3. Характеристика методів дослідження безпеки іграшок з пластмас
Контроль сировини, матеріалів та комплектуючих виробів проводять візуально.
Випробовування дрібних деталей в пластмасових іграшках для дітей до 36 міс.
Випробовувальний шаблон С, що наведено на рис. 1, нами було розміщено і затиснуто так, щоб вісь отвору була розташована точно вертикально, і щоб верхня і нижня частини отвору були вільними.
Рис. 1 Випробовувальний шаблон С
Для випробовування деталь розташували у такому положенні, що найбільш певно дозволить їй пройти через отвір випробовувального шаблона. Деталь іграшки розмістили в отворі у такому положенні, щоб на неї діяла лише сила, обумовлена її масою.
І потім визначити, проходить цілком деталь через випробовувальний шаблон або ні.
Доступність частини або деталі іграшки з пластмаси.
Принцип визначання полягає в тому, що шарнірний зонд вводять у частину або деталь іграшки, що її випробовують. Частину або деталь іграшки вважають доступною, якщо вона торкається будь-якої частини зонда, починаючи від кільця.
Шарнірний зонд на доступність, повинен бути виготовлений із твердого матеріалу з розмірами, наведеними в таблиці 1 та на рисунку 2.
Припустимі відхили розмірів повинні бути ±0,1 мм, для розмірів f i g повинні бути ± 1 мм.
Таблиця 1.
Розміри зонда для визначання доступності
Перед випробовуванням з іграшки видаляють усі деталі, призначені зніматися без використовування інструмента.
Якщо у комплект іграшки входить інструмент, то усі деталі, що можна видалити за допомогою цього інструмента, повинні бути зняті.
Рис.2 Зонд на доступність
- шарнірні ланки;
- кільце;
- напівсфера радіусом а;
- подовжувач.
Відповідний шарнірний зонд на доступність вводять, як зазначено нижче в переліку а) — с), у будь-якому зручному положенні в напрямку частини або деталі іграшки, що піддають випробовуванню. Для збільшення можливості контактувати з частиною або деталлю іграшки, за необхідності, шарнірні ланки зонда можна повертати на кути до 90°.
Якщо деталь, з якою досягнуто контакт, є гострим кінцем, розташованим упритул до плоскої поверхні так, що зазор між кінцем і поверхнею не перевищує 0,5 мм, гострий кінець вважають недоступним, і випробовування за b) не проводять.
а) За наявності отвору, западини або іншої заглибини, що має мінімальний розмір менший, ніж діаметр кільця відповідного зонда, зонд вводять так, щоб повне введення закінчувалося рівнем кільця. За мінімальний розмір отвору, западини або іншої заглибини приймають діаметр найбільшої сфери, що проходить через цей отвір.
b) У разі наявності отвору, западини або іншої заглибини, що має мінімальний розмір більше діаметра кільця зонда А, але менше ніж 187 мм (у разі використовування зонда А), або мінімальний розмір отвору більше діаметра кільця зонда В, але менше ніж 230 мм (у разі використовування зонда В), визначають повну глибину введення відповідного зонда з подовжувачем, що наведено на рис. 2, повертаючи його в будь-якому напрямку для вимірювання відстані в 2,25 рази більше мінімального розміру отвору, западини або іншої заглибини, виміряної від будь-якої точки в площині отвору.
с) У разі наявності отвору, западини або іншої заглибини, що мають мінімальний розмір 187 мм і більше (у разі використовування зонда А) або мінімальний розмір 230 мм і більше (у разі використовування зонда В), повна глибина введення зонда не обмежується, за винятком тих випадків, коли в межах цих отворів є інші отвори, западини або заглибини, що мають розміри, які відповідають переліку а) або b); у цих випадках варто керуватися процедурою, наведеною в а) або b). Якщо треба використовувати обидва зонди, то необмежений доступ визначає мінімальний розмір, рівний 187 мм і більше.
Під час випробовування визначають, чи контактує випробна частина або деталь із будь-якою частиною зонда на доступність, починаючи від кільця, або ні.
Випробовування на гостроту пругів.
Принцип випробування полягає в тому, що шпинделем, обгорнутим самоклеючою стрічкою, проводять по доступному випробувальному прузі, зробивши одиничний оберт на 360°. Після цього вимірюють довжину розрізаної ділянки стрічки.
Відповідно до методу „Доступність частини або деталі іграшки”, необхідно визначити, чи є випробний пруг доступним.
Іграшку закріплюють так, щоб доступний пруг під впливанням шпинделя не згинався і не переміщувався. Опора повинна знаходиться на відстані не менше ніж 15 мм від випробного пруга.
Якщо для випробовування окремого пруга необхідно видалити або здемонтувати частину іграшки, у результаті чого може змінитися жорсткість пруга, то в цьому випадку необхідно установити опору так, щоб жорсткість цього пруга була приблизно такою самою, як жорсткість пруга в зібраній іграшці.
Шпиндель обгорнути одним шаром стрічки так, щоб була забезпечена достатня площа для випробовування.
Обгорнений шпиндель установити так, щоб його вісь перебувала під кутом (90 ± 5)° до прямого пруга, або під кутом (90 ± 5)° до лінії дотику у випробній точці вигнутого пруга. При цьому стрічка повинна бути в контакті із самою гострою частиною пруга (у найнесприятливіших умовах) у момент повного оберту шпинделя (рис. 3).
Під час оберту на 360° навколо своєї осі шпиндель притискається до випробного пруга так, щоб під час оберту шпиндель не переміщувався щодо пруга. Якщо під час випробовування відбудеться вигин пруга, то необхідно вибрати таке максимальне зусилля, що не викликає вигину пруга.
Рис. 3 Пристрій для випробовування пругів
1 – переносний або портативний пристрій, що забезпечує прикладання визначеного зусилля F до шпинделя;
– самоклеюча ПТФЕ-стрічка в один шар;
– регульований діапазон кута пошуку найнесприятливішого положення;
- шпиндель;
– випробний пруг.
Потім стрічку знімають зі шпинделя, не збільшуючи до того ж розріз стрічки і не перетворюючі в розріз якийсь дефект стрічки. Вимірюють довжину ділянки стрічки, що контактувала з пругом під час випробовування, і довжину розрізаної ділянки стрічки разом із проміжними розрізами.
Обчислюють відсоток довжини стрічки, надрізаної під час випробовування. Якщо це число перевищує 50 % лінії контактування стрічки з пругом, то пруг вважають потенційно небезпечним гострим пругом [8].
Випробовування на гостроту кінців.
Пристрій для визначання гостроти кінців (рис. 4) прикладають до доступного гострого кінця і спостерігають, проникає випробний кінець на визначену відстань у пристрій для визначання гостроти кінців або ні. Глибина проникнення випробного кінця визначає гостроту. Якщо кінець може контактувати із чутливою голівкою, утопленою на глибину (0,38 ± 0,02) мм нижче кінця ковпачка, і може переміщувати чутливу головку глибше ніж на (0,12 ± 0,02) мм, то кінець вважають потенційно небезпечним.
Відповідно до методу випробування на доступність частини або деталі іграшки, необхідно визначити, чи є випробне вістря доступним.
Іграшку закріплюють так, щоб вістря не переміщувалося під час випробовування. У більшості випадків немає необхідності закріплювати саме вістря, однак, якщо це необхідно, вістря закріплюють на відстані не менше ніж 6 мм від його кінця.
Рис. 4. Пристрій для визначання гостроти кінців
1 – покалібрована щілина; 2 – покалібрований ковпачок; 3 – чутлива головка; 4 – повертальна пружина; 5 – запірне кільце; 6 – барабан; 7 – еталонна покалібрувальна позначка; 8 – шкала мікрометра; 9 – елемент живлення; 10 – пружина електричного контакту; 11 – індикаторна лампа з адаптерною гайкою; 12 – випробний гострий кінець.
Випробовуваний кінець вставляють в калібрувальну щілину в напрямі, що забезпечує найбільшу жорсткість на кінці, і докладають зусилля в 4,5 H для стиснення пружини без пошкодження гострого кінця або країв калібрувальної щілини, не продавлюючи гострий кінець через щілину.
Зовнішній вигляд кінців (закругленість, притупленість, наявність захисних ковпачків або покриттів) визначають візуально.
Міцність корпусу іграшок визначають, кидаючи іграшку 5 разів з висоти (850±50) мм на сталеву плиту завтовшки 4 мм, з покриттям завтовшки 2 мм, твердістю (75±5) одиниць по Шору А, встановленою на негнучку горизонтальною поверхню. Іграшку оглядають. Якщо корпус іграшки не пошкоджений, то цю ж іграшку поміщають на плоску горизонтальну сталеву поверхню, на неї кидають металевий вантаж масою 1 кг і площею 50 см2 з висоти 100 мм від іграшки.
Іграшку вважають такою, що витримала випробування, якщо цілісність корпусу іграшки не порушується.
Контроль міцності іграшки, що приводиться в дію дитиною і несе на собі масу дитини.
На сидіння або опорну поверхню іграшки встановлюють вантаж масою 50 кг і витримують протягом 5 хвилин. Після зняття вантажу перевіряють, чи не зламана яка-небудь частина іграшки.
Потім іграшку знову навантажують масою 50 кг, центр тяжіння якої розташовується на 150 мм вище за поверхню, на якій дитина сидить, або на 400 мм вище за поверхню, на якій дитина стоїть. Вантаж закріплюють так, щоб дія сили відповідала б дії маси дитини на іграшку при природній експлуатації іграшки.
Іграшку з прикріпленим вантажем кидають 3 рази зі швидкістю 2 м/с на сходинку з твердого матеріалу (дерева, металу та ін.) висотою 50 мм. Після зняття вантажу перевіряють, чи зламана яка-небудь частина іграшки.
Іграшку вважають такою, що витримала випробування, якщо після випробування на ній відсутні пошкодження і вона відповідає встановленим для неї вимогам ГОСТ 25779-90 „Игрушки. Общие требования безопасности и методы контроля” [3].