29.Державно-правове вчення раннього християнства

Християнство — світова релігія, якій належить важливе місце в історії людства, у тому числі в історії політико-правової думки. Християнство виникло в середині І ст. н.е. За п'ять століть (I–V ст.) воно зі вчення невеликої іудейської секти виросло у космополітичну релігію Середземномор'я. Важливими є твори християнських авторів таких як Євсевія Іоанна Златоуста та Августина Блаженного.  Головні правові ідеї раннього християнства. На противагу нерівності, як основі рабовласницької політико-правової системи, християнство проголосило принцип рівності людей, незалежно від їхніх національності, статі, майнового та політичного становища. Кардинальний переворот, який зробило християнство, полягає у тому, що праця почала розглядатися, як неодмінна якість нової людини, що випливає з божественної правди і закону свободи. Це була своєрідна революція в розумінні людини взагалі; те, що греко-римська цивілізація вважала недостойним вільної людини, піднімалося на божественну висоту. Трудитися повинні всі, ніхто не повинен жити чужою працею: "Як хто працювати не хоче, нехай той не їсть".

30. Теократична теорія Іоанна Златогуста.

Іоанн ЗлатоустВін робив спробу визначити межі впливу світської влади, підпорядкувати її церкві.

Виходячи з Новозаповітного принципу про те, що всяка влада — від Бога, він розмірковував, що Богом визначені лише загальні засади світської влади, а це не означає, що кожен князь призначається самим Богом. Князь не повинен втручатися в справи церкви, він повинен залишатись у межах свого земного царства. Йому ввірені земні справи, тіла, а священику -- душі, небесне князівство вище ніж земне, тому цар повинен нахиляти голову під руку священика.

Отже, Іоанн Златоуст висловлював думку про верховенство державної влади над світською, будь-яка влада походить від Бога, правитель не повинен втручатися в церковні справи. Цар – це земне тіло, церква – це небесна душа.

31. Політико-правові погляди Августина Блаженного. Одним з видних виразників християнської політико-правової думки в той час був Аврелій Августин.

Держава — це множина людей, об’єднаних спільністю єдиних законів. Вона виникає на основі угоди між людьми в силу необхідності упорядкування життя суспільства. Сутність державного стану людської спільності полягає в наявності владно-примусового управління нею. Державою є лише та спільність, де виокремлюється прошарок людей, які здійснюють політичну владу.Нормальне існування держави неможливе без досягнення згоди в здійсненні влади, а порядок полягає в упорядкованості відносин веління і підкорення. Призначенням християнської держави є:

а) забезпечення соціального порядку;

б) служіння церкві, тобто допомога християнському суспільству в його прагненні до духовної досконалості, досягнення вічного блаженства. Основоположне значення в його підході до права мають міркування про непорушний вічний закон, який походить від Бога, діє і в людських відносинах. Вічний закон є вираженням божественного розуму й волі, визначає природний порядок, а, отже, природне право. Окрім природного, божественного закону існують й тимчасові, людські закони, які стоять на стороні першого. Людським законам слід підкорятися, але люди їх часто переступають. римська політико-правова думка виробила низку положень, висновків, ідей, концепцій, які стали визначальними для подальшого розвитку уявлень про державу і право, та для державно-правової практики країн світу.