1.Предмет і метод ІВДП. Предметом ІВпДП є теоретично обґрунтовані і концептуально виважені знання людства про державу і право в їх історичному розвитку.

Предметом цієї наукової і навчальної дисципліни є історія виникнення і розвитку теоретичних знань про право, державу, політику, законодавство, історія політичних і правових теорій. Тобто — історія розвитку право- і державознавства.

Методи ІВпДП— логічні прийоми і засоби, які дозволяють виявити зміст теоретичних знань про державно-правові явища,сформульовані у концепціях минулого.

Важливими є: діалектичний метод дослідником цього методу є Геґель. Сутністю діалектичного методу є дослідження вчень у динаміці, в їх зміні та розвитку. Сутність герменевтичного методу полягає в дослідженні вчень засобами тлумачення першоджерел (творів мислителів). Загальним науковим методом є логічний він дозволяє здійснювати упорядкування й класифікацію ідей, знаходити в них суперечності й прогалини, загальне й особливе, об’єднувати їх у цілісні вчення про державу і право. Крім загальнонаукових, дослідники застосовують також спеціальні методи, серед яких історико-порівняльний, хронологічний та ін. Порівняльно-правовий. Структурно-функціональний.

2. Періодизація етапів розвитку вчень про державу і право.

Наразі серед учених, які вивчають історію вчень про державу та право, не вироблено єдиної її періодизації. Одні є прихиль­никами формаційного (в основі - вчення про суспільно-еконо­мічну формацію), а інші - класичного підходу (за поділом загаль­ної історії) при визначенні періодизації історії вчень про державу та право. Обидва з них не зовсім вдалі, хоч і не позбавлені об’єктивних факторів, та не завжди дають змогу виявити спе­цифіку розвитку вчень про державу і право. Головна специфічна риса полягає в тому, що кожна історична епоха мала свої, притаманні лише їй державно-правові інститути, поняття і способи їх теоретичного пояснення. Тож у полі зору теоретиків держави та права певних історичних епох опинялися різні політико-правові проблеми, повязані з особливостями державних установ і принципів права певного історичного типу держави. Особливості різних історичних епох наклали свій відбиток на співвідношення держави та права, тому мислителі й політики в різні часи зо­середжували увагу на різних теоретичних питаннях держави та права, політики й суспільства. З огляду на все це, видається, що в періодизації вчень про державу та право прийнятнішим є класичний підхід, який дає можливість виділити такі періоди її розвитку:

1. стародавній (характерним було те, що не розрізняли державу й суспільство, право та мораль);

2. середньовічний (йому властиве прагнення звільнитися від земних пут, перенесення ідеалів у загробне життя. Водночас держава та церква зливалися в єдине ціле, а норми права ототож­нювалися з релігійними канонами);

3. новий (охоплює і сучасність, характеризується боротьбою людини за власні права та свободу).

3. Методи історії вчень про державу і право.

Методи ІВпДП— логічні прийоми і засоби, які дозволяють виявити зміст теоретичних знань про державно-правові явища,сформульовані у концепціях минулого.

Важливими є: діалектичний метод дослідником цього методу є Геґель. Сутністю діалектичного методу є дослідження вчень у динаміці, в їх зміні та розвитку. Сутність герменевтичного методу полягає в дослідженні вчень засобами тлумачення першоджерел (творів мислителів). Загальним науковим методом є логічний він дозволяє здійснювати упорядкування й класифікацію ідей, знаходити в них суперечності й прогалини, загальне й особливе, об’єднувати їх у цілісні вчення про державу і право. Крім загальнонаукових, дослідники застосовують також спеціальні методи, серед яких історико-порівняльний, хронологічний та ін. Порівняльно-правовий. Структурно-функціональний.

Метод об´єктивності , як загальнонауковий метод, вимагає оцінювати вчення й ідеї в них без упередженості, політичної чи партійної кон´юнктури, ідеологічних пристрастей.

Методологія будь-якої науки включає набір загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. В історії політико-правових вчень використовуються методи: історичний, логічний, системний (загальнонаукові), які допомагають відтворити розвиток політико-правової думки в різні часи у всій складності, наступності, системності. До спеціальних методів дослідження історії вчень можна віднести і догматичний (для встановлення юридичних принципів, визначень, понять розроблених чи вживаних мислителем), хронологічний (вимагає досліджувати вчення в їх хронологічній послідовності, історичному розвитку), конкретно-історичних умов, їх впливу на творчість мислителя та її результати, порівняльно-історичний (для порівняння, співставлення різночасових ідей, концепцій, проектів державних реформ), біографічний (для врахування взаємозв´язку фактів біографії і творчості мислителя) та ін. Структурно-функціональний метод - спрямовує на дослідження соціальних явищ і процесів як системи, в якій кожний окремий елемент структури виконує певну функцію. Застосування структурно-функціонального методу в дослідженні державно-правових вчень дає змогу виявити співвідношення між державою і правом на кожному окремому етапі історичного розвитку, з'ясувати їх функціональну роль у суспільстві, виявити характерні особливості взаємозв'язку між етичними, юридичними і релігійними нормами суспільного життя.