38.Соціологія політичних рухів і партій

Соціологія політичних партій і партійних систем — це галузь соціології політики, яка досліджує причини утворення політичних партій, механізми розвитку і функціонування партій і партійних систем.Основним предметом дослідження даної галузі соціології політики є вивчення тенденцій функціонування і змісту діяльності політичних партій і партійних систем. Політична партія— це політична організація, найбільш політично активна й організована частина соціальної спільності, класу, що покликана виражати й захищати інтереси цієї спільності, здійснювати практичну роботу з їх задоволення. На відміну від політичних рухів, політичні партії є більш організованим політичним об'єднанням громадян. Незважаючи на те, що всі політичні партії мають багато спільних рис, водночас у них є й істотні відмінності, що зумовлюють існування різних типів партій. Політичні партії поділяються:

1. За соціальною базою на:• класові (робітничі, селянські, буржуазні);• міжкласові (буржуазно-поміщицькі);• партії класоподібних груп (партії інтелігенції та інших міжкласових прошарків);• національні;• народні;• релігійні тощо.

2. За способом формування і поповнення на:• кадрові, в яких, як правило, перебуває відносно незначна кількість політично активних членів;• масові – об'єднують широкі маси населення.

3. За умовами функціонування на:• легальні • нелегальні.

4. По відношенню до існуючої влади на:• правлячі;• опозиційні(протидіють правлячим)

5. За формами боротьби на:• консервативні;• радикальні;• реформістські,• революційні;

• контрреволюційні.

6. За ідеологією на:• консервативні;• ліберальні;• соціалістичні;• комуністичні;

• демократичні та інші.

34 Теорія соціальної мобільності

"Під соціальною мобільністю розуміється перехід індивідуального чи соціального об'єкта або цінності — усього, що створено чи змінено людською діяльністю, — від одного соціального стану до іншого."У сусп. відбувається постійне переміщення індивідів між елементами соц. стр-ри, цей процес – соціальна мобільність (Сорокін). Особливо переміщення спостерігаються в перехідні періоди. Факторами, що впливають на мобільність є: зміна умов життя, отримання нової професії, зміна видів діяльності, сусп. думка з приводу престижності тих чи інших професій. Причини існування: сусп змін, видозмін розподіл праці, з’явл нові статуси; еліта не контр розподіл здібностей.

Горизонтальна мобільність припускає перехід з однієї соціальної групи в іншу, розташованих на тому самому рівні суспільної стратифікації. Це може бути зміна індивідом громадянства, сім'ї, місця роботи (в одній і тій же посаді), а також перехід соціальних об'єктів чи будь-яких цінностей у межах тієї ж соціальної страти. Горизонтальна мобільність може виступати в двох формах: індивідуальній і колективній.

Як уже відзначалося, другим видом соціальної мобільності є мобільність вертикальна. Під нею Сорокін мав на увазі переміщення індивіда чи соціального об'єкта з одного шару в іншій. У залежності від напрямку самого переміщення можна говорити про два типи вертикальної мобільності: висхідний і спадний (тобто про соціальний підйом і соціальний спуск). Кожний з них може протікати в індивідуальній і колективній формах. Вертикальну циркуляцію суспільства Сорокін розглядає в трьох аспектах, а саме:

• внутрішньо-професійне чи міжпрофесійне переміщення;

• політична мобільність;

• просування по "економічним" сходам"

Різновидом соц. мобільності є міграція. Коли соц. мобільність занадто інтенсивна, тоді особливої гостроти набуває проблема маргінальності, втрата особистістю належності до певної соц групи, втрата норм та цінностей відповідної субкультури без входження до іншої. Поведінка маргінала дуже мінлива і для неї характерні крайнощі.

Якщо сусп стабільне, вертик переміщуються лише окремі індивіди. Соц інститути – соц ліфти (сім*я, школа, церква, армія,різного виду об*єднання), що переміщують індивідів між стратами, перевіряючи їх на відповідність. Щоб закріпитися зверху, треба адапт до нового соц-культ середовища, засвоїти нові норми, зразки поведінки.