30. Поясніть відомий вислів «якщо ви не цікавитеся політикою,то політика цікавиться вами»

"якщо ви не цікавитеся політикою, то це ще не значить, що політика не цікавиться вами". Він жив у демократичному суспільстві і для нього було природно так вважати. Сьогодні можна стверджувати зовсім протилежне: "Навіть якщо ви цікавитеся політикою, вона все одно може не цікавитися вами". Ми дожили до того часу, коли політика зовсім не цікавиться нами – в жодній якості, навіть в якості виборця, бо потрібні цифри голосів на виборах можна просто намалювати. Коли ми стали не цікаві політиці, політика роздвоїлася – на політику для нас та політику для політиків. "Політика для нас" або "екранна політика" це шоу для ідіотів екранної культури, які думають, що те, що вони бачать на екрані (телевізора чи комп'ютера), і є дійсність. Хто не бажає бути ідіотом, не дивиться політику на екрані. Але таких, що дивляться і частково вірять тому, що відбувається, все ще лишається дуже багато. І саме це дозволяє такій політиці зберігатися та мати вплив в суспільстві. "Екранна політика" породжує цікавість принципово в інший спосіб, ніж би це робила дійсна політика. "Екранна політика" оперує обивательськими штампами, масовими образами, скандалами, примітивними рецептами і т.д. "Політика для політиків" це політика, яка завжди лишається за екраном. Навіть коли якісь уривки цієї політики і попадають на екран, то вони попадають у такий спосіб, щоб цілісну картину ніколи не можна було зрозуміти. Ця політика доволі складна. Єдиний спосіб її зрозуміти, навіть для спеціалістів, це самому долучитися до кола політиків. Але коли спеціаліст попадає до кола політиків, він має приймати правила цієї політики. І найпершим правилом є розрізнення політики на дві реальності. Отже, якщо навіть колишній представник громадськості (юрист, журналіст чи якийсь експерт) стає втаємниченим у справи "політики для політиків", він перестає бути представником громадськості. Якщо раптом в нього просинається совість, то він може розповісти про реалії складної "політики для політиків", по-перше, спрощено, а по-друге, в середовищі "екранної політики", де і так примітивних скандалів достатньо, і його скандальні звинувачення нічим не відрізнятимуться від скандалів, які розігрують самі політики для вдячних глядачів політичних ток-шоу. Так працює система подвійної політики і подвійних стандартів у політиці. Цю систему неможливо здолати зовсім не тому, що цього не хочуть політики чи рекрутовані ними спеціалісти з громадськості. Цю систему неможливо здолати, тому що споживче суспільство вирівняло мотивації майже всіх верств населення – складні мотивації повсюдно були витіснені простими споживчими мотиваціями. Виникла суспільна угода – суспільство ніби каже політикам "якщо ви нам гарантуєте цікаве шоу та підкуп на виборах, то ми не цікавитимемося якоюсь іншою політикою, ніж та, що на екрані". І допоки всіх це влаштовує, така політика існуватиме. Навіть коли така політика починає продукувати проблеми, ніхто не думає від неї відмовлятися. Проблеми чудово каналізуються "екранною політикою". Звичайно можна запитати – чому люди воліють не знати глибинні причини проблем і чому вони вдовольняються такою "екранною політикою", коли проблеми наростають. Але на це питання відповідь була дана вже досить давно.