18. Україна у складі російської та abctpo-угорської імперій. Епоха національного відродження (кінець XVIII — кінець XIX ст.)

Занепад Гетьманщини: Колонізація Росією півдня України. Культура України у XVIII ст. Феодально-кріпосницький лад і зародження капіталізму. Культурне відродження на початку XIX ст. в західноукраїнських землях. Буржуазна революція 1848 р. в Західній Європі — "весна народів" — і реформи в Австрійській імперії. Суспільний рух в Галичині в 11-й половині XIXст. Розвиток капіталізму в Україні в І 1-й половині XIX ст. Формування української політичної еліти у XIX ст. Суспільно-політичний рух 60-90-х pp. XIX ст. Основні проблеми: В кінці XVIII — на початку XIX ст. більша частина українських земель (Лівобережжя, Слобожанщина, Правобережжя та Південна Україна) належали Росії, а Північна Буковина, Закарпаття та Галичина залишились у складі Австрійської імперії. Після включення більшої частини України до складу Російської імперії відбувається зміна всього способу життя українців в нових політичних, економічних, соціальних і культурних умовах абсолютної монархії. Всі землі України, які придбала Росія в результаті трьох поділів Польщі, увійшли в загальну адміністративно-територіальну систему імперії. Ще в 1796 р. Правобережну Україну (Південно-Західний край) поділили на три губернії Київську, Подільську і Волинську, що об'єднувалися в Київському генерал-губернаторстві. Тоді ж утворили Слобідсько-Українську губернію, яка в 1835 р. дістала назву Харківської. В 1802 р. Малоросійську губернію поділили на Полтавську і Чернігівську губернії, що входили до Малоросійського ге В результаті воєнних дій Росії та Австрії проти Туреччини у 1774 р. Буковину захопили австрійські війська. У складі Австрійської імперії (з 1867 р. — Австро-Угорщини) вона перебувала до 1918 р. 1781 року цісар Йосиф II видав патент (указ), яким усі парафії та монастирі в межах австрійської Буковини було об'єднано в одну єпархію та підпорядковано єпископові Досифеєві (Дозофтієві) Херескулу, єпископові Радовецькому. 12 грудня 1781 року єпископську катедру було перенесено до Чернівців. Протягом 1786—1849 рр. Буковина була у складі Галичини, а згодом її перетворено на окремий коронний край імперії.

Під час революційних подій 1848—1849 рр. населення Буковини брало участь у низці селянських повстань, які очолював Лук'ян Кобилиця, обраний депутатом австрійського парламенту. У 1848 р. в Буковині було скасовано панщину, що сприяло піднесенню національно-культурного руху українського населення, який особливо посилився після утворення у 1869 р. товариства «Руська Бесіда» у Чернівцях. Після визнання 1862 року Буковини окремим коронним краєм Австрійської імперії, їй було надано адміністративну автономію. На чолі краю стояв президент, який управляв за допомогою крайового сейму та крайового виділу. Урядовою було встановлено німецьку мову. Українці увійшли до складу крайового сейму лише з 1890 р. 3 1880-х років на Буковині розпочалося справжнє українське відродження, яке очолили представники народовського напрямку в суспільному русі — Степан Смаль-Стоцький, Омелян Попович, Є.Лігуляк, Микола Василько. Королівство Галичини та Володимирії (Лодомерії)» було утворене 1772 року як нова адміністративна одиниця Австрійської імперії[19] . Воно постало в результаті анексії австрійцями Галичини після першого поділу Речі Посполитої. 1775 року до королівства була приєднана Буковина, відвойована у Османської Порти. 1795 року, завдяки ліквідації Речі Посполитої, Австрія приєднала до себе Краків, Холмщину, Південне Підляшшя та значну частину східних етнічнопольських територій. 1809 року вони всі, за винятком Кракова і Люблінської землі, увійшли до складу королівства Галичини та Володимирії під назвою земель Нової Галичини[20][21]. 1815 року воно поповнилось Тернопольским краєм, яким поступилася Російська імперія. 1846 року королівство поповнилось вільним містом Краків, але 1849 року позбулося Буковини, що була виділена у окрему адміністративну одиницюнерал-губернаторства.