6.Концепція активного діяльного само породження свідомості людини на основі природно-космічних процесів.

Проте жодна з концепція не може пояснити всіх складностей свідомості і її походження.

6. СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ СВІДОМОСТІ

В сучасній літературі структура свідомості нерозривно пов`язана з психікою, адже їх неможливо відокремити.

Розрізняють компонентну і рівневу структуру свідомості.

Всі прояви психічного життя вони можуть бути класифіковані на 3 компоненти: знання, норми, цінності.

Ці три компоненти свідомості треба розглядати у контексті відношення людини до світу, тобто, до природи, інших людей і самої себе.

У цьому відношенні у свідомості виділяють:

• предметний

- рефлексивний рівні.

Австрійський психіатр і філософ З.Фройд (1856-1939) - засновник психоаналізу. Нові ідеї виникли спочатку як спроби лікування невротичних захворювань, потім психоаналіз став загальнопсихологічною теорією, а значно пізніше, завдяки послідовникам і учням Фройда – філософсько-світоглядною концепцією. Фройд постулює первинність несвідомого відносно свідомості. Якщо раніше вважалось, що свідомість – первинна, а несвідомі прояви людини – лише недорозвинута свідомість, то Фрейд заявив: несвідоме – першопочаткова і неподолана частина людської суб’єктивності, а свідомість – похідна, вторинна і складає лише її незначну частину.

Несвідоме – це вся сукупність психічних явищ, процесів, станів і дій, які не представленні у свідомості людини, лежать поза сферою її розуму і не піддаються принаймі в даний момент вольовому контролю. З фізіологічної точки зору несвідоме виконує своєрідну охоронну функцію – розвантажує наш мозок від постійної напруги там, де немає необхідності.

Фрейд розробляє емпіричний метод психоаналіза, який базується на великому клінічному матеріалі. Він виявив психологічну природу конфліктів між “бажанням і обов`язком”, їх роль в розвитку неврозів, розкрив явище сублімації сексуальної енергії та різних форм витіснення переживань.

Фрейд створив свою структуру людської психіки і суб’єктивності, де представлені як свідома, так і несвідома сфери:

1. Найнижчий рівень і наймогутніший – так зване “воно” (іd) - несвідоме– знаходиться за межами свідомості. Це глибинний пласт, де знаходяться несвідомі потяги і головним є принцип насолоди.

2. На цьому масивному фундаменті несвідомого будується порівняно невеликий “поверх” свідомого – того, з чим людина має справу і чим постійно оперує. Це її “я” (ego) – тут головним є принцип реальності.

3. І нарешті останній “поверх” людської психіки – “понад я” (super ego) – напрацьоване історією людства та існуюче у формі науки, моралі, мистецтва, культури. Це ідеали суспільства, норми культури, і права, система всіх можливих заборон і правил, іншим словом, все те, що людина засвоює і з чим вона змушена рахуватись. Домінуючим тут є принцип обов`язку.

Фрейд розрізняв сексуальні потяги і руйнівні агресивні потяги (Лібідо і Танатос). Якщо одна сторона несвідомого спрямована на утвердження життя, то друга – деструктивна, на зруйнування і смерть.

Негайне задоволення своїх інстинктів не завжди можливе, тому людина по своїй природі антисоціальна: вона знаходиться в постійному прагненні до задоволення власних бажань, а суспільство – це вороже оточення, яке спрямовує, контролює і пригнічує ці бажання і інстинкти. На думку Фрейда, “Я” є нещасною істотою, яка служить трьом панам і зазнає утисків з трьох боків: з боку зовнішнього світу, з боку підсвідомих бажань “іd” і з боку надсуворого “super ego”- культури. Фрейд порівнянює “id” і “ego” з конем і вершником – поки кінь спокійний, він підкоряється вершнику, якщо ні – вершник змушений їхати туди, куди несе кінь.

Оскільки не позбавитись від тіла, ні вирватись з культури, людина не може, єдиним виходом є досягнення розумного компромісу між “воно” і “понад я”. Інструментом цього компромісу виступає “Я”. Зміст “Воно” повинен поступово усвідомлюватись і перетворюватись в зміст “Я”. Чим більше усвідомлене внутрішнє життя особистості, тим менше вона невротична. Одначе повністю вільних від душевних страждань людей в сучасній культурі немає. Такий невтішний висновок Фрейда.

Пригнічені і загнані в підпілля, потяги перетворюються в прагнення, які мають вже культурну цінність. Фрейд назвав це перенесення сексуальної енергії в соціально прийнятні форми, сферу мистецтва – сублімацією.

Щоб позначити межі між свідомим і несвідомим, Фрейд вводить поняття підсвідомого – ті несвідомі психічні прояви, що переходять на рівень свідомості і проявляються назовні у вигляді сновидінь, напівгіпнотичних станів, обмовок, описок, помилкових дій, у вигляді панічного стану, неконтрольованих дій (^ як при алкогольному сп`янінні), підвищенній статевій збудливості, взаємних образах тощо. Саме по цьому ми і взнаємо про природу несвідомого, його зміст і функції.

Фрейд стверджував, що своєю теорією він наніс одну з самих тяжких ран по самолюбству і гордості людини. Першу аналогічну рану наніс Коперник, довівши, що Земля не є центром Всесвіту, другу – Дарвін, який дав людині в якості родичів мавп, третю ж – він, Фрейд, стверджуючи, що “людина не є господарем у власному домі”- воля і розум безсилі перед могутністю біологічного інстинкту.

Карл-Густав Юнг (1875-1961) - відомий швейцарський психолог і культуролог - основоположник аналітичної психології - принципово розійшовся із наставником з приводу тлумачення несвідомого.

Юнг структурував саме несвідоме на:

1. Особисте несвідоме – всі психологічні індивідуальні переживання, продумані, відчуті, а потім пригнічені або витіснені. Це особистий багаж людини, що формується в процесі життєвого досвіду. Особисте несвідоме представлене у вигляді комплексів.

2. Колективне несвідоме – випливає із спадкової структури людського мозку, має соціокультурні витоки і проявляється у вигляді міфів, казок, легенд, сюжетів та образів, що виникають повсюди, незалежно від історичної епохи чи культури. Колективне несвідоме представлене у вигляді архетипів, за допомогою яких Юнг стверджує ідею психічної єдності людства.

Архетип (з грецьк. “аrche” – початок і “typos” – образ) – первинний, першопочатковий образ. Це універсальні структури людської психіки.

Особливу увагу Юнг звертає на такі архетипи: “Ego” (“Я”), “Персона”, “Внутрішня особистість або Душа”, “Тінь” і “Цілісність”.

“Ego” (“Я”)

“Персона”

“Душа”

“Тінь”

“Цілісність” (“Самість”)

Своїм вченням про архетипи колективного несвідомого Юнг розкрив:

1. Складність, багатомірність людської психіки і буття людини, тобто, що вони не зводяться до деяких раціональних і свідомих засад;

2. Не дивлячись на новизну і нетрадиційність ідей Юнга, його концепція набула широкого розповсюдження у філософії і психології ХХ ст. Юнг показав специфіку людської психології, а в більш широкому плані – особливості культури, її укоріненість у деяких першопочаткових і доцільних схемах людського досвіду, відрив від яких загрожує життю культури і нас самих.

СТРУКТУРА СВІДОМОСТІ:

1. Почуття (переживання) – які покликані надавати інформацію про зовнішній та внутрішній світ людині, яка перетворюється, впорядковується і структурується за допомогою думки й закріплюється у стійких нервових зв’язках вищої нервової системи, передусім мозку. Згодом прості реакції на елементарні знання переростають у переживання глибинних, сутнісних, значущих для людини явищ, процесів, подій, що набувають світоглядного та смисложиттєвого спрямування і змісту.

2. Оцінювання. Людина виділяється з природи завдяки своїй здатності до оцінювання, тобто розрізненню між добром і злом, приємним і неприємним, корисним і шкідливим, бажаним і небажаним тощо. Вона й визначає, що з цих протилежностей вибирати.

Можна сказати, що тварина також розрізняє корисне й шкідливе, приємне чи неприємне, що справді має місце. Однак вона не розмірковує про це, не робить ці протилежності предметом думки й не вибирає між ними – за неї це роблять інстинкти.

3. Розум (знання) - здатність людини, функція якої полягає в аналізі й синтезі знань, які відображають внутрішні, сутнісні властивості й зв’язки предметів як зовнішнього, так і внутрішнього світу, що не доступні безпосередньому чуттєвому сприйняттю.

4. Воля - стан людини, який характеризується підпорядкуванням своїх „нижчих” почуттів, інстинктів і ближчої мети вищим почуттям і більш віддаленій і високій меті, яка, зрештою, у світоглядному плані, збігається зі смислом існування.

5. Пам’ять - здатність до відтворення минулих вражень і досвіду. При чому йдеться не лише про індивідуальну, а й про колективну пам’ять.

6. Ціле- і смисловизначення, а звідси й творча активність свідомості – вміння визначати майбутнє та свої потенційні дії у ньому. Тобто, через

осмислені дії та вчинки людина розв’язує світоглядну проблему „В чому смисл життя?”

7. Почуття відповідальності - регулювання взаємин між людьми на основі загальновизнаних вимог, норм і правил. А прийняті людиною як свої внутрішні, зазначені норми стають совістю й визначають структуру моралі.

8.Самосвідомість. полягає в тому, щоб усі її елементи і прояви, викликані впливом зовнішнього та внутрішнього світу сприймалися як такі, що відбуваються поза „Я”, співвідносилися з ним і могли бути відтворені цим „Я”.

ФУНКЦІЇ СВІДОМОСТІ

Варіант 1: - інформаційна

- пізнавальна

- творча

- оцінююча

- ціле покладання (формування результату діяльності)

- сенсотворча (формування життєвих сенсів)

- контрольно-регулятивна (свідоме спостерігає за діями людини та їх регулювання)

- самовиховна (орієнтація на вищі духовні цілі)

Варіант 2:

1.Чуттєво-емоційна

2.Пізнавальна

3.Вольова

4.Ціннісно-смислова

5.Поведінська (праксеологічна)