він вірить у можливість досягнення людиною такого ідеалу через розум, знання, доброчинність.

2. Держава. У Сократа є критерієм правління і законодавства. Правити і законодавствувати повинні знаючі. Тому форми правління для Сократа несуттєві. З усіх достоїнств правителя головне — робити щасливими тих, кого він веде. Сократ першим запропонував критерії оцінки форм правління: царська влада — влада за згодою народу і на основі законів. Тиранія — влада проти волі народу і на беззаконні, сваволі правителя. Аристократія — де посадові особи обираються із «знаючих» і вони дотримуються законів. Плутократія (олігархія) — правління на основі майнового цензу, багатих в угоду багатим. Демократія — правління всіх громадян на основі законів.

3. Закони і законність. За Сократом, моральна організація полісного життя (політики) неможлива без законів. Закони — устої полісу. Як і софісти, він розрізняв природне право і закон поліса, але вважав, що і те, й інше походить від розумного начала. Право — загальнообов’язковий мінімум моралі. На його думку, і неписані божественні закони, і писані мають одну мету — справедливість. Законне і справедливе — одне і те ж. Закони обов’язкові, оскільки не скасовані, інакше неминуче беззаконня і хаос у суспільстві. І патріотичний обов’язок громадянина — виконувати закони поліса. Законослухняність — громадянський обов’язок першорядної ваги, умова існування законності і правопорядку.Отже, Сократ був принциповим прихильником законослухняності. Його положення про збіг законного і справедливого, похвала законності, зрозуміло, мали на увазі ідеальне, а не реально існуюче.

20.Політико-правові ідеї софістів у Стародавній Греції.

Розвиток і розквіт давньогрецьких полісів обумовили зростання ролі політики, попит на знання. Рівень знань, підготовки до державної діяльності стали критерієм при доборі кандидатів на державні посади. Ці обставини і стали причиною появи школи софістів — платних учителів мудрості, що готували слухачів до політичної діяльності, учили вмінню керувати приватними і загальними справами, виступати в Народних зборах, суді, прийомам доказів і ораторського мистецтва. Вже тоді розрізняли два покоління софістів: старших , молодших . Що нового, найбільш примітного було в політико-правових поглядах софістів?

1) Для них характерна ще більша увага до проблеми людини, її суспільного буття, пошуку природних основ права і закону. Засновник школи софістів Протагор (481 — 411 до н. е.) основну тезу багатьох софістів сформулював так: «Людина є мірою всіх речей». Кожен громадянин, вважав цей мудрець, повинен мати розвинуте почуття справедливості, розважливості, благочестя.

2) І старшим, і молодшим поколінням софістів розроблялася концепція особистих прав людини. Людина має право жити для себе. Держава, закони — гарантії, політичний і юридичний механізми їх реалізації. Особисті права людини, свобода трактувалися як невідчужуване природне право, для гарантії якого і встановлюється угода про державну спільність.

3) Гіппій, Антифонт, Горгій першими здійснили ґрунтовну розробку природно-правової теорії. Природне право перший трактував як неписані закони, «які однаково виконуються в кожній країні». Істинне, природне право втілює справедливість. За Протагором, «закон є вираз узгодженої, взаємної справедливості». Горгій вважав «писані закони, ці стражі справедливості» мудрим людським винаходом: вони охороняють справедливість. Гіппій під законом розумів «те, що громадяни за загальною згодою написали, встановивши, що належить робити і від чого слід утримуватися». Таким чином, софісти першими визначили критерії критики позитивного права з позицій теорії природного права, соціальне призначення, поняття і цінність закону, стверджували, що закони по суті є тією вищою справедливістю, на яку не може претендувати жодна людина

21.Проект ідеальної держави в діалозі Платона “Держава ” Платон у діалогах «Держава» розвиває ідею Сократа про взаємозв’язок особистості і суспільства і доходить висновку: ідеальній, моральній, справедливій людині відповідають ідеальні, справедливі держава і законодавство. «Справедлива держава і справедлива людина... нічим не відрізняються». Вони схожі у своєму єстві, в меті досягнення блага. Справедливість, як і законодавство, має природне походження.

Законні форми:

• Царська влада.

• Аристократія.

• Демократія з законами.

Незаконні форми:

• Тиранія.

• Олігархія.

• Демократія без законів.

Основні функції держави: задоволення потреб людини, забезпечення оборони держави та забезпечення управління держави.

В ідеальній державі панують такі принципи:

• Необмежена влада філософів.

• Солідарність, рівність, колективізм.

• Відсутність приватної власності.

• Спільність жінок та дітей.

• Державне виховання та освіта.

Властивостям людської душі, на його думку, відповідають п’ять типів державного ладу. Людині доброчесній і справедливій відповідає аристократичне правління кращих. Тимократія своєю появою зобов’язана розбратам і переродженню аристократичного ладу і держави. У ній вже бояться ставити мудрих людей на державні посади. Тут панує честолюбство, розбрат. Демократія здійснюється тоді, коли бідняки, здійснивши переворот, усіх зрівняють у громадянських правах. Демократію Платон розцінював як лад приємний і різноманітний, але без належного управління. Надмірна свобода обертається надмірним рабством — тиранією, найбільш тяжкою хворобою держави. Головною її причиною філософ вважав псування людських нравів, видужання пов’язував з поверненням до правління мудрих, дотриманням справедливості разом із розумністю.І п’ята це є Царська влада!

22.Проект ідеальної держави в діалозі Платона ”Закон” У «Законах» він малює «другий за достоїнством державний лад». У ньому є громадяни, які мають будинки і земельні наділи, що належать державі. Тут відсутня приватна власність, панує рівність, колективізм і однодумство. Правителі тут виборні, але чим менше осіб при владі, тим вона міцніша. Суворі закони регламентують публічне і приватне життя людей. Призначення людини — служити державі. Тому Платона небезпідставно вважають одним із основоположників теорії тоталітаризму.

Другий проект ідеальної держави:

• Наявність приватної власності.

• Становий поділ заміняється поділом за майновим цензом.

• Землеробство забезпечується рабською працею.

• Детальний опис організації державної влади.

• Визначення закону регулятором суспільного життя.

Закони, за Платоном, — це визначення розуму, установлені заради загального блага всієї держави. Правильні закони роблять щасливими тих, хто ними користується, надаючи їм усі блага.Жодна посадова особа, жоден суддя не повинні діяти безконтрольно.У «Законах» викладена і теорія закону і принципи законодавства. Законодавець, вважає автор діалогу, повинен охопити в законах усі правовідносини, в які вступає людина від народження і до самої смерті. У законах необхідно закріпити шанування богів, держави і батьків. Закони не повинні встановлювати «могутні і незмішані влади» у державі. «Законодавець повинен мати на увазі таку мету: щоб влаштовувана держава була вільною, внутрішньо дружелюбною і мала розум».

23.Вчення Аристотеля про державу і право. Величезний вплив на мислення європейської цивілізацій справив Арістотель Держава — це продукт природного розвитку, походить від первинних спілкувань — родини, селищ, об’єднання яких і утворює державу. Для Арістотеля держава — об’єднання вільних громадян (раби і «варвари» — не громадяни), спільно керуючих справами полісу на основі справедливості. Державний лад, учить Арістотель, те ж саме, що політична система, де верховна влада в руках одного, кількох чи більшості. Там, де правлять, керуючись загальною користю, такі форми державного устрою правильні, а в тих, де маються на увазі особисті інтереси однієї особи, деяких чи більшості — суть відхилення від правильних. Правильні — монархія, аристократія, політія. Неправильні — тиранія, олігархія, демократія. Замість загальної користі, доброчинності в них переважають багатство або свобода (бідність). Найкращий державний лад той, де помірність і середній статок, «середній елемент» численний і має більше значення, ніж інші.

Право, за Арістотелем, служить критерієм справедливості, регулюючою нормою політичного спілкування. Воно протистоїть насиллю і сваволі в суспільстві. Право як політичне явище поділяється на природне й умовне (волеустановлене). Природне право — те, що скрізь має однакове значення і не залежить від визнання чи невизнання його. Волеустановлене право — це установлення закону і загальних угод на основі звичаїв. Арістотель вважає, що закони повинні бути узгоджені з формою державного ладу. Закони, що відповідають правильним формам, будуть засновані на справедливості, а ті, які відповідають неправильним, — не відповідатимуть справедливості.Він указав принцип поділу права — на публічне і приватне. Законодавство, за Арістотелем, — частина політики, і мистецтво законодавця полягає у вмілому й адекватному відображенні в законах своєрідності даного державного ладу й існуючої системи відносин. Політика — мистецтво забезпечувати людям найвищу справедливість.

24.Погляди на державу і право Епікура. Епікур— автор багатьох філософський творів, засновник школи в Афінах. Головна мета держави і суспільства полягають, за Епікуром, у забезпеченні взаємної безпеки людей, подоланні їх взаємного страху, неспричиненні ними один одному шкоди. Дійсна безпека досягається лише завдяки тихому життю і віддаленню від юрби, незалежності від суспільства. З таким розумінням змісту свободи пов’язане і епікурівське трактування держави і права як договору людей між собою про загальну користь і взаємну безпеку. «Справедливість, що походить від природи, — пише він, — є договором про корисне — з метою не шкодити один одному і не терпіти шкоди... » Справедливість виступає як природне право, якому повинні відповідати дії людей, діяльність державної влади і законів. Закони, що відповідають справедливості, — це публічна гарантія свободи, безпеки й автономії індивіда.Епікурівське договірне трактування держави і права має на увазі рівність, свободу і незалежність у помірній демократії, при якій панування законів поєднується з максимально можливою мірою свободи й автономії індивідів.Проти філософії індивідуалізму Епікура виступили стоїки.