4.Взаємозв*язок історії вчень про державу і право з іншими дисциплінами.

Попри те, що історія вчень про державу та право - наука порівняно самостійна в системі правознавства, вона тісно пов’язана з іншими дисциплінами.

Тож історія вчень про державу та право пов’язана:

1. з філософією та філософією права, адже вони виконують методологічну роль, оскільки в процесі аналізу державно-право­вих учень із застосуванням основних принципів філософії виявля­ються суттєві відмінності між правом природним та правом позитивним (законом), з’ясовується роль наукових абстракцій у побудові системи категорій права, зміст і і ірирода понять "правова держава", "громадянське суспільство" тощо;

2. з політологією, котра вивчає закономірності виникнення, функціонування й тенденції розвитку суспільної влади, держави, політичних інституцій з метою роз’яснення питань прикладного характеру: як отримати державну владу, як організувати побудову держави, зосереджуючи свою увагу на соціально-політич­них цінностях. Історія вчень про державу та право, вивчаючи політико-правові теорії, концентрує увагу на правових цінностях;

3. із соціологією, знання котрої дає змогу визначити характер державно-правових учень (прогресивне, консервативне, реакційне), роль людини та її свідомості в створенні держави, здійсненні її функцій, роль психологічного фактору у вивченні права та ін.;

4. із економічною теорією, що вивчає вплив переважного способу виробництва на зміст і форми суспільної свідомості та державно-правові інститути суспільства. Останні, своєю чергою, виникають у відповідь на економічні потреби й самі є важливим фактором формування соціально-економічних відносин, які зав­жди набувають правових форм. Саме механізми такого взаємо­зв’язку так або так наявні у будь-якій державно-правовій теорії;

5. з етикою, предметом котрої є людська вдача та її спі ввіднесен- ня з уявленням про належне. Етику цікавлять питання про те, як виникають переконання про добро, зло, справедливість. Будь-яка державно-правова теорія, пояснюючи причини, завдання й мету держави та права, звертається до уявлення про належне, оперуючи поняттям справедливості;

6. з теорією держави та права, адже історія вчень про державу та право є тією дисципліною, котра забезпечує теорію держави і права матеріалами про історичний процес формування поняттє­вого апарату теорії;

7. з історією держави та права, позаяк історія вчень про державу та право для вивчення змісту й виявлення характерних рис державно-правових учень певної історичної доби, методів запровадження їх у практику державно-правового життя викори­стовує історичні факти. Водночас відповідні теоретичні узагальнен­ня необхідні для розгляду політико-правової реальності в історич­ному розвитку. До того ж, без знання історії держави та права, загальних тенденцій історичного розвитку важко з’ясувати конкрет­ний зміст відповідних державно-правових теорій.

5.Функції та джерела історії вчень про державу і право.

Сутність, зміст і призначення історії вчень про державу та право проявляються у функціях, які визначаються особливостя­ми її предмета, місцем і роллю в системі юридичних дисциплін. Тож розгляньмо їх докладніше.

1. Пізнавальна-зводиться до пізнання та пояснення законо­мірностей розвитку державно-правової думки, раціонального осмислення питань, які стосуються природи держави та права, їхнього походження й способів існування, узагальнення, система­тизації та аналізу державно-правових інституцій і категорій.

2. Світоглядна - упливає на формування правосвідомості, правової й політичної культури.

3. Евристична - дає змогу на основі вивчення теоретичних форм осмислення держави та права виявити нові закономірності, властиві державно-правовим явищам в нових умовах розвитку суспільства.

4. Комунікативна-сприяє якісному розвиткові юридичних знань, забезпечуючи фактичним, науково обгрунтованим матеріа­лом інші правові дисципліни.

5. Прогностична-полягає в можливості на основі вивчення закономірностей розвитку державно-правової думки, способів осмислення держави та права, їхніх завдань і соціальної мети передбачити перспективи розвитку держави та права як соціаль­них інституцій і визначити напрям їхньої еволюції.

6. Навчально-прикладна - сприяє засвоєнню студентами юридичних знань і підвищенню професійного рівня майбутніх правознавців.

7. Виховна - йдеться про формування національної свідо­мості, поваги до українського народу, представники котрого зробили гідний внесок у розвиток вчення про державу та право, зокрема про формування розвитку почутгя патріотизму й відда­ності Батьківщині.