8. Принципи й методи керування.

Основним принципом організації процесу управління виробничим підприємством є:

• економічність – досягнення максимально можливих результатів за мінімальних витрат;

• системність – кожна людина у виробництві розглядається як часина великої техніко-економічної системи, в яку вона входить;

• пропорційність – постановка завдань, визначення засобів і способів їх здійснення з урахуванням необхідності дотримання узгодженого розвитку суб’єктів управління;

• особиста матеріальна зацікавленість – матеріальне заохочення працівників за результатами праці;

• директивність, єдиноначальність і самоуправління. Принципи директивності застосовується в процесі управління державними підприємствами (організаціями). Єдиноначальність – принцип, за якого будь-яку управлінську ланку очолює керівник, що несе повну відповідальність за результати діяльності і має право підпису на банківських та інших юридичних документах. Самоуправління діє в ланках управління, де власником ресурсів і результатів діяльності є трудовий колектив.

Методи підприємства – це способи впливу на трудові колективи та окремих працівників, що об’єктивно необхідні для досягнення множинних цілей підприємства.

Розрізняють методи управління: економічні; соціально-психологічні; організаційні.

Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси людей у виробничих процесах (процесах іншої діяльності) через використання товарно-грошових відносин. Вони мають два аспекти реалізації.

Перший аспект – це управління, яке орієнтується на використання створеного на державному рівнів економічного сегмента загального зовнішнього середовища. Його практична реалізація включає формування систем оподаткування і справляння мита, визначення амортизаційної політики, мінімальної заробітної плати тощо.

Другий аспект пов'язаний з управлінням, зорієнтованим на використання різноманітних економічних категорій (фінансування, кредитування, ціноутворення, економічні санкції тощо).

Соціально-психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки працівників. Рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього і професійно-кваліфікаційного рівнів спричинюють істотні зміни в системі цінних орієнтацій та в структурі мотивації виробничо-господарської діяльності персоналу. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій колишній дійовий вплив. Усе більшого значення набувають такі чинники, як: змістовність і творчий характер праці, можливість виявлення ініціативи, рівень соціального визнання конкретної праці тощо. Реалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування і регулювання, групової динаміки, розв’язання конфліктних ситуацій, гуманізації та демократизації будь-якої суспільно-корисної праці.

Організаційні методи управління покликані реалізовувати мотиви примусового характеру

Організаційні методи управління – це комплекс способів і прийомів впливу працівників, що базуються на використанні організаційних відносин та адміністративної влади керівників. Усі такі методи управління розділяються на регламентні й розпорядчі.

Сутність регламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень і відповідальності повноважень і відповідальності працівникам, визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні медичної, інструктивної та іншої допомоги виконавцям.

Розпорядчі методи управління охоплюють оперативну організаційну роботу, тобто визначення і розподіл конкретних завдань виконавцям, контроль за їх виконанням, проведення нарад тощо.

Професійно вміле застосування економічних, соціально-психологічних та організаційних методів управління здебільшого забезпечує достатньо ефективне господарювання.