1.2. Конкурентоспроможність у сільському господарстві

Сучасні умови розвитку характеризуються поглибленням інтеграційних процесів, лібералізацією умов торгівлі сільськогосподарськими товарами, орієнтацією на зовнішні ринки, а також підвищеною увагою до якості продукції. Проблема конкурентоспроможності посідає одне з провідних місць в економічному аналізі різних суб'єктів господарської діяльності, що пояснюється об'єктивним посиленням міжнародної та внутрішньої конкуренції. У зв'язку з цим особливої актуальності набувають підвищення конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції.

Формування ефективного ринку сільськогосподарської продукції обумовлюється економічними, політичними, демографічними та іншими чинниками, а в умовах відкритої економіки важливого значення набуває здатність країни й товаровиробників протистояти конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Питання конкурентоспроможності вітчизняних сільськогосподарських підприємств загострилися після вступу України в СОТ та в умовах зростання цін на сільськогосподарську продукцію.

Основним показником, який характеризує розвиток вітчизняного товаровиробника, є конкурентоспроможність продукції на зовнішньому ринку, що проявляється через поточний стан конкурентоспроможності сільськогосподарських товаровиробників і визначається структурою й динамікою експорту та імпорту. В сучасних умовах сільськогосподарська продукція займає значну частку у зовнішній торгівлі України. Сільське господарство залишається єдиною галуззю, яка має позитивне сальдо зовнішньої торгівлі [12, с.79].

Конкурентоспроможність у сільському господарстві відбувається між господарствами різних форм власності й господарювання та між усіма товаровиробниками за найбільш вигідні економічні умови діяльності й фінансові результати. Необхідно зазначити, що в сучасних умовах конкуренція між господарствами з різними формами власності поки що незначна.

Характеризуючи конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств, необхідно враховувати чинники конкурентоспроможності, її рівні, а також результати аналізу середовища.

Аналіз загальної ситуації і конкуренції в галузі пов'язаний зі з'ясуванням основних економічних показників, за якими можна охарактеризувати галузь, конкурентних сил, що діють в галузі, і міри їх впливу, причини змін у структурі конкурентних сил і впливу цих чинників у майбутньому; оцінюванням конкуруючих компаній з найбільш сильними/слабкими конкурентними позиціями; обґрунтуванням ступеня привабливості галузі щодо перспектив отримання прибутку, вищого за середній.

Конкурентоспроможність є ключовим критерієм, який характеризує національну економіку й визначається через чинники ціноутворення, якості й ліквідності. Так, показники ліквідності, пов'язані з формуванням попиту та пропозиції на ринках сільськогосподарської продукції, визначаються через співвідношення обсягів виробництва, споживання, імпорту й експорту.

В сучасних умовах конкурентні переваги продукції аграрного сектору України підвищуються за рахунок низької собівартості, але зменшуються через низький рівень державної підтримки [19, с.59]. За всіма видами сільськогосподарської продукції, крім м'яса, частка ціни продажі у роздрібній ціні не перевищує 40%.

На формування конкуренції в сільському господарстві особливий вплив мають взаємини між господарствами-виробниками сільськогосподарської продукції й підприємствами переробки. Конкуренція між ними проявляється на ринку збуту продукції при встановленні ціни на продукцію сільського господарства, яка для переробного підприємства є сировиною, при встановленні закупівельних цін та при визначенні частки закупівельної ціни у роздрібній ціні продукту.

Необхідність посилення конкурентоспроможності АПК України на зовнішніх ринках пояснюється такими чинниками:

1) підвищення цін на сільськогосподарську продукцію внаслідок загострення світової продовольчої кризи та збільшення виробництва й використання біологічного палива, що обумовлює збільшення потенційного попиту на вітчизняну продукцію;

2) зростання попиту, зокрема в європейських країнах, на органічну продукцію (вирощену без використання синтетичних хімікатів, гормонів росту, генетично модифікованих організмів (ГМО) та перероблену без використання консервантів, барвників, стабілізаторів), причому ціни на таку продукцію вищі на 20–50%. Зважаючи на те, що в Україні більшість виробленої сільськогосподарської продукції є органічною, вітчизняні агропідприємства є потенційними експортерами цієї продукції на ринки інших країн;

3) лише 20% виробленої в Україні аграрної продукції споживається в межах країни, а решту 80% можна експортувати;

4) низька мобільність та «старіння» сільського населення.

Зусилля держави повинні концентруватись на сприянні розвитку й збільшенні обсягів продукції аграрного виробництва, перетворенні АПК у високоефективний, конкурентоспроможний сектор економіки. Незалежно від мотивів, якими керується компанія при розширенні своєї діяльності за межі внутрішніх ринків, вона повинна адаптувати свою конкурентну стратегію до ситуації в конкретній країні, враховуючи культурні, демографічні й ринкові умови.

Конкуренція в сільському господарстві в сучасних умовах являє собою боротьбу за виживання на місцевих ринках. Основну загрозу сільськогосподарським виробникам несуть виробники інших регіонів, які працюють у кращих умовах і мають нижчу собівартість продукції. З такою конкуренцією дуже важко боротися, а часом і неможливо [9, с.167].

На відміну від інших галузей, поняття «конкурент» для сільськогосподарського підприємства більш абстрактне. Сільськогосподарський виробник не має певного кола «супротивників», на яких він орієнтується, й основним мотивом служить бажання збільшити або зберегти дохід, а бажання перемогти конкурента або страх відстати від нього проявляється менше.

Аграрний бізнес до певної міри монополізує збут сільськогосподарської продукції, але у зв'язку із загальними інтеграційними процесами, що відбуваються на ринку, найгостріша конкуренція відбувається між вертикально інтегрованими й кооперованими структурами, які поєднують усі етапи проходження товару. Тому особливістю конкуренції в сучасному аграрному виробництві є переважна конкуренція між територіально кооперованими структурами.

Наявність конкурентного середовища в агропромисловій галузі є передумовою вигідного використання ресурсів суспільства, створення національного багатства при можливо низьких витратах виробництва, а її моніторинг ставиться до числа стратегічних завдань розвитку економіки сільського господарства.