98. Економіка держав Латинської Америки та Азії

Країни Латинської Америки—а це 33 суверенні дер­жави та деякі залежні території — характеризуються пев­ною спільною історичною долею, близькістю мов і культури, що не може не впливати на спільність багатьох рис їхнього сучасного соціально-економічного розвитку. І все-таки краї­ни регіону істотно різняться за рівнем економічного роз­витку, економічним і технічним потенціалом. Крім того, вони помітно відрізняються одна від одної природничо-гео­графічними умовами, чисельністю населення, особливостя­ми розвитку.

Сучасному господарству латиноамери­канських країн притаманні деякі най­більш загальні риси, що історично склалися й продовжують визначати економічне обличчя регіону. Одна з них — багатоуклад­ність економіки.

У сільському господар­стві багатьох країн активно розвиваються капіталістичні виробничі відносини з притаманною їм найманою працею, діють великі монополії. У деяких країнах створено коопе­ративні та державні господарства.

Певна багатоукладність спостерігається і в промисло­вості. Майже половину робочої сили регіону складають ремісники, робітники кустарних підприємств або невеликих фабрик, які всі разом виробляють менше 8 % вартості про­мислової продукції. Поряд з цим існують великі промис­лові підприємства, що належать місцевому капіталові, державі та іноземним монополіям.

Ще одна із загальних і, по суті, негативних рис сучас­ного господарства латиноамериканських країн, полягає у монопродуктовості спеціалізації. Монополія на землю та інші природні ресурси, що зберігається за привілейованими верствами су­спільства, обмежений внутрішній ринок і часто недостатній розвиток сучасної обробної промисловості — все це істотні фактори, що спричиняють традиційну орієнтацію націо­нальних господарств на ринки розвинутих країн.

Спільною проблемою для всіх без винятку країн Латин­ської Америки залишається залежність від іноземного капіталу.

Гострою залишається проблема зовнішнього боргу, якою також заклопотані всі без винятку країни Латинської Аме­рики.

Найрозвиненішою країною є Мексика. Разом із США та Канадою вона входить до північноамериканського "Спільного ринку" (НАФТА). Решта країн - переважно сільськогосподарські. Кофе, банани і цукрова тростина - основні продукти їх міжнародної спеціалізації.

99. Японська економіка

Еконо́міка Япо́нії — одна з найрозвиненіших економік світу. За розміром ВВП і обсягом промислового виробництва Японія займає 3-е місце серед країн світу після США і КНР. Вона випереджає інші азіатські держави за рівнем розвитку промисловості, основні галузі якої: чорна та кольорова металургія, силове електричне обладнання, суднобудівна та автомобільна промисловість, електронне та електрокомунікаційне обладнання, приладобудування, нафтохімічна, харчова, текстильна та легка промисловість.

Наприкінці ХХ ст. в Японії стрімко зростали інвалютні резерви. Урядом була запроваджена система заходів щодо лібералізації вивозу японських капіталів закордон. Нині вона є найпотужнішим банківським центром і міжнародним кредитором.

Японія йде до XXI ст. як могутня економічна держава, що володіє промисловістю, оснащеною найновішими технологіями, має великі валютно-фінансові ресурси.

Країна має сучасні продуктивні сили, в яких нестача природних ресурсів з лишком перекривається високим рівнем кваліфікації і культури праці робочої сили, активним та гнучким використанням капіталу й можливостей менеджменту, високим рівнем науки і техніки. Державні органи й підприємці проводять політику активної зовнішньоекономічної експансії на світовому ринкові, ставлять і вирішують складні питання внутрішнього розвитку.

Одними з основних внутрішніх ресурсів розвитку продуктивних сил стають модернізація техніки та перебудова технології виробництва. У промисловості досягнуто високих рівнів автоматизації, кібернетизації й роботизації виробництва. Основні зовнішні ресурси розвитку складаються за рахунок реалізації на світовому ринкові високоякісної та конкурентоздатної продукції наукомістких галузей промисловості й продукції наукового комплексу.