12.Політика як мистецтво політика як наука

Політику можна розглядати як науку і мистецтво. Головне завдання політики як науки - визначення цілей і завдань політичного розвитку, розробка, моделювання та прогнозування різних аспектів політичної діяльності. Політика вправі розглядатися як наука в тому розумінні, що вона може служити джерелом знань про одну з життєво важливих сфер буття людей, класів, партій і держав. Але політика й сама повинна будуватися на основі відповідних наукових знань і рахуватися з результатами дії об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, з наявністю певних соціальних механізмів, принципів і норм, що регулюють розвиток суспільного організму. Прийняття політичних рішень в сучасних демократичних системах припускає всебічну наукову експертизу, систему консультацій, професіоналізм відносин. Політика завжди є підсумок кропіткої трудомісткої роботи політичних діячів, дослідницьких центрів та наукових інституцій, слідство колективного розуму багатьох людей і організацій. Однак повної тотожності науки і політики бути не може, як не можуть бути тотожними теорія і практика. Це визначається імовірнісним характером політичного процесу, присутністю в політиці як раціональних, так і ірраціональних начал.

Політика вимагає не тільки знань, але і майстерності політичного лавірування і компромісів, уміння захопити і повести за собою маси, здатність адекватно реагувати на швидко мінливу ситуацію, передбачити хід політичних подій. Не всі в політиці піддається голому розрахунку; в ній присутні і емоції, інтуїція, майстерність. Тому політика являє собою не тільки науку, але і мистецтво - мистецтво управління державою, мистецтво завоювання та утримання влади, втілення в життя різних суспільних цілей та інтересів. Існує думка, що політика - мистецтво можливого. Політичний керівник обмежений у своїй діяльності готівковими ресурсами; він повинен враховувати співвідношення сил, громадська думка, стан політичної культури та ряд інших факторів. Мистецтво політики полягає в тому, щоб досягти поставленої мети з мінімальними витратами і втратами

13.Методи і функції політології

Політологія – наука про політику та її взаємовідносини з людиною та суспільством. Виникнення та розвиток політології. Предмет, об‘єкт, методи, функції політології. Основні парадигми політології

Політика займає особливе місце в діяльності людей з того часу, коли людство виходить з варварства до цивілізації, коли з‘являється держава. Суспільне життя вивчають різні гуманітарні науки, у кожної з них свій предмет дослідження. Політологія – наука про політику та її взаємовідносини з людиною та суспільством.

Методами називаються конкретні засоби засвоєння знань про політику. Ними є:

• загальні методи дослідження (соціологічний, культурологічний, функціональний, поведінковий, системний, інституціональний, антропологічний, порівняльний, історичний);

• загально логічні методи (аналіз та синтез, індукція та дедукція, абстрагування та сходження від абстрактного до конкретного, сполучення історичного та логічного аналізу, уявний експеримент, моделювання тощо);

• методи емпіричних досліджень (використання електоральної статистики, анкетний опит, теорія ігор, спостереження, аналіз документів, лабораторний експеримент).

Політологія як наука здатна виконувати об’єктивно корисні для суспільства функції:

• пізнавальна, яка здійснюється в процесі утворення точного образу політики, виявленні основних закономірностей, тенденцій змін, формуванні уявлень про її компоненти;

• прогностична, що дозволяє здійснювати більш-менш точні передбачення майбутніх політичних подій;

• практична, реалізується як вплив на управління;

• ідеологічна, сприяє обґрунтуванню і пропаганді політичних ідеалів, цінностей, цілей, реалізація яких об’єктивно відповідає інтересам соціальних спільнот, визначає стратегію і тактику політичної діяльності, політичної поведінки;

• культурна збагачує уявлення людей про засоби досягнення політичних цілей, формує образи бажаних подій, утворює ціннісні ідеали;

• виховна, в ході реалізації якої складаються необхідні в демократичному суспільстві передумови, навички участі громадян у політичному процесі.