37.Політико-правові погляди Аль Фарабі

Аль Фарабі важливою умовою досягнення щастя людей вважав умілу діяльність верховної влади. Саме з цих позицій усі міста він поділяв на "доброчесні" (в яких високоморальні правителі та мешканці прагнуть до щастя, в основі якого - знання та блага) й неосвічені (верхівка влади прагне тільки особистого зиску).Пере- вагу філософ віддавав першому виду держав, розглядаючи їх як модель найкращого та природного спілкування, гідного способу життя. Як наслідок - досягнення щастя та кращої долі для людини він пов’язував не з принципів шаріату, а з морально-етичними принципами, покладеними в основу управління державою.

38.Вчення про державу і право Ібн Хальдуна

Багато уваги питанням розвитку держави приділяв арабський історик і соціолог Ібн Хальдун Абдуррахман.Народився він у заможній родині в Тунісі. Обіймав різні посади при дворах пра­вителів Тунісу, Феса, Гранади тощо. Основними працями Ібн Хальдуна є "Книга повчальних прикладів та "Автобіографія" Розкриваючи основні закономірності історичного розвитку, вчений розрізняв суспільство та державу, прагнув виявити співвідношення між ними. Він виділив три типи держави: "природну монархію" (деспотична держава, що спирається на силу та задовольняє інтереси правителів), "політичнумонархію" (в ній проводиться розумна політика, що хоча й захищає інтереси підданих, але залишається для них "чужою", оскільки не пов’язана з ними загальною релігією) та "халіфат" (держава, що захищає віру, підтримує земний порядок).

Призначенням політичної організації суспільства вважав захист власності виробників на засоби та продукти праці. Він гостро критикував форми державної політики, що завдають шкоди власності підданих.Кожній фазі суспільного життя, за Ібн Хальдуном, притаманна своя, історично зумовлена політична організація. Він був одним з перших мислителів, які спробували створити наукову філософію історії.

39.Політико-правові ідеї середньовічних єресей у Західній Європі. Програми єретичних рухів, які висловили інтереси самих знедолених, плебейсько-селянських мас, закликали віруючих повернутися доранньо християнської організації церкви. Біблія стала в руках єретиків грізним і потужним знаряддям у їх боротьбі проти римсько-католицької церкви. Тоді остання просто-напросто заборонила мирянам читати головну книгу християнства.

Найрадикальніші їх єретичних течій сприйняли ще й деякі ідеї маніхейства. Маніхеі оголошували весь тілесний світ породженням диявола, споконвічним втіленням зла, що заслуговують лише презирства і знищення. Подібне огульне очорнювання світу в цілому, так само як і віднесення чаєм ідеалу до минулого, спотворювало дійсні суспільно -політичні потреби народних мас того часу; воно послаблювало привабливу силу єретичних рухів.

Як вже було сказано, в 14-15 ст. в загальному потоці опозиційних єретичних рухів чітко вимальовувалися два самостійні течії:бюргерська і селянсько-плебейська єресі. Перша відобразила суспільно-політичні інтереси заможних верств городян і примикали до них соціальних груп. Бюргерська єресь тісно стикалася з бюргерським ж концепціями держави, в яких теоретично осмислювалось назрілапотребу утворення єдиної національної державності.

Селянсько-плебейські єретичні руху 14-15 ст. представлені виступами лоллардів в Англії і таборити в Чехії.

Лолларди, які бажали передачі землі селянським громадам та звільнення хліборобів від пут кріпосництва, намагалися на практиці реалізувати простий, аскетичний спосіб життя ранніх християн сформувався в ході національно-чеської селянської війни, яка розгорілася проти німецького дворянства і верховної влади німецького імператора після жорстокої страти Я. Гуса. Будучи виразниками інтересів селянства,міських низів, збіднілого дрібного лицарства, таборити боролися не тільки з римсько-католицької церкви, а й домагалися також здійснення заходів власне антифеодального характеру. Вони сподівалися на настання «Тисячолітнього царства» і думали, що в ньому щось утвердиться нарешті рівність і спільні справи стануть вирішуватися людьми спільно.Вони були розгромлені об'єднаними зусиллями духовних і світських феодалів.

40.Вчення Н.Макіавеллі про державу і політику. З іменем Нікколо Макіавеллі пов’язано заснування політичної науки. Він був першим, хто в своєму творі «Государ» реалістично підійшов до об’єкта політики, описавши всю непривабливість політичних засобів, про які самі політики воліли б мовчати. Якщо раніше державу визначали здебільше за формою правління (королівство, князівство), Макіавеллі ввів нове поняття — «stato» — держава як політично організоване суспільство, певним чином організована влада з наявністю права і юстиції. Це поняття згодом стало загальноприйнятим звідси термін «етатизм».У трактуванні форм держави Н. Макіавеллі наслідує погляди Арістотеля та Полібія, за якими держава у своєму розвитку здійснює коловорот форм, чергуючи «правильні» (монархія, аристократія, народне правління) із «неправильними» (тиранія, олігархія, охлократія). Розв’язання проблеми переродження «правильних» форм Макіавеллі бачив у «змішаній республіці».Сам Макіавеллі добре розумів, що в тогочасних умовах монархічної Європи змішана республіка — недосяжний ідеал майбутнього. Найбільш доцільною формою організації влади є абсолютна монархія, а основою її довготривалості та успішності є підтримка народу. Політика монархічного уряду має бути спрямована на те, заради чого і виникла держава, — на забезпечення інтересів суспільства. Влада має надати громадянам можливість вільно займатися торгівлею, землеробством та ремеслами, брати під державний захист їх власність та проводити розумну податкову політику. Джерелом хороших законів виступає народна воля, що проявлялася під час смут та невдоволень.

41.Теорія державного суверенітету.Політичне вчення Ж.Бодена. Теоретичним обґрунтуванням нової політичної реальності, єдності влади в державі стало вчення про державний суверенітет французького юриста Жана Бодена.Під державою Боден розуміє «здійснення суверенною владою справедливого управління багатьма сім’ями і тим, що перебуває у спільному управлінні». Боден виділяє три причини виникнення держави: розширення сім’ї (праобраз держави); збирання народу воєдино; виникнення з колонії, що походить від іншої держави. Методами утворення держави є або примус сильніших, або згода одних людей добровільно передати у підпорядкування інших всю належну їм свободу. У питанні форми держави Боден відкинув традиційний поділ на правильні та неправильні форми: одна і та ж сама форма може тлумачитися різними людьми одночасно як правильна і як неправильна.Оскільки суверенітет є неподільним, Боден вказував на неможливість існування змішаної форми держави, вважаючи, що суб’єктом, який більше володіє владою, і визначається форма держави. Він також критично оцінював демократію та аристократію: демократія погана тим, що законів та влад багато, а користі мало, владу здобувають не найкращі, а найспритніші; за аристократії державу поглинають чвари, а розумних при владі мало. Тому найкращою формою держави для Бодена лишається монархія, за якої принцип суверенітету досягає свого абсолюту. Необмежена влада монарха є максимально можливим уособленням всіх властивостей державного суверенітету.

42.Політичні і правові ідеї Реформації М.Лютера. Причину походження держави він бачив у гріховності світу. Лютер наполягав: свободи совісті і думки людини — поза юрисдикції держави. Він вважав природне право основою добрих та справедливих законів. Застосування ж закону має бути гнучким,в залежності від ситуації використовувати суворо або помякшувати, з тим, щоби розум залишався вищим законом та найкращим законознавцем.М. Лютер критикував тогочасний феодальний лад, вважаючи, що «із сотворіння світу мудрий князь — птах рідкісний, та ще більш рідкісний князь благочестивий», але, будучи прихильником божественного походження влади та держави, він заперечує право на спротив християн бодай тиранічній державі: «…Правителі роблять зло, коли вони придушують проповідь Євангелія й гнітять вас у мирських справах.»