155

Інфраструктура товарного ринку

Тема 1 Предмет, метод і завдання курсу

1.1 Інфраструктура товарного ринку як складова економічної теорії

Підґрунтя розвитку людського суспільства становить матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Щоб жити, людям потрібні їжа, одяг, житло тощо. Щоб мати такі матеріальні блага, вони мають виробляти їх. Усе необхідне для виробництва їх дає природа. Щоб пристосувати багатства природи для задоволення своїх потреб людині треба працювати. В межах кожного суспільства здійснюється взаємодія людини з природою, в якій суб’єктом виступає людство, а об’єктом – при­рода. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовину природи й пристосовує її для задоволення своїх потреб. Така взаємодія означає процес праці, що охоплює три головні елементи:

працю людини;

предмети праці;

засоби праці.

Якщо процес праці розглядати з позиції його результату – продукту, то він виступає як процес виробництва, а засоби й предмети праці – як засоби виробництва. Отже, жодне виробництво неможливе без засобів виробництва. Забезпечення виробництва засобами й предметами праці як речовими чинниками процесу відтворення є загальною й обов’язковою умовою його функціонування.

Функціональне призначення процесу виробництва – створити продукти, які задовольняють потреби людини, тобто призначені для споживання. Як без виробництва не може бути споживання, так і без споживання виробництво втрачає сенс. Між виробництвом і споживанням існують тісний взаємозв’язок та певні залежності, що виявляються й опосередковуються процесами розподілу та обміну. Економічним підґрунтям будь-якого виробництва є суспільний поділ праці та взаємний обмін його результатами (продуктами праці). За певних умов обмін продуктами набуває форми обміну товарами. Він пов’язаний із відокремленням конкретних виробництв одне від одного, а також торгівлі – від виробництва.

Взаємодія та взаємозв’язок цих складових у процесі відтворення здійснюється під впливом різноманітних економічних законів. Сутність та механізм дії цих законів вивчають у різних економічних науках, до яких, зокрема, належить інфраструктура товарного ринку. Предмет її вивчення становить дія економічних законів, яким підпорядковується рух речовинних чинників і продуктів суспільного виробництва. На відміну від політичної економії, яка вивчає «найзагальніші економічні закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг», інфраструктура товарного ринку досліджує закономірності товарного обігу, взаємозалежність і взаємозв’язок суб’єктів ринкових відносин, опосередкованих сферою обігу.

Теоретичним підґрунтям цієї науки є складові економічної теорії: політична економія, макроекономіка, мікроекономіка. Визначені в них економічні категорії товар, вартість, гроші, ціна, попит, пропозиція, прибуток тощо широко застосовують під час вивчення ринкової інфраструктури.

1.2. Категорії дисципліни та взаємозв’язок їх

Результатом суспільного виробництва є продукти праці, які можуть мати матеріально-речову форму або надаватися у вигляді економічних благ. Продукт праці, призначений не для безпосереднього споживання там, де він виготовлений, а для обміну (купівлі-продажу на ринку), називають товаром.

У ст. 1 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» зазначено, що «товар – продукт діяльності (включаючи роботи, послуги, а також цінні папери), призначений для реалізації».

Суспільне виробництво, в якому створюється товар, називають товарним.

За товарного виробництва задоволення потреб людини та суб’єктів господарювання речовими чинниками (матеріальними благами) здійснюється через ринок (купівлю-продаж), а обмін продуктами праці набуває форми товарного обігу.

Сутність потреб досліджує низка дисциплін. Так, у політичній економії існує таке визначення: «потреба – це природний потяг людини до певних умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуття і породжує прагнення змінити такий стан речей. Потреби – це спонукальні мотиви рушійних сил, що є об’єктивною основою ідеальних спонукань – інтересів, бажань, цілей тощо».

У маркетингу потребу визначають як відчуття людиною браку чогось необхідного, що набуло специфічної форми відповідно до культурного рівня й індивідуальності людини. Це визначення стосується потреб головного суб’єкта суспільства – людини, чиї потреби детально класифіковані й ранжовані. Категорія «потреби» характерна і для суспільного виробництва. Адже щоб продукувати відповідні товари, виробництво має бути забезпеченим необхідними речовинними чинниками.

Тому в загальному вигляді потребу можна визначити як усвідомлення споживачем (особистістю чи суб’єктом господарювання) браку чогось необхідного для його життєдіяльності.

Для кожного конкретного споживача, залежно від його культурного й освітнього рівня, потреба набуває вигляду об’єктів, здатних задовольнити її. Серед безлічі товарів, запропонованих на ринку, споживач віддає перевагу тим, які на його думку, мають найвищу споживчу цінність та найкраще задовольнять його потребу. В маркетингу така зовнішня форма вияву потреби дістала назву «бажання», або «запит». Із цих запитів (бажань) формується попит на товари. Він характеризує кількість товарів і послуг, яку споживачі можуть і мають намір придбати за гроші та інші платіжні засоби.

Попит – це платоспроможна потреба. Найбільший вплив на попит справляє ціна. Суттєве значення мають доходи й смаки споживачів, насиченість ринку товарами, загальна кількість покупців тощо.

Товаровиробники докладають неабияких зусиль для з’ясування запитів і попиту споживачів і формування відповідної пропозиції товарів та послуг.

Пропозиція – це сукупність товарів (послуг) певного виду з певними цінами, що їх готові виготовити й продати виробники.

Ціна виступає грошовим відображенням вартості й визначається на ринку.

За умов товарного виробництва саме ринок визначає, що виробляти, скільки виробляти, для кого виробляти. Розвиток товарного виробництва створив умови для формування ринку, який, своєю чергою, справляє істотний вплив на стан і розвиток його речовинних чинників.

Суттєве значення при цьому відіграють розподіл та обмін товарів.

Категорія «розподіл» стосовно сукупності товарів, запропонованих ринку, означає визначення частки в ній кожного споживача: і окремого індивіда, і суб’єкта господарювання. Принципи розподілу, його характер відповідають умовам соціально-економічної системи.

Під обміном розуміють акт отримання бажаного об’єкта взамін на передавання іншого об’єкта. Товарний обмін, здійснюваний із залученням платіжних засобів, називається товарним обігом.

Безперебійне функціонування товарного виробництва, здійснення ефективного товарного обігу вимагають чіткої взаємодії усіх елементів економічної системи. Особлива роль при цьому належить суб’єктам господарювання, що забезпечують необхідні умови для виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і послуг.

У сукупності ці суб’єкти формують інфраструктуру соціально-економічної системи.

Економічні категорії, якими характеризується ринкова економічна система, є визначальними також і для її інфраструктурної складової.

Категорію «інфраструктура» найчастіше визначають як похідну від латинського «infra» – під, нижче та «structura» – будівля, розміщення. До неї належать «головні установи та інститути, необхідні для функціонування економіки й суспільства». При цьому наголошують, що інфраструктура становить фундамент суспільного виробництва, забезпечує нормальний перебіг процесу відтворення. З огляду на кінцеві завдання функціонування економічної системи розвиток інфраструктури не є головною метою соціально-економічної діяльності, оскільки вона не виробляє економічні блага в матеріально-речовій формі. Водночас інфраструктура є важливою і неодмінною передумовою стабільного й безперебійного функціонування та розвитку суспільного виробництва, економічної системи загалом.

Змістовне визначення інфраструктури можна давати лише спираючись на дослідження ролі та призначення її у конкретній економічній системі.

Залежно від функціонального призначення інфраструктури здійснюють її класифікацію та вирізняють окремі види як складові цілісного інфраструктурного комплексу. Найпоширенішим є поділ на: виробничу, соціально-побутову та ринкову інфраструктури. Закономірності й особливості функціонування цих складових вивчають відповідні економічні дисципліни.