Конспект текстового забезпечення практичних занять до теми:

Наукова комунікація як складова фахової діяльності

Практичне заняття 1: Українська термінологія в професійному спілкуванні

Людина не може охопити-відбити- відобразити

природу всю, повністю, її «безпосередню

цілісність», вона може тільки вічно наближатися

до цього, створюючи абстракції, поняття,

закони, наукову картину світу і т.д. і т. п.

О.Есперсон

Мета: означити поняття «термін», познайомити з умовами організації, стандартизації термінологічної системи української мови, визначити форми творення та шляхи наповнення термінами сфери професійного спілкування, алгоритм організації термінологічної системи мови. Познайомити з адресними центрами розробки та укладання сучасних термінів

План:

Історичні та сучасні проблеми української термінології

Терміни, професіоналізми та їх ознаки

Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія

Кодифікація та стандартизація термінів

Алгоритм укладання термінологічного стандарту

Слово-основна одиниця мови в цілому і лексична одиниця зокрема. Кожне слово має лексичне значення, тобто реальний, предметно-речовий зміст, який оформлений за законами граматики рідної мови і є елементом загальної семантичної системи словника мови. Як зазначав академік В.В.Виноградов: «Слово відноситься до дійсності, відображує її і виражає свої значення не ізольовано, не у відриві від лексико-семантичної системи даної конкретної мови, а у нерозривному зв’язку з нею, як складовий її елемент».

Зважаючи на це, в українській мові, як і в кожній іншій, розрізняють три головні типи лексичних значень: номінативне, фразеологічно зумовлене і синтаксично зумовлене.

Основним типом лексичного значення є пряме номінативне значення. У номінативному значенні слова відбивається об’єктивна реальність, пізнана дійсність, з його допомогою визначаються і називаються поняття. Саме тому номінативне значення є базою, основою для виникнення, існування й застосування всіх інших значень слова.

Поняття – це відображення явища об’єктивної дійсності в його суттєвих ознаках, думка, яка виражає сутність явища. Термін – це поняття у відповідній знаковій формі, є його носієм, зовнішнім символом. Поняття єдине, а термін може позначатися різними поняттями. Термін може залишатися тим самим, в той час як визначене ним поняття з часом може зазнавати тих чи інших змін, іноді суттєвих, наприклад, різносмислова модуляція поняття право : правова поведінка, правові акти, законодавче право, правові свободи.

У словниковому складі української літературної мови велике місце займає термінологічна лексика, кількість якої весь час помітно зростає. До термінологічної лексики належать усі слова, що об’єднуються в мові під загальною назвою терміни.

Термін – спеціальне слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання – науки, техніки, суспільно-політичного життя, мистецтва тощо, напр.: молекула, вітамін, блюмінг, віза, монізм, фонема, кліше, додаткова вартість, питома вага. Слово термін відоме ще з античних часів. У латинській мові (terminus) означало “кінець”, “кордон”, “межа”. У середньовіччі набуло вже значення “визначення”,”позначення”.У старофранцузькій мові знаходять навіть номінацію terme- “слово”.

Термін завжди співвіднесений з відповідним поняттям у системі певної галузі науки, техніки чи іншої галузі людських знань. Однією з найважливіших ознак терміна є його однозначність у межах тієї термінологічної системи, в якій він вживається. Ця властивість терміна зумовлюється його функцією в мові, яка полягає в тому, що термін має забезпечувати однакове розуміння всіма носіями мови спеціального поняття, яке ним виражається, А це можливе лише тоді, коли кожен термін у межах понятійної системи, в якій він функціонує, буде однозначним.

Від слова термін утворено слово термінологія. Термінологія (від.лат. Terminus- божество меж, кордонів та гр.logos-слово) – роздііл лексики, що охоплює терміни різних галузей науки, техніки, мистецтва, суспільного життя, сукупність усіх термінів якоїсь мови.

Термін –це спеціальне слово, яке має дефініцію. Конкретний зміст поняття, визначеного терміном , стає зрозумілим лише завдяки цій дефініції – лаконічному, логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предметів, або значення поняття, тобто його зміст і межі.

Примітка. Дефініція (лат.definition від defenio – визначаю) – це коротке логічне визначення, яке встановлює істотні відмінні ознаки предмета чи значення поняття, тобто його зміст і кордони:

• стилістична нейтральність;

• професійний рівень практичного вживання;

• закріплення кожного терміна за спеціальним поняттям.

Характерні ознаки термінів:

а) належність до певної термінологічної ситеми;

б) наявність дефініції (визначення);

в) однозначність в межах однієї терміносистеми;

г) точність;

д) стилістична нейтральність;

е) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми;

є) відсутність експресивності, образності, суб’єктивно-оцінних

відтінків.

Значення термінів зафіксовано в спеціальних словниках, довідниках, і відповідно їх потрібно вживати лише в тій формі та в тому значенні, які подано у словниках.

Вживаються терміни переважно в науковому й офіційно-діловому стилі, рідше в публіцистичному та художньому і подекуди в розмовно-побутовому.

Сучасна термінологічна лексика неоднорідна. В її складі є терміни , утворені на питомому матеріалі (деякі з них являють кальки з іншомовних слів): речовина, кислота, іменник, теплообмін, розпилювач; велика кількість термінів - слова іншомовного походження: ват, урбанізація, суфікс, синус, політологія. З одного боку, термінологія повинна обслуговувати потреби тієї нації, в мові якої створена, з іншого – при творенні термінології слід зважати на її інтернаціональну комунікативну функцію, яка дедалі зростає. Спільні тенденції в розвитку термінології різних мов переплітаються з власними національними традиціями словотворення. Найпоширенішими способами творення термінів є: афіксація – додавання, варіантність, інтеракція, псевдонародність, монізм, гастрит; абревіація – біохімія, гідропоніка, омонімія, термодинаміка; лексико-семантичний (перенесення значення): збудження (втома), старіння(металів), крихкість(матеріалу).

Існують певні вимоги до використання термінів у діловому мовленні:

1)термін мусить бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій формі, яка зафіксована у словнику, напр.: автобіографія, менеджмент, судочинство, діловодство, а не життєпис, управління, судоведення, діловедення тощо;

2) термін має вживатися з одним значенням, теж зафіксованим у словнику, напр.: дотація – асигнування з державного бюджету установам, окремим виробникам на покриття збитків, доплата;

3) якщо термін є багатозначним, автор документа має будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі, напр.: модель - модель літака, модель економіки, модельний бізнес.

Класифікація термінів – це розподіл термінів, які використовуються за їх узагальненими ознаками споріднення та відмінності.

Один із системних принципів класифікації є розподіл термінологічної лексики за галузевою спорідненістю. Кожна з них має свою підсистему, напр.:

Суспільно-політична:

а)економічна (політекономія, валовий продукт, девальвація, продуктивність праці); б)філософська (детермінізм, дуалізм, емпіризм, іманентність) в)логічна ( алгоритм, аргумент, дедукція , діалектична логіка); г) психологічна (апатія, ейфорія,, мотивація, підсвідомість); д)педагогічна (абітурієнт, диктант, екстерн, незалежне тестування); е)історична (віче, гетьманщина, неоліт, феодал) ; є)юридична ( апеляція, гарант, нотаріус, осудність); ж)дипломатична (нота, конвенція , посол, ратифікаційні грамоти); з)фінансова (аванс, бюджет валюта, іпотечний кредит); и)офіційно-ділова ( акт, кодекс, указ, циркуляр).

Мистецька і мистецтвознавча:

а)музична ( акорд, партитура, сопрано, сюїта); б) театральна( амплуа, , декорація, репертуар, трупа); в)кіномистецька ( кінооператор, кінопанорама, сценарист, фільмокопія); г)образотворче мистецтво (акварель, живопис,, натюрморт, пейзажист); д)архітектура ( барельєф, готика, конструктивізм, портик).

Спеціальна лексика сучасної української мови:

а)літературознавча (епос, поема , кульмінація, модернізм); б) лінгвістична (алфавіт, антонім, вокатив, герундій).

Спеціальна наукова термінологічна лексика:

а)математична (абсциса, інтеграл, ромб, теорія функцій); б)фізична (гамма-проміння, електрон, магніт, електрон); в) хімічна (амінокислота, водень, оксид, хлорид); г) біологічна ( бактерія, вітамін, організм, тип); д) фізіологічна (аорта, дерма, суглоб, фізіолог); е)ботанічна (адоніс, бутон, зав”язь, яровизація); є)зоологічна (амніоти, інфузорія, ссавець, хребетні); ж) географічна ( атлас, клімат, меридіан, широта); з) геологічна ( абразія, земна кора, міоцен, неозойська ера) та інш.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи: 1.Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і т. д. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, порівняйте: валютна система, осушувальна система, теорія економічного ризику, теоретична механіка. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію: машина як пристрій, агрегат (пральна машина, машина(“побутовізм”) - автомобіль). 2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, напр.: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність. 3. Вузькогалузеві терміни - це терміни, характерні лише для певної галузі, напр.: лізинг, банківська гарантія, зрошувальна вода, дренаж, чип. Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте, в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні мовні одиниці: професіоналізми та номенклатурні назви. Професіоналізми - це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни - це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають, як розмовні, неофіційні замінники термінів (платіжка - платіжне доручення; вишка - вища математика, пара - дві академічні години в навчанні) або коли та чи інша професія, рід занять не має розвиненої термінології, (напр.: рибальство, гончарство, рільництво та інш. Професіоналізми на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії, порівняйте: підвал у мові поліграфістів, бобик, бублик у мові водіїв тощо. Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні (сленги, жаргонізми), проте вони є ненормативними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні. Номенклатура (від лат. nomenclatura - перелік, список імен) - сукупність назв конкретних об'єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об'єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об'єктів: напр., у географічній номенклатурі - Чорне море, Шацькі озера, річка Десна; видові назви у ботанічній лексиці, напр. назви дерев - дуб, смерека, ялина. Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна та інш. Напр., порівняйте економічний термін “валюта” і номенклатурні назви “долар, євро, крона, песо”; медичний термін “рибонуклеїнова кислота” і номенклатурна назва ДНК.

Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання термінологічного стандарту Термінологія може виконувати свої основні функції - позначати наукові поняття і задовольняти потреби у спілкування фахівців в тому випадку, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів. Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.. Стандартизація термінології - це вироблення термінів, еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це - національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це - міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах. Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кінці XIX на початку XX ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В.Вюстер. У Радянському Союзі було створено потужну наукову термінологічну школу під керівництвом Д.Лотте, яка займалася, зокрема, проблемами нормування термінології. Цей процес перебував під пильним контролем держави: над виробленням стандартів працювали Комітет науково-технічної термінології (КНТТ), Комітет стандартизації мір і вимірних приладів та Всесоюзний науково-дослідний інститут інформації, класифікації та кодування, були прийняті державні стандарти (ГОСТи), що мали силу закона. Радянська система нормативної документації вилучила українську мову зі сфери науково-технічної діяльності. Понад 20 тис. державних стандартів (ГОСТ), 47 тис. галузевих стандартів (ОСТ), 80 тис. технічних умов (ТУ) були російськомовні. Навіть 600 республіканських стандартів УРСР, що їх затвердив і видав Держплан УРСР, також були російськомовні. В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство ім. Т. Шевченка (кінець ХІХ початок ХХ ст.). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті початок 30-х років). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття. Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології. Звичайно, такої суворої централізації, як у колишньому СРСР, не спростерігаємо, але необхідність державного підходу до творення єдиної термінології для усієї країни очевидна. З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, яку схвалив уряд. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології. Для стандартизації термінів у багатьох країнах світу створено відповідні інституції: у США - Американська асоціація стандартів, у Німеччині - Німецький нормалізаційний комітет, у Франції - Французька асоціація нормалізації тощо. Поряд із загальнонаціональними асоціаціями діють також фірмові стандартизаційні групи та спеціалізовані науково-технічні товариства в окремих галузях науки і виробництва. Національні термінологічні комітети в Європі та Америці переважно позадержавні структури. Терміни стають нормативними після ухвал термінологічних нарад і конференцій. Сьогодні в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні 5 років їх переглядають і уточнюють. Як же створюють термінологічний стандарт?

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом: 1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять; 2) відбір усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та інших джерел); 3) поділ термінів на групи:

а) вузькогалузеві терміни;

б) міжгалузеві;

в) загальнонаукові (загальнотехнічні).

Стандартизації повинні підлягати лише вузькогалузеві терміни; 4) вибір із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подаються також, але з позначкою "нерекомендований"); 5) пошук еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами та інш. з відповідних міжнародних стандартів; 6) формулювання українською мовою означення (дефініції) поняття; 7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем. У готовому вигляді стаття стандарту має таку будову: 1) назва поняття українською мовою; 2) скорочена форма терміна; 3) недозволений (нерекомендований) синонім; 4) родове поняття; 5) видове поняття; 6) еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами та інш.; 7) дефініція (означення); 8) формула або схема запису.

Серед власне лінгвістичних проблем, пов'язаних з національно-культурною специфікою українських термінів, сьогодні можна виділити принаймні шість:

• опрацювання критеріїв знеросійщення сучасних терміносистем;

• виявлення англіцизмів(американізмів) у різних терміносистемах і наукове обґрунтування доцільності їх ужитку;

• з'ясування ролі і місця інтернаціоналізмів і їх національних відповідників у різних національних терміносистемах;

• способи відбору назв опредметнених дій;

• способи відбору найменувань опредметнених ознак;

• орфоепічні й орфографічні проблеми запису запозичених термінів.

Ці проблеми зумовлюють вирішення проблем практичного термінознавства, насамперед термінографії, а також викладання основ наук у середній школі та різноманітних наукових дисциплін у школі вищій.

Питання для підсумкового зрізу знань:

1.Поняття про слово. Лексичне значення слова.

2.Явище полісемії в професійній термінології.

3.Власне українська та іншомовна лексика.

4.Термінологічна лексика сучасної української літературної мови.

5.Класифікація термінів певної системи професійних знань.

6.Нелітературні прошарки термінологічної лексики у професійному спілкуванні..

7. Місце мови у професійній діяльності спеціаліста.

8.Трудноші при перекладі термінів з російської на українську.

9. Явище пуризму в мові як засіб консолідації творчого потенціалу носіїв мови.

Завдання для самостійної роботи:

   1.  Підібрати приклади тлумачення фахових термінів українською мовою

  2.  Підібрати терміни до запропонованих визначень: продовження строку чинності договору, угоди, векселя; головна книга в бухгалтерії; керівник, директор, завідувач, адміністратор, найманий професійний керуючий, який не є власником фірми; комерційний посередник; представник установи, який виконує ділові доручення; обмін товарами на рівну суму між фірмами різних країн, що проводиться на безвалютній основі;

     3.Скласти термінологічний словник до тексту з фахового підручника, пояснюючи терміни;

  4. Підготувати фаховий текст і усно переказати, звертаючи увагу на вимову та вживання фахової термінології;

5. За допомогою словника доберіть до термінів синоніми, складіть з них пари, введіть терміни-синоніми в речення, враховуючи відтінки їх значень;

     - за допомогою словника доберіть до термінів антоніми, складіть з ними речення;

   6.Складіть усне висловлювання фахового спрямування, використовуючи професійну термінологію;

   7, Складіть діалог виробничої тематики, насичений вашою фаховою термінологією;

  8.Прочитайте текст, виправте терміни, що вжиті з невластивим для них значенням: Законодавче закріплення української мови як державної ставить перед вишами України завдання підготувати народну еліту, яка б добре володіла українською мовою і забезпечувала успішний розвиток нації. Нові мотиви вимагають особливого підходу визначення змісту мовних знань і вмінь з української мови професійного спілкування. В Україні єдиною офіційною мовою мае бути лише українська мова ( це закріплено у Конституції України), адже лише вона найліпше пристосована до українського менталітету, способу мислення, природного оточення. Без знання державної мови сьогодні неможливо стати добрим громадянином, патріотом України, її захисником.

Література:

1.Ботвина Н.В.Ділова українська мова: Навч. посібн.- 3-є вид.,доп. та перероб.- К.: АртЕк,2001. – 276 с.

2. Державна програма розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 рр. /Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від.02.10.2003 за № 1546.

3.Корж А.В. Українська мова професійного спрямування: Навч.посібн. – К.: ВАВ ”Правова єдність”,2009. – 294 с.

4.Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування: Навч.посібн. – 3-є вид. – К.: Каравела,2009. – 352 с.

5.Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія: історія і сьогодення. - Л.,1999. – 230 с. 6. Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство: Навч.посібн. - Л.,1994. – 170 с. 7. Сучасна українська літературна мова /За ред. А.П. Грищенка. - Навч.посібн. - К., 1997. – 296 с.

8.Сучасна українська літературна мова: лексика і фразеологія/За ред. акад. І.К.Білодіда. К.: Наук. думка,1973. – 439 с.

Електронні джерела:

www. refine. org. ua>Мовознавство

www.br.com.ua/referat/Movovedennya/15354.htm

uk.wikipedia.org/wiki/Термінологія

ua.text/referat.com/referat -134446-1.htm

intcont.org>Архів>Соціум. Наука. Культура

Додаткова література:

1.Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. - К.:Либідь,1991.

2.Головащук С. Українське літературне слововживання. – К.,1995.

3.Дзюба І. Починаймо з поваги до себе(Сучасна мовна ситуація в Україні). – К.,2002. - 57 с.

4.Пентилюк М.І. Культура мови і стилістики. – К.,1994. – 240 с.

5.Томан І. Мистецтво говорити. - К.,1989.

Практичне заняття 2. Сучасна українська лексикографія

Не бійтесь заглядати у словник –

Це пишний яр, а не сумне провалля.

Плекайте,як дбайливий садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад

М. Т.Рильський

Мета: опрацювати інформацію про укладання словників, означити історичні етапи розвитку лексикографії, ознайомитись зі словниками в електронному режимі

План: Типи словників. Словники в професійному мовленні. Українські електронні фахові словники

Лексикографія (від гр.λεξίχσς -слово, γράφω -пишу) – як галузь мовознавчої науки покликана, поряд із розв’язанням важливих теоретичних проблем словникової роботи, задовольняти практичні потреби суспільства в словниках різних типів і різноманітного призначення. Інакше кажучи, лексикографія – це наука, що займається не лише розробкою теоретичних проблем укладання словників, але й призбируванням, упорядкуванням і описуванням різного роду словникових матеріалів. Найчастіше словник подає зібрання слів тієї чи іншої мови в алфавітному порядку.

Між лексикографією та іншими мовознавчими дисциплінами існує тісний зв'язок. З одного боку, лексикографія становить, так би мовити, матеріальну базу лінгвістичних досліджень, постачаючи для них перевірений і відповідним чином систематизований матеріал, без якого неможливе будь-яке серйозне науково-лінгвістичне узагальнення, а з іншого – своїми успіхами лексикографія завдячує розвиткові суміжних з нею галузей науки про мову. Саме тому серед існуючих галузей лінгвістичної науки лексикографія, в якій нерозривно пов’язані й взаємно зумовлені два аспекти – теоретичний і прикладний, практичний, - виступає здебільшого як науково-прикладна дисципліна.

Словникова продукція, залежно від складу лексичного матеріалу й способу його опрацювання, буває різних типів. Насамперед, слід розрізняти філологічні, чи загальномовні й енциклопедичні словники.

• Філологічні словники мають кілька основних типів і багато різновидів, але об’єктом описування в них завжди є саме слово. Залежно від типу й характеру філологічного словника, конкретне слово в ньому може розглядатися в одному чи в кількох аспектах, скажімо, з погляду його походження (етимологічний словник) чи функціонування протягом певного історичного періоду, або ж з погляду його правильності написання, наголошення і вимови слова (словники орфографічні, вимови та наголосу), його семантики, стилістичного застосування і граматичного оформлення (тлумачні словники). Своєрідними різновидами тлумачного словника виступають словники синонімічні, фразеологічні, іншомовних слів, крилатих слів або виразів, ідіом, словники мови письменників, а також деякі спеціальні, чи термінологічні та інш. Найбвільш поширеним типом словників, призначених для фахівців і широкого кола користувачів, здавна стали в Україні двомовні перекладні словники, в яких реєстрове, чи заголовне, слово в різних значеннях перекладається відповідниками іншої мови. Нерідко в словниках цього типу при реєстрових словах подаються також короткі лексикологічні та граматичні вказівки й позначки, які допомагають правильно вибрати його еквівалент у другій мові й зрозуміти його значення. Інколи в двомовних перекладних словниках наводяться також цитати- ілюстрації або словосполучення, які підтверджують наявність цього слова в мові й показують сферу його функціонування. Серед зразків цього типу словників в українській лексикографії можна назвати найкращий словник початку ХХ ст. “Словарь української мови” за ред. Б.Грінченка (правда, з деякими рисами словника тлумачного типу). До двомовних перекладних словників належать також більшість виданих в Україні термінологічних словників, в яких подається переклад спеціальних чи загальновживаних термінів певної галузі науки чи знання. Філологічні словники можуть бути одномовні, двомовні й багатомовні. Їх інакше називають – білінгвістичні.

• Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а повязані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних ділянок знання, мистецтв, виробництва, політичного життя тощо. Тому в енциклопедичних словниках немає слів таких граматичних категорій, як вигуки, займенники, сполучники, частки; прислівники, дієслова та прикметники подаються в цих словниках лише тоді, коли вони термінологізувалися, тобто вживаються для точного вираження спеціальних понять і означення спеціальних предметів.

• Історія української лексикографії починається з кінця ХУІ ст., коли Лаврентієм Зизанієм був створений “Лексисъ съ толкованіємъ словенськихъ словъ просто”(опублікований у Вільно в 1596 р.) хоча, звичайно, і до цього були спроби укладання невеличких словників чи азбуковників. ”Лексис” Л.Зизанія – надзвичайно важлива словникова праця в історії не лише української, але й східнослов’янської лексикографії в цілому. Він став зразком і джерелом для словникарів-наступників. Як перший в Україні друкований словник, він став знаменною віхою в розвитку українського словництва і зберігає свою науково-пізнавальну та історичну цінність і понині. Другою етапною словниковою працею в історії української лесикографії, що також розцінюється як видатний здобуток лексикографічної справи був “Лексиконъ славенорωсскій и Именъ Тлъкованіє” славнозвісного Памви Беренди (надрукований у Києві 1627 р.).У своїй основі «Лексикон» - перекладний церковнослов’янський-український словник, хоча в ньому подекуди виразно проступають елементи тлумачного, енциклопедичного й етимологічного словників. Як зазначають дослідники, П.Беринда виготовленню цього словника віддав майже тридцять років наполегливої праці, зібравши та впорядкувавши у своєму “Лексиконі” надбання попередників і результати власних пошуків. Особливо високо цінував П. Бринда працю Л.Зизанія, про що згадує у післямові до свого “Лексикона”: “Оттуду убо начало вземъ азъ”. Реєстр лексикона включає близько 7000 слів і складається із двох окремих частин. Перша частина становить собою перекладний словник 4980 церковнословянських слів, що віддаються найчастіше синонімами тогочасної живої української мови. Друга чаcтина “Лексикона” нагадує своєрідний словник іншомовних слів та власних імен із джерел того часу “от еврейськаго, греческаго же и латинскаго, и от иных языковъ начинающаяся…” У цій частині подано й пояснено 2002 слова. В обох розглянутих словниках Л.Зизанія та П.Беринди – першою, вихідною мовою була церковнослов’янська, до якої наводилися відповідники й пояснення мовою простою. Протягом другої половини ХУІІ та ХУІІІ ст. в Україні з`являються нові словники, в яких “проста мова” вже виступає першою, тобто реєстр цих лексикографічних праць складається зі слів живої і книжної української мови, а до них наводяться відповідники чи тлумачення мовою “словенською”. Найдавніший словник такого характеру – “Синоніма славеноросская”, віднайдений П,Житецьким у Києво-Печерській лаврі в рукописі й надрукований як додаток до його праці ”Очерк литературной истории малорусcкого наречия” (1889 р.) під назвою “Словарь книжной малорусской речи по рукописи ХУІІ века”. Цікавими лексикографічними працями ХУІІ ст., що побачили світ зовсім недавно,були рукописні словники Є.Славинецького “Лексиконъ латинський” і “Лексикон словено-латинскій” Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського. У словниковій продукції ХУІІІ ст. слід згадати працю Ф.Туманського, яка мала помітний вплив на спрямування і розвиток української лексикографії наступних десятиліть. Це, по суті, перший українсько-російський словник. Очевидно, саме ця праця послужила взірцем для створення низки аналогічних словничків, які додавалися до видань творів нової української літератури кінця ХУІІІ – початку ХІХ ст. Хронологічно найдавніше такий словничок зявився 1798 р. у першому виданні Енеїди І.П.Котляревського як додаток до твору під назвою ”Собраніе малоросійськихъ словъ, содержащихся въ ЭнеидЂ, и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ малороссійское наречіе съ другихъ языковъ, или коренныхъ россійскихъ, но не употребительныхъ”. У другій половині ХІХ ст.. починають виходити в світ вже окремі зібрання українського лексичного матеріалу, серед яких вартий на увагу, перш за все, ‘Словарь малороссійского наречЂя” О.Афанасьєва–Чужбинського. Найвидатнішою працею цього періоду був, звичайно, чотиритомний “Словарь української мови”, що вийшов під ред.Б.Д.Грінченка(1907-1909 рр.). Матеріали для цього словника протягом кількох десятиліть призбирувались великою групою людей, а опрацьовувала їх редакція журналу “Киевская старина”.

• Наступні періоди в розвитку лексикографії були позначені появою все більш розгалуженої системи галузевих та іншого типу словників. Створення в наш час лексикографічної праці, яка б відповідала рівневі сучасної науки й задовольняла високі вимоги й різнобічні запити читачів, вимагає від її виконавців не тільки належної фахової підготовленості та широких знань, а й величезних творчих зусиль протягом тривалого часу. Саме тому сучасні словники майже скрізь виготовляються колективами науковців та науково-допоміжних працівників, тобто лексикографія збагачується переважно творами колективними. Тільки за цієї умови можна уникнути в створюваному словнику елементів суб’єктивізму при доборі, оцінці й кваліфікації великого й різноманітного лексичного матеріалу, що нерідко трапляється в словниках індивідуальних упорядників. Сучасна лексикографія має відкидати сумнівні критерії в праці словникарів, що ґрунтуються на “власному мовному досвіді”, на “особистих уподобаннях” чи всіляких посиланнях на “чуття мови”. Сьогодні в Україні видається велика кількість словників з різних галузей знань. Це в основному словники перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно-перекладні. Перекладні словники - найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Більшість серед них російсько-українські видання, що зумовлено як об'єктивними потребами професійного спілкування, так і синдромом залежності, виробленим у попередні роки: намаганням довести, що українська мова здатна називати всі наукові поняття у власний спосіб. Серед інших двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найуживанішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо. Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше чотири- семимовними. Енциклопедично-довідкові словники дають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин: назви поняття і його означення (дефініції). Напр.: імпорт - ввезення з-за кордону на комерційних засадах товарів, послуг, цінних паперів, капіталів, технологій (у формі чужоземних кредитів та інвестицій) для реалізації на внутрішньому ринку країни, є результатом міжнародного розподілу праці і сприяє економії робочого часу, більш повному задоволенню потреб національної економіки та населення. Загородний А.Г., Г.Л. Вознюк Г.Л. Словник-довідник з підприємництва та економіки будівництва.-Львів,1994.-стор.150). Тлумачно-перекладні словники - це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення.

Інтернет якось поступово й непомітно став невід'ємною частиною нашого життя, і в багатьох користувачів слово «пошта» для зв'язку сьогодні все частіше асоціюється саме з e-mail. В он-лайні тепер можна знайти найрізноманітніші сервіси. Сервіси з перекладу й користування електронними словниками також доступні в он-лайні. Перекласти інтернет-сторінку або e-mail, що надійшов від західного партнера, обробити витяг з документації - завдання, обумовлені нагальною потребою ознайомитися з текстом на іноземній мові, виникають дуже часто. Далеко не всі користувачі мають достатні знання з іноземних мов. Перебороти мовний бар'єр допомагають он-лайнові сервіси з перекладу. Одним з найважливіших переваг цих сервісів - є безкоштовне користування ними. Тому високий попит на подібні сервіси очевидний. Насамперед, треба розуміти чітку різницю між функціями «словника» і «перекладача». Перший перекладає лише окремі слова, іноді стійкі вислови, а другий є інструментом для повного перекладу тексту

Розглянемо декілька електронних багатомовних перекладних словників та різнотематичні електронні лінгвістичні та енциклопедичні словники.

До уваги пропонуємо короткий опис он-лайнових електронних перекладних словників ABBYY Lingvo та MultiLex. Наступне - опис базових можливостей та порівняльна характеристика електронних он-лайнових тлумачних словників Slovnyk.net та Wikipedia (енциклопедія з функцією тлумачного словника).

Електронні словники:

1 Lingvo

Загальні характеристики та основні можливості словника

Словник Лінгво (www.lingvo.ru) добре знайомий українським користувачам, він представлений на ринку вже 15 років. Автором цього словника є російська компанія ABBYY Софт Хаус. До речі, у перекладі з есперанто «lingvo» означає «мова».

По своїй структурі сервіс Лінгво.ru практично ідентичний паперовим словникам: по кожному слову дається кілька перекладів і контекстні приклади використання слова. Безумовною зручністю є наявність великого тематичного вибору словників, об'єднаних у рамках одного сервісу.

Інтернет-версія електронного словника Лінгво здійснює переклад на російську з англійської, німецької, французької, італійської та іспанської мов і навпаки, а також містить 13 тематичних словників, активувати які можна, натиснувши клавішу «вибери словник» та поставивши «прапорець» проти потрібного словника.

На сайті також представлена послуга «віртуальная клавіатура»,що знаходиться в правому нижньому куті під рядком вводу слова, яка дає можливість працювати, використовуючи лише «мишу» комп’ютера.

Практична частина

Крім електронного он-лайнового словника на сайті представлений сервіс перекладу текстів та Web- сторінок, а також інформація про компанію, її продукти та форум для користувачів сервісів ABBYY Лінгво.

Додатково варто відзначити, що копія цього сервісу перебуває на Яндексі (http://lingvo.yandex.ru/) і скористатися нею можна при необхідності перекладу результатів пошуку.

2 MultiLex:

Загальна характеристика та основні можливості словника

Компанія МедіаЛінгва дотримується при створенні словників МультиЛекс досить простої стратегії. В основу електронних словників закладені словникові бази книжкових видань, що вже завоювали популярність і визнання серед перекладачів, викладачів іноземних мов, студентів і школярів.

Он-лайн- словник МультиЛекс (www.online.multilex.ru) містить більше ніж 40 загальних, тематичних та тлумачних словників, що заслуговують на довіру професійних лінгвістів та перекладачів. Інтернет- версія електронного словника здійснює переклад на російську з англійської, французької, німецької, італійської, португальської, іспанської та узбекської мов і навпаки.

Виконуючи переклад текстів будь - якої складності, використовуються докладні та актуальні статті он-лайн – словника МультиЛекс, що містять детальні тлумачення слів, транскрипцію та приклади вживання. Для перекладу спеціалізованої лексики до складу МультиЛексу входять тематичні он-лайн – словники з багатьох галузей, таких як: будівництво, економіка, банківська справа, комп`ютерні науки, право, техніка, медицина та багато інш.

На сторінці МультиЛекс он-лайн ви також маєте можливість завантажити електронні словники для стаціонарного комп`ютера, смартфону, КПК та мобільного телефону.

3. Електронні тлумачні словники

Вікіпедія

Загальна характеристика та основні можливості тлумачного словника - енциклопедії Wikipedia

Wikipedia («Вікіпедія») —найповніша енциклопедія у світі. Це унікальний міжнародний інтернет - проект, що складається з 253 мовних проектів Вікіпедії, яким можна скористатись на сайті www.wikipedia.org. Серед них, найбільшу кількість має англійська Вікіпедія - 2,3 млн. статей. «Вікіпедія» стартувала 15 січня 2001 р. Проект створили вчений-філософ з університету штату Огайо Ларрі Сэнгер і підприємець Джиммі Уэйлс родом із Санкт-Петербурга, який проживає в штаті Флорида США. Саме тоді вони вже займалися Nupedia – інтернет - енциклопедією, що відрізнялася від своїх попередниць тим, що була простішою та більш доступною.

Одним з ноу-хау першого проекту було залучення авторів-добровольців до створення вивірених енциклопедичних статей, які потім могли б використовуватися всіма бажаючими. Однак, робота йшла повільно, тому що написання й рецензування виявилося справою складною. Але увагу ентузіастів привернула комплексна інтернет-видавнича система Wiki, розроблена в 1995 р. програмістом з Портленда Уордом Каннингемом. Вона дозволяє підтримувати інтернет - сайти, інформацію, на які можна реагувати й доповнювати в он-лайновому режимі. Учасник Wiki може внести зміни на будь-яку сторінку сайту, і їх відразу побачать всі відвідувачі. При цьому між сторінками активно розміщені гіперпосилання, в результаті довідкова функція сайту поліпшується.

Програма вийшла вдалою. Назва wiki запозичена від гавайського wikiwiki - «дуже швидко». Поступово розробка вийшла за рамки базового програмного продукту й перетворилася в концепцію. Вікі - гіпертекстове інтернет - середовище, призначене для колективного редагування, нагромадження й структуризації текстової інформації.

Сьогодні у Вікіпедії більше 29 447 статей (не враховуючи зображень). Це лише позначені статті, якими користується біільшість людей всього світу, та число їх зростає кожен день.

Запитання та завдання для самоконтролю:

1.У яких значеннях вживається слово «лексикографія»?

2.Що вивчає розділ мовознавства « Лексикографія»?

3.Як поділяються словники за призначенням і характером викладу матеріалу?

4.У чому відмінність між словниками енциклопедичними та лінгвістичними?

5.Яких різновидів є лінгвістичні словники? Яке призначення й особливості у кожного з них?

6.Охарактеризуйте найважливіші словники української мови.

7.Якими різновидами електронних словників ви користуєтесь найчастіше? Назвіть їх.

8.Скласти статті до словника за вибором (лінгвістичні, енциклопедичні).

• Література:

• 1.Сучасна українська літературна мова: лексика та фразеологія/За заг. ред.. акад..І.К. Білодіда. - К.: Наук.думка,1973. -439 с.- ст.Лексикографія,с.292-326.

• 2.Сучасна українська мова/За ред. О.Д.Пономаріва. 2-е вид.,перероб. –К.:Либідь,2001. – 239 с. – ст.Лексикографія, с.90-102.

• 3.Шкуратяна Н.Г.,Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навч. посібн. – К.:Літера,2000. – 685 с. – ст.Лексикографія, с.178-189.

• Електронні джерела:

Практичне заняття № 3. Науковий стиль і засоби реалізації у професійному спілкуванні

Чудова думка втрачає всю свою цінність,

коли вона погано висловлена

Вольтер

Мета: дослідити лексичні, семантичні, стильові особливості наукового стилю, структурні алгоритми наукового тексту

План: становлення і розвиток наукового стилю сучасної української літературної мови. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки

Рекомендації: оскільки питання наукового стилю частково були розглянуті в контексті теми «Стилі сучасної української літературної мови« увагу доцільно зосередити на практичному опрацюванні наукового тексту. Наприклад, запропонувати авторський науковий текст з метою законспектувати, в подальшому дослідити його за способом добору тез та розподілу на смислові частини, скласти план та проаналізувати структуру тексту, охарактеризувати вибір мовностилістичних засобів, термінологічні ряди певної галузі, використані в ньому, та зробити висновки щодо проведеної роботи з метою в подальшому використання набутого досвіду у самостійній роботі над науковими текстами та для створення власних.

Кожному вченому притаманний особистий ритм пошуку, аналізу, написання тексту. Костянтин Паустовський вважав: „Кожний твір треба писати так, ніби він останній у твоєму житті”. До когось приходить натхнення на світанку, коли організм тільки прокидається і свідомість нічим не перевантажена; а гіпотези та уявні експерименти приходять вночі, коли життя навколо сповільнює свій ритм. Те, що твориться на піднесенні, в пориві „першого варіанту” і здається спочатку досконалим, уже завтра, при другому прочитанні й уважному осмисленні, може виявитися двозначним, кострубатим, неточним. Тоді кожен автор стає редактором, який звіряє створене за законами „хорошого стилю”, якісного дослідження, чітких висновків.

До сильних позицій належать основні текстові елементи: назва, рубрикація (зміст), перший рядок і останній абзац, які не тільки закладають інтригу творчого пізнання, а й стають концептуальною основою, стрижнем, що підтримує все дослідницьке навантаження.

Парадокс наукової творчості полягає і в тому, що на цьому складному шляху трапляється чимало нудної, рутинної, чорнової роботи, що вимагає часу, посидючості, наполегливості у досягненні задуманого. Кожен професор колись починав із аспіранта, асистента, робив перші невдалі кроки, вагався, вислуховував поради й нищівну критику, тобто пройшов усі можливі рифи задоволення від роботи чи негайної спокуси все кинути і знайти щось простіше, приємніше, те, що забирає менше часу й дає більше грошей. Самому доводиться збирати факти, проводити експеримент, малювати ескізи, провадити опитування, спостерігати, аналізувати, друкувати, правити, впроваджувати, наполягати, самому платити додаткові гроші за ксерокопіювання і сканування, надання дефіцитної апаратури, за дозвіл провести ту чи іншу вибірку.

Від ученого очікують і яскравої мови викладу наукового тексту, образних порівнянь, цікавого сюжету. Коли монографію характеризують як „нецікаву”, „сіру”, „водянисту”, то це недоопрацювання автора, якому не вдалося зміст і форму наукової праці позбавити одноманітності, безликості. Так само важко виправдати надмірну ускладненість і наукоподібність. Головне ж достоїнство наукової мови – зрозумілість, легкість, лаконічність, вільні переходи від речення до речення, зовнішня простота, логічні перепади відсутні, кожна фраза поєднана природними, непомітними смисловими зв’язками.

Навіть відомі вчені, яким часто доводиться оприлюднювати свої ідеї й публічно виступати, не цураються перевірки написаної фрази на слух: мовлене слово звучить об’ємніше, аніж закарбоване на папері.

Класичним стало твердження, що історія літературної мови – це історія стилів. Науковий стиль сучасної української мови почав розвиватися з середини Х1Х ст.. Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль української мови в теоретичному плані належить П.Житецькому(1836-1911рр.) Він накреслив перспективу його розвитку, брав участь у виробленні норм українського правопису, написав глибокі наукові дослідження з історії української мови, літератури, фольклору. Першою українською науковою установою справедливо вважають Наукове товариство ім.Т.Г.Шевченка у Львові (1893р.), Українське наукове товариство (1907р.) у Києві. Ці наукові установи видавали «Записки», а також спеціальні збірники секцій (філологічна, історико-філософська, математична, природничо-технічна, медична). З кінця Х1Х ст., більш-менш інтенсивно розгортається видання наукових праць українською мовою, передусім науково-популярних, переважно з гуманітарних дисциплін (історія, література), менше з економіки, права, філософії; поодинокі наукові праці з географії, біології, геології, медицини; майже не видавалися з фізики, математики, хімії.

Від 90-их рр. Х1Х ст. науковий стиль української мови активно розвивається. В його розвиток великий внесок зробили українські вчені М.Драгоманов, І.Франко, А.Кримський, В.Гнатюк, К.Михальчук та інші.

Закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових різновидах припадає на ХХ ст.. Він досягає такого рівня розвитку, що дає змогу передавати найскладніші здобутки людської думки в будь-якій сфері наукових знань. В українській науковій мові виробилися власні принципи використання словесних і граматичних засобів загальнонаціональної літературної мови, а також у ній представлені й індивідуальні манери письма відомих учених. Усе це і є показником її стилістичної зрілості та багатства.

Чого варто уникати при написанні наукової роботи:

• розмовного стилю і сленгу (у письмових роботах вони недоречні, в усному виступі в незначній дозі – можливі);

• зайвого гумору, іронії, дошкульності, критиканства;

• незрозумілих абревіатур і скорочень без їхнього пояснення; недоцільно використовувати абревіатури і скорочення в заголовках, рубриках;

• мовних штампів, без спеціальної термінології неможлива жодна наукова праця, але варто простежити за точністю вживання термінів при викладі думки. Не втрачайте почуття міри, не пишіть довгі складні речення з заплутаними конструкціями, з використанням наукоподібних слів, псевдонаукового стилю (часто саме такі претензійні та малозрозумілі слова використовуються неправильно, затуманюють смисл, занижують якість дослідження);

• надмірного використання дужок: зловживання ними означає, що дослідник працює „неритмічно”, зайвий раз нагадує про подробиці й уточнення другорядного значення;

• слід перевіряти ініціали авторів досліджень, на які доводиться посилатися;

• наказовості, повчальності, надмірного чи несуттєвого вживання слів „повинно, має, мусить, необхідно та інш.” часто надають тексту зобов’язуючого відтінку;

• тавтології: стежити за тим, аби одне й те ж слово (навіть поняття) не повторювалося надто часто. Використовуйте синоніми, зазирайте у словники.