4. Істинність і правильність мислення.

Розрізняють істинність і правильність мислення. Ці поняття не тотожні, а тому їх не можна сплутувати. Поняття „істинність” відноситься до змісту думки, а поняття „правильність” – до форми думки, її будови.

За конкретним змістом думка може бути або істинною, або хибною.

Істинна думка – це така думка, котра відповідає тому, що є насправді. Істинна думка правильно відтворює об’єктивну дійсність. Якщо ж думка не відповідає тому, що є в дійсності, викривлює її, то вона є хибною думкою.

За формою (структурою) мислення буває правильним або неправильним.

Розглянемо такі умовиводи:

1. Кожний злочин є суспільно небезпечним.

П ривласнення знайденого цінного майна, яке належить державі, є злочином.

Отже, привласнення знайденого цінного майна, яке належить державі, є дією суспільно небезпечною.

2. Усякий договір купівлі-продажу пов’язаний з переходом права власності.

Заповіт на є договором купівлі-продажу.

Отже, заповіт не пов’язаний із переходом права власності.

3. Усякий договір є відплата.

Дарування – договір.

О тже, дарування є відплата.

У першому умовиводі вихідні судження істинні, правила дотримані, а тому й висновок „Привласнення знайденого цінного майна, яке належить державі, є дією суспільно небезпечною” є істинним.

У другому прикладі обидва похідні судження (засновки) також істинні, але тут порушене правило першої фігури категоричного силогізму: менший засновок має бути судженням стверджувальним, а у нас воно негативне („Заповіт на є договором купівлі-продажу”). Тому й висновок („Заповіт не пов’язаний із переходом права власності”), добутий із двох істинних суджень, виявився хибним.

Істинність і правильність мислення органічно пов’язані між собою. Формальна правильність мислення є необхідною, але недостатньою умовою пізнання дійсності. Щоб у процесі пізнання було досягнено істини, необхідно дотримуватися таких двох умов: 1. Вихідні судження (засновки), з яких будується судження, мають бути істинними. 2. Структура думок має бути правильною. Досить порушити одну з цих умов, і наслідок наших суджень не буде необхідно істинним.

4. Мова логіки.

Логіка, вивчаючи структуру форм мислення (понять, суджень, умовиводів) використовує символи (знаки)для позначення структурних елементів думки.

Зі створенням штучної математичної логіки змінилася по суті й структура цієї логіки.

Для аналізу дедуктивних умовиводів математична логі­ка розробила логічні системи, одна з яких називається про-позиційною логікою, а друга — логікою предикатів.

Логіка висловлювання — це перша складова математич­ної логіки, котра досліджує операції із висловлюваннями. Під висловлюванням у цій логіці розуміється будь-яка пропози­ція, стосовно якої можна сказати, що вона або істинна, або хибна. Висловлювання в логіці висловлювання не членуєть­ся на суб'єкт і предикат, а приймається як ціле. Структурні елементи розглядаються як прості, які становлять частини, що висловлюються. Суб'єкт (S) і предикат (Р) у цих части­нах не виділяються. Складові частини висловлювання нази­ваються у логіці висловлюваннями атомарними, а висловлю­вання в цілому — складним (складовим). Будь-яке вислов­лювання в математичній логіці розглядається лише з точки зору того, якими є його складові атомарні частини — істинни­ми чи хибними. Істинність чи хибність атомарних частин висловлювання є єдиною основою для висновку про те, яким буде складне висловлювання: істинним чи хибним.

Виклад логіки висловлювання розпочинають з опису мови цієї логіки, його складають:

Логіка предикатів – розділ математичної логіки, який досліджує операції про висловлювання, розчленовані на суб’єкт і предикат. Логіка предикатів (обчислення предикатів) спирається на логіку висловлювань (обчислення висловлювань), включає її до складу і, таким чином, є розширенням логіки висловлювань.