31

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Мала академія наук України

Луганська обласна Мала академія наук учнівської молоді

Ровеньківська філія

філологічне наукове відділення

секція «Англійська мова»,

галузь науки – 10.02.00 Мовознавство

«Особливості вираження гумористичного в англійській мові»

роботу виконала:

Курочкіна Юлія Русланівна

учениця 9 класу

ровеньківської гімназії №1

науковий керівник:

Пономарьова Галина Миколаївна

викладач кафедри англійської філології

ДЗ «Луганський національний університет

імені Тараса Шевченка»

вчитель (за предметом якого

виконане дослідження)

вчитель англійської мови

Король Світлана Олександрівна

м. Ровеньки – 2012

Зміст

Вступ …………………………………………………………………………………..2

Розділ І. Гумор як національна особливість народу ……………………………3

1.1 Визначення гумору та його різновиди ………………………………………….3

1.2 Національні особливості гумору ……………………………………………..8

Розділ ІІ. Гумористичне в англійській мові та способи його вираження…10

2.1 Особливості англійського національного гумору……………………………10

2.2 Способи вираження гумористичного в англійській мові …………………..19

Висновки …………………………………………………………………………..26

Список використаної літератури ……………………………………………….28

Вступ

У сучасному світі гумор є необхідним компонентом спілкування, разом з тим багато характеристик гумору недостатньо вивчені в лінгвістичній літературі, тому неминучою характеристикою міжкультурного спілкування є комунікативні збої, що відбуваються через неспівпадання картин світу і вимагають лінгвокультурного пояснення. Особливості англійського національного гумору вивчали багато вчених-лінгвістів: Бахтін, Пропп, Курганов, Кулинич, Санніков, Raskin, Mulkey та ін. Пояснення і попередження комунікативних збоїв, викликаних нерозумінням англійського гумору, дуже важливо як для лінгвістичної теорії, так і для практики міжкультурного спілкування . Необхідність розуміння особливостей англійського гумору, способів його формування при вивченні англійської мови зумовили вибір теми нашого дослідження: «Особливості вираження гумористичного в англійській мові».

Об’єкт дослідження – гумор та його національні особливості у різних народів.

Предмет – англійський національний гумор та способи його передачі в англійській мові.

Мета дослідження – визначення способів вираження гумористичного в англійському національному гуморі.

Для виконання поставленої мети були визначені наступні завдання:

- визначити поняття гумору та різні підходи до нього;

- з’ясувати різновиди гумору;

- з’ясувати національні особливості гумору різних народів;

- визначити особливості англійського національного гумору;

- розглянути різні способи вираження гумористичного в англійській мові.

Практична цінність роботи полягає в тому, що її результати будуть сприяти покращенню вивчення англійської мови, допоможуть розумінню особливостей англійського національного гумору при спілкуванні з носіями англійської мови і при читанні англомовної літератури.

Розділ і. Гумор як національна особливість народу

1.1 Визначення гумору та його різновиди

Гумор – особливий вид комічного, що поєднує насмішку та співчуття. На відміну від сатири та іронії, в гуморі під маскою смішного таїться серйозне відношення до предмету сміху і навіть виправдання, що забезпечує гумору більш цілісне відображення істоти явища. Так про нього говорив М.В.Гоголь.

Відрізняючись більш м'яким ставленням до недоліків життєвих явищ, поведінки людей, гумор, здатний викликати лише незлобиву посмішку і грунтується лише на використанні прийомів дотепності і смисловий гри. Гумор припускає дотепність і проявляється в відповідній емоційній реакції: усмішці, сміхові, веселому настрої. Гумор (англ. humour – моральний настрій, від лат. Humor – рідина; згідно античному вченню про співвідношення чотирьох тілесних рідин, який визначає чотири темпераменти, або характери) – особливий вид комічного; відношення свідомості до об'єкта, до окремих явищ і до світу в цілому , що поєднує зовні комічне трактування з внутрішньою серйозністю. Згідно етимології слова, гумор свідомо «норовливий», «суб'єктивний», особистісно зумовлений, відмічений відбитком «дивного» умонастрою самого «гумориста». На відміну від власне комічного трактування, гумор налаштовує на більш вдумливе, серйозне ставлення до предмету сміху, на збагнення його правди, незважаючи на смішні дивацтва, – в цьому гумор протилежний висміюванню, руйнівним видам сміху.

В цілому гумор прагне до складної, як саме життя оцінки, вільної від односторонностей загальноприйнятих стереотипів. На більш глибокому (серйозному) рівні гумор відкриває за нікчемним піднесене, за безумним – мудрість, за норовливим – справжню природу речей, за смішним – сумне, «крізь видний світові сміх ... незримі йому сльози» (за словами М. В. Гоголя). Жан Поль, перший теоретик гумору, уподібнює його птахові, який летить до неба догори хвостом, ніколи не втрачаючи з виду землю, – образ, в якому матеріалізуються обидва аспекти гумору.

В залежності від емоційного тону і культурного рівня гумор може бути добродушним, жорстоким, дружнім, грубим, сумним, зворушливим і т. п. «Текуча» природа гумору виявляє здатність приймати будь-які форми, що відповідають умонастрою будь-якої епохи, її історичним «вподобанням», і виражається також в здатності поєднуватися з будь-якими іншими видами сміху: перехідні різновиди гумору – іронічне, дотепне, сатиричне, забавне. Порівняння з основними видами комічного, багато що з'ясовує в суті і своєрідності чистого гумору. (Жан Поль)

Гумор – доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття вад, фізична або вербальна дія, яка має на меті розсмішити. В основі лежить протиставлення кількох частин буття, вихвачених гумористом з контексту історичного розвитку. Поняття гумору ґрунтується на спостережливості та аналітичності мислення, тому бути в доброму гуморі – бути спостережливим та мислити філософськи – підмічати єдність та боротьбу протилежностей в межах однієї сутності.

З позицій сучасних наукових парадигм гумор, іронія і сатира є формами комічного, способами відображення явищ дійсності, що заслуговують критичних та гостросатиричних оцінок. Відмінність між гумором і сатирою полягає передусім у стилістичних особливостях їх використання. Гумористична критика передбачає виправлення, вдосконалення об’єкта осміяння; сатира ж не лише викриває, а й негативно переосмислює об’єкти і явища, неспіввідносні з ідеалом.

З іронією, не менш складним видом комічного, гумор схожий і по складу елементів, і по їх протилежності, але відрізняється «правилами» комічної гри, а також метою, ефектом. В іронії смішне ховається під маскою серйозності – з переважанням негативного (глузливого) відношення до предмету; в гуморі – серйозне під маскою смішного. Складність іронії, таким чином, лише формальна, її серйозність – уявна, її природа – чисто артистична; навпаки, складність гумору змістовна, його серйозність – справжня, його природа, навіть в грі, швидше «філософічна», світоглядна. Гумор нерідко «грає» на двох однодійних аспектах людської натури – фізичному і духовному. Тому ефект іронії і гумору різний: іронія, близька до сміху уїдливого, зачіпає, ранить, тоді як гумор в кінцевому рахунку заступається за свій предмет, а його сміхом інколи, наприклад в «дружньому» гуморі, «соромливо» прикривається захоплення, навіть прославляння. Колоритом гумору художники нового часу часто користуються щоб уникнути однобічності – для зображення найбільш благородних героїв, а також ідеальних натур «простих людей», національно або соціально характерних. (В. Скотт і ін).

Не менш показове зіставлення гумору з дотепністю, з комічним в інтелектуальній сфері. Ставлення гумору до сатири визначається вже тим, що джерелом сатиричного сміху служать пороки, недоліки як такі, а гумор виходить з тієї істини, що наші недоліки і слабкості – це найчастіше продовження, утріровка або виворіт наших же особистих достоїнств. Сатира, відкрито викриваючи об'єкт, відверта в своїх цілях, тенденційна, тоді як серйозна мета гумор, глибше залягаючи в структурі образу, більш менш прихована за сміхової аспектом. Безкомпромісно вимоглива позиція сатирика ставить його в зовнішнє, відчужене, вороже становище до об'єкта; більш інтимне, внутрішньо близьке ставлення гумориста (який «входить в положення» предмету його сміху) тяжіє до поблажливості. Але саме великим сатирикам (Дж. Свіфт, М. Є. Салтиков-Щедрін), що перебувають у глибокому, нерідко близькому до трагізму, розладі з життям, часто властиво химерно перемішувати гнівну серйозність з абсурдно ігровим, як би жартівливо незначним.

Історично гумор виступає як особистісний наступник безособового прадавнього типу комічного – всенародного, обрядово-ігрового і святкового сміху. Життя заломлюється в гуморі через «особистий розсуд», ухиляючись від офіційних стереотипів уяви і поведінки. Сфера гумору, на відміну від архаїчного сміху, – це особистісне начало в суб'єкті сміху, предметі сміху, критеріях оцінки. Якщо колективне свято поглинає, уподібнює кожного всім, інтегрує, то гумор диференціює, виділяє «я» зі всіх (наприклад, Дон Кіхот), для всіх, аж до самопожертви заради всіх. У гуморі «думка» перестає бути уявним, недійсним, несправжнім поглядом на речі, яким воно представляється у свідомості, і, навпаки, виступає єдино живою, єдино реальною і переконливою формою власного (самостійного) збагнення життя людиною. Трактуючи речі серйозно, але аргументуючи комічно, «примхливо», апелюючи не окремо до розуму або почуттів, а до цілісної свідомості, гумор немов виходить з того постулату, що в абстрактній від суб'єкта, безособовій формі переконання нікого не переконує: ідея без «особи» не живе,« не доходить », не ефективна. Особистісна природа гумору пояснюється тим, що, на відміну від інших форм комічного, теоретична розробка яких сходить ще до древнього Сходу і античності, гумор привернув увагу естетиків пізно – з 18 ст. Але з тих пір дослідження гумору з'являються одне за одним – гумор майже закрив для нас інші види смішного. Загальновизнана «батьківщина» гумору – Англія, країна класичного розвитку буржуазно-ліберальної думки, але також класична з часів пуританства країна canfa (англійське – лицемірство, святенництво, вульгарне в загальноприйнятих стереотипах пристойності), як і країна найбільш яскравої багатовікової боротьби з тиранією громадської думки.

Почуття гумору – здатність людини розуміти гумор. Воно надає людині впевненості в собі й оптимізм. У крайніх випадках викликає почуття зверхності і влади над об'єктом приниження. Інструмент гумору – це жарт. Зазвичай вдало вигаданий жарт знімає напругу, смуток або страх. Однак, якщо жарт висловився на адресу будь-якої людини, то він може нести не тільки радість, а й бути актом агресії, оскільки людина може побачити в ньому зловмисну образу і приниження. Тому жарти зазвичай допускаються тільки по відношенню до добре знайомих людей, які сприймають їх як прояв довіри до них самих, що дає можливість подивитися на себе з боку в критичному світлі. У цьому випадку стосунки між людьми зміцнюються ще більше. В іншому ж випадку жарт, особливо висловлений на публіці, сприймається як особиста образа і сприяє виникненню неприязні між людьми. За вищезгаданим причин сміх може бути як злим, так і добрим. Те ж саме можна сказати і про жартівника.