14. Вчення Гомера про державу і право.

Гомер (VIII ст. до Р. X.) - напівлегендарний давньогрецький поет, якому приписують авторство поем "Ілліада" й "Одіссея". Біографія Гомера практично невідома. Перекази зображали його сліпим співаком, нащадком відомого сімейства Гомеридів. Греції ж завжди вірили, що автором "Ілліади" й "Одіссеї" був Гомер, якого шанували та називали просто Поетом. Його твори стали обов’язковим предметом для вивчення та зразком для наслідування.

У поемах описуються події XIII ст. до Р. X., які ґрунтуються на реаліях тогочасного побуту та суспільного ладу. Справедливість у Гомера за своєю суттю божественна та є об’єктивною основою і правовим крите­рієм. Тільки те, що відповідало тодішнім поглядам на справедли­вість, сприймалось як право.

Що ж стосується держави, то вона в поемах Гомера уособ­люється в полісі (невелика за розміром незалежна община, що становила основу грецького суспільства в архаїчну та класичну епохи й будувалася на принципах автаркії (самодостатності), ісономії(рівності перед законом вільних громадян, участі всіх членів у процесі прийняття політичних рішень)). Звідси - позаполісна людина в Гомера - це людина позадержавна, вона та її статус викли­кають лише жаль і зневагу. Позаполісні циклопи в "Одіссеї¹" свідомо змальовані карикатурно, тобто незрозуміло.

15. Вчення Гесіода про державу і право.

Дуже чітко ідея єдності, справедливості полісу прослідко- вується й у поемах давньогрецького поета Гесіода (VIII—VII століт­тя до Р. X.) - "Труди і дні" й "Теогонія". Для Гесіода справедли­вість (Діке) і законність (Євномія) - це сестри-богині, доньки верховного олімпійського бога Зевса й богині правосуддя Феміди. Діке охороняє Євномію, що уособлює ідеал полісного ладу, в якому панують справедливі закони. На думку Гесіода, ігнору­вання цих божественних настанов призведе до того, що "правду замінить кулак", "де сила, там буде і право".

У поемах Гесіод критикує насилля заможних людей стосовно простих землеробів, обстоює їхні права. Це свідчить про посилен­ня індивідуально-людських (особистісних) засад у тогочасному суспільно-політичному житті, оскільки право завжди та всюди передбачає правосуб’єктність людини, вільну особистість. У цих поемах вміщено також багато рекомендацій, що стосуються різних питань життя селян.

Поеми Гесіода повчальні, тому їх часто називають дидактичним епосом, на відміну від героїчного - гомерівського. Александр Маке­донський, котрий у своїх походах не розлучався з гомерівською "Ілліадою", одного разу сказав, що якщо Гомер - поет для царів, то Гесіод - поет для мужиків.

16. Вчення про державу і право Піфагора.

Як філософа Піфагора цікавило багато питань, зокрема й держава, право, людина, суспільство, з приводу котрих він мав власну позицію.

Так, багато уваги Піфагор і його послідовники (піфагорійці) приділяли пошуку об’єктивної норми справедливості та права для полісу і його громадян. Вони вважали, що життя людей повинно бути реформовано та приведено до відповідності висло­вам філософів про поліс, справедливість і "належну міру" в людських взаєминах. Піфагор і його послідовники були прихильниками аристокра­тичної форми правління. Та під аристократією вони розуміли Тїе"родову1нать71Гправління кращих, обізнаних, еліту суспіль­ства. Що ж до антипатіїта недовіри піфагорійців до демократії, то вони пояснюються їх переконанням, що раціонально думати здатні тільки обізнані, юрба до цього не здатна.

Піфагорійці засуджували анархію (безвладдя), котру вважали найгіршим злом для суспільства. Вони були переконані, що людина за своєю природою не може без керівництва.

Піфагорійці почали розробку концепції ідеальної держави, громадяни якої мали брати участь в управлінні, формуванні пред­ставницьких органів влади, прийнятті законів.